УКРАЇНСЬКИЙ УРЯД:
ВІД «А» ДО «Я»
Новий Кабінет Міністрів, що працює на теренах нашої держави цілий тиждень, ще не встиг відзначитися якимись феноменальними досягненнями. Хоча і відвертих прорахунків поки не помітно. Однак уже тепер можна сказати, що обіцяного й широко розрекламованого Партією регіонів «уряду професіоналів» ми не отримали. Амбітність одних діячів, помножена на напівкулуарні домовленості з іншими, попри все, визначатиме урядове майбутнє.
Прем'єр-міністр Микола Азаров
Кар'єра 62-річного Миколи Яновича — це не що інше як класичний приклад сходження чиновника до найвищих висот. Причому зростання це припало на часи незалежності нашої держави. Після обрання народним депутатом другого скликання Азаров став керівником одного з ключових комітетів — бюджетного. Саме з цієї посади він перебрався до крісла голови Державної податкової адміністрації, яку очолював з 1998-го до 2002 року. На цій посаді чинний прем'єр здобув славу відвертого «фіскальника», котрому до снаги «запороти» будь-які починання в галузі малого чи середнього бізнесу. Широко прогриміли, зокрема, акції протесту працівників ринків за намагання Азарова запровадити касові апарати для представників такої діяльності.
Утім, коли на прем'єрський «престол» у 2002 році вперше зійшов Віктор Янукович, він не сумнівався й секунди, призначаючи Азарова своєю «правицею». Микола Янович став першим віце-прем'єром і міністром фінансів в одній особі. Його діяльність не принесла особливих несподіванок. Хоча коли у переддень президентських виборів 2004-го він почав наперед збирати податки, бізнес, що називається, збунтувався. Така наруга над усталеними правилами була однією з причин того, що переважна більшість бізнесменів виступила активними учасниками Помаранчевої революції.
У 2006 році, коли Віктор Янукович повернувся в прем'єрське крісло, Азаров знову обійняв подвійну посаду першого віце-прем'єра і міністра фінансів. А під час передвиборчої кампанії-2010 йому було доручено опікуватися штабом Віктора Януковича.
Проводячи певні паралелі, можна констатувати: Микола Янович для Віктора Федоровича — це щось на кшталт того, ким був Юрій Єхануров для президента Віктора Ющенка. Навіть більше, бо в попереднього президента усе ж таки були періоди роботи, так би мовити, «без Єханурова». А от у чинного...
Більшість експертів схиляється до думки, що в уряді Миколи Азарова не буде місця для виголошення якихось окремих думок. У цьому Кабмін Азарова буде навіть менш реформістським, ніж уряд Юлії Тимошенко. Там, виходячи з результатів парламентських виборів, КМ, бодай формально, «складали» за квотним принципом між БЮТ і «Нашою Україною — Народною самообороною».
Віце-прем'єр-міністри
Конституція, ухвалена в 1996 році, чітко визначала: до складу Кабінету Міністрів мають входити перший віце-прем'єр і три віце-прем'єри. Однак після «перекроювання» Основного закону кількісну норму було ліквідовано. Відтоді кожний прем'єр на свій розсуд регулює кількісний склад своїх заступників. Скажімо, в Кабміні Юлії Тимошенко було лише троє віце-прем'єрів перший віце-прем'єр Олександр Турчинов і два віце-прем'єри — Іван Васюник і Григорій Немиря.
А от Микола Азаров (як свого часу Віктор Янукович) обмежувати кількість своїх заступників не схотів. У його Кабінеті працюватиме семеро віце-прем'єрів, включаючи першого — Андрія Клюєва.
Він не новачок у Кабміні. І також не без кар'єрного зростання. Якщо його безпосередній шеф нині «підріс» із першого віце-прем'єра до прем'єра, то Клюєв у двох попередніх урядах, керованих Януковичем, носив віце-прем'єрські регалії. Крім них, у 2003-2004 роках він очолював урядовий Комітет з питань промислової політики, паливно-енергетичного комплексу, екології та надзвичайних ситуацій. Через два роки настільки широкий спектр діяльності Клюєва дещо зменшився — до урядового Комітету з питань розвитку галузей економіки.
Утім, Клюєв завжди більше тяжів саме до паливно-енергетичного комплексу, котрий йому дістався нині. Андрій Петрович — унікальний політик. З одного боку, він був і лишається ключовою постаттю в Партії регіонів, а тепер і в Кабінеті Міністрів. З іншого — він не є аж надто публічним, що дозволяє Клюєву вирішувати низку кулуарних питань.
Віце-прем'єр із економічних питань Сергій Тігіпко — чи не найнесподіваніше обличчя в новому уряді. Звичайно, Віктор Янукович попервах пропонував третьому призерові президентських перегонів прем'єрську посаду. Проте Азаров для Януковича усе-таки звичніша постать. Тому поки що не надто зрозуміло, як фіскальна складова прем'єр-міністра суміщатиметься з реформаторськими прагненнями його заступника?
Варіантів розгортання подій, за великим рахунком, може бути лише два. Перший: Тігіпку справді вдається певною мірою гнути свою лінію. Його численні інтерв'ю між першим і другим турами виборів засвідчили: планів у Сергія Леонідовича чимало. І більшість з них — непопулярні. До виборів його тональність неабияк контрастувала з промовами Віктора Януковича і соціальним популізмом Партії регіонів загалом. Однак нині, після виборів і формування уряду, очевидно: «регіонали» самі не надто налаштовані виконувати свої попередні плани. Тож, можливо, Тігіпкові й дадуть розвернутися?
Позавчорашнє засідання Кабінету Міністрів продемонструвало, що Микола Азаров налаштований рішуче, зокрема й стосовно Тігіпка. «Ми повинні забезпечити в Україні чесні ціни та їхню стабільність,— заявив Прем'єр-міністр.— За це персонально відповідає Тігіпко. Разом із міністерствами, Антимонопольним комітетом і у взаємодії з НБУ він має терміново вжити заходів для цінової стабілізації».
Другий потенційний сценарій — Тігіпко пропрацює в уряді кілька місяців, після чого змушений буде піти. За таких умов Сергій Леонідович буде схожий, скажімо, на Юлію Тимошенко зразка вересня 2005 року. Мовляв, він намагався працювати, однак йому не дали змоги розкритися. Хтозна, можливо, такий сценарій був би для Тігіпка найприйнятніший. Звичайно, якщо дата його можливого звільнення з Кабміну припаде на проведення позачергових парламентських виборів.
Віце-прем'єр з питань підготовки до Євро-2012 Борис Колесніков став, по суті, єдиною креатурою Рината Ахметова в Кабінеті Міністрів. Причому, за чутками, президент донецького «Шахтаря» навіть переконував Колеснікова погодитися на це призначення. Головний висновок появи екс-голови Донецької облради на цій посаді — війна всередині українського футбольного господарства лише посилюватиметься. Стосунки президента ФФУ Григорія Суркіса та «донецьких» і без того ніколи не були безхмарними. А тепер...
Після тривалої перерви до великої політики повернувся Володимир Семиноженко. Його було призначено віце-прем'єром з гуманітарних питань. Цікаво, що в 2001–2002 роках, коли керівником КМ працював Анатолій Кінах, Володимир Петрович обіймав саме цю посаду. Однак Семиноженку (з приходом до урядового керма Віктора Януковича) було вказано на двері. Що ж, усе тече, усе змінюється... Бо і сам Семиноженко за роки, що минули відтоді, пройшов політичну еволюцію. Скажімо, у 2006-му він балотувався до Верховної Ради від блоку Володимира Литвина (нагадаємо: саме тоді чинний спікер зазнав найбільшої невдачі). А вже через рік Семиноженко значно більше тяжів до Партії регіонів.
Віце-прем'єр з питань АПК Віктор Слаута також повернувся у своє крісло після перерви. Лише його «вакації» були значно коротшими і втислися в два роки, поки прем'єром була Юлія Тимошенко. Нині Слауті має працюватися комфортніше. Адже міністр АПК Микола Присяжнюк, як і сам віце-прем'єр, член Партії регіонів. Хоча можуть виникнути певні нюанси. Скажімо, Віктор Слаута підтримує імпорт м'яса, а Микола Присяжнюк не раз його критикував. Проте «під крилом» у Миколи Азарова «регіоналам» зазвичай вдається порозумітися.
Ще два віце-прем'єр-міністри — з питань силових структур Володимир Сівкович та з питань регіональної політики Віктор Тихонов — на думку багатьох спостерігачів, були призначені до уряду більше задля престижу. Що б там хто казав, а обійтися без цих посад цілком можна було б. Для порівняння: в позаминулому КМ, що його очолював Віктор Янукович, «регіонального» віце-прем'єра не було взагалі.
Щоправда, силовий віце-прем'єр таки був — Олександр Кузьмук. Однак призначення Кузьмука тоді пов'язували з тим, що він мав би «наглядати» за міністром оборони Анатолієм Гриценком, котрий був креатурою тодішнього президента Віктора Ющенка. Нині не зрозуміло, які обов'язки матиме пан Сівкович. Хіба що допомагатиме в роботі не надто досвідченому в цій сфері голові СБУ Валерію Хорошковському.
Щодо Віктора Тихонова, то він, звичайно, має певний досвід роботи на регіональному рівні. В часи «пізнього» Леоніда Кучми він очолював Луганську обласну раду. І «відзначився» під час проведення горезвісного з'їзду в Северодонецьку, де пропонували створити так звану Південно-Східну українську автономію. Втім, про ті «подвиги» чиновників давно забули.
Міністри
У міністерській царині також чимало знайомих облич. Почнімо з економічного блоку. Міністр фінансів Федір Ярошенко — це стовідсоткова креатура нового прем'єр-міністра. Коли Микола Азаров у 2002 році пересів з крісла керівника Державної податкової адміністрації в крісло першого віце-прем'єра, ДПА очолив саме Федір Ярошенко. Ще один цікавий нюанс: торік улітку Юлія Тимошенко була серйозно налаштована заповнити вакантні міністерські посади. І на посаду міністра фінансів пропонувала пана Ярошенка. Однак тоді з цим так і не склалося.
Міністром економіки став скандально відомий Василь Цушко. У Кабінеті Віктора Януковича він очолював Міністерство внутрішніх справ і прославився тим, що в найгарячіші часи підписання президентських указів про розпуск парламенту брав штурмом приміщення Генеральної прокуратури. Три з половиною роки тому Цушко став міністром винятково за сприяння Олександра Мороза — тодішнього спікера і голови Соцпартії. Цікаво, чому він потрапив саме в крісло міністра економіки? Принаймні його освіта — Одеський сільгоспінститут — більше пасує до нинішньої посади, ніж до попередньої.
Юрій Бойко повернувся у крісло міністра палива та енергетики. Це повернення, на думку експертів, може нести потенційний конфлікт у галузь. Причина — не надто теплі стосунки між Бойком і профільним віце-прем'єром Андрієм Клюєвим. Утім, енергетична галузь завжди була чи не найбільш ласим шматком. Тож і конфліктів тут не вдається уникнути.
Транспортна галузь вкотре потерпає від нестачі фахівців. Фактично після покійного Георгія Кірпи на чолі Мінтрансу не було жодного, рівного йому, спеціаліста. Євген Червоненко, Віктор Бондар, Микола Рудьковський та Йосип Вінський, можливо, й достойні люди, однак не транспортники. І ось знову міністром стає Костянтин Єфименко, котрий аж ніяк не асоціюється у транспортників з їхніми надіями на реформування галузі. Авторові цих рядків нещодавно випала нагода поспілкуватися з міжнародними автоперевізниками. Вони покладали великі надії на повернення в міністерське крісло Леоніда Костюченка, котрий уже керував галуззю на початку 2000-х років. Нині Костюченко очолює Український транспортний союз — організацію, що активно займається продукуванням різних транспортних програм. Однак питання: чи дійдуть ці проекти до профільного міністерства, залишається відкритим.
Міністр регіонального розвитку та будівництва, дніпропетровець Володимир Яцуба замінив на цій посаді львів'янина Василя Куйбіду. Власне, зі створенням ще й посади «регіонального» віце-прем'єра, Яцубі доведеться співпрацювати з Віктором Тихоновим. Яким вийде тандем дніпропетровця та луганчанина, поживемо — побачимо. Принаймні, реформаторських ідей у Яцуби, як завжди, чимало. От тільки чи з усіма буде згодний Микола Азаров?
Міністри (промислової політики Дмитро Колєсніков, вугільної промисловості Юрій Ященко, житлово-комунального господарства Олександр Попов і АПК Микола Присяжнюк) — стовідсоткові «регіонали». Двоє останніх навіть були депутатами в нинішньому парламентському скликанні. Тому очевидно: економічні пріоритети представники Партії регіонів, як і три з половиною роки тому при формуванні уряду Януковича, залишили за собою.
Гуманітарний блок Кабінету Міністрів — це такий собі симбіоз нових і старих облич. Найскандальніше призначення — міністр освіти і науки Дмитро Табачник. Проект постанови про його звільнення у парламенті з'явився буквально наступного дня після призначення — 12 березня. Зареєстрував його лідер групи «За країну!» В'ячеслав Кириленко.
Та й серед однопартійців пана Табачника є чимало його опонентів. Скажімо, заступник глави президентської адміністрації Ганна Герман позавчора заявила: добровільна відставка Табачника з посади пішла б на користь команді Віктора Януковича.
«Було зрозуміло, що це призначення викличе величезний опір у суспільстві,— заявила Герман.— Але тепер вже пізно про це говорити. Тепер важливо, щоб Дмитро Табачник справою довів, що його кроки відповідатимуть українським національним інтересам. Якщо це виявиться не так, має бути кардинальне рішення. Нині я вважаю, що попри те, що Дмитро є фахівцем, його антиукраїнські висловлювання викликають роздратування в значної частини суспільства. Він міг би сказати: «Оскільки я став яблуком розбрату, я повинен піти». І це було б чесно, і пішло б на користь нашій команді, й він би виріс в очах суспільства завдяки такому кроку. Але я не думаю, що так станеться».
Міністр у справах сім'ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін, як і Борис Колесніков, близький до бізнесмена Рината Ахметова. Можна спрогнозувати, що діяльність Сафіулліна передовсім буде пов'язана з підготовкою до Євро-2012.
Міністр культури та туризму Михайло Кулиняк відомий як організатор мітингів і передвиборчих виступів Віктора Януковича. У цьому теж простежується певна тенденція. Бо попередній міністр Василь Вовкун також свого часу докладався до передвиборчих шоу президента Віктора Ющенка.
За квотою фракції блоку Литвина (крім згадуваного міністра транспорту Костянтина Єфименка) до КМ прийшли міністр охорони навколишнього природного середовища Віктор Бойко та міністр праці та соцполітики Василь Надрага. Останній навіть зумів «витіснити» Михайла Папієва.
Іншому екс-есдеку Несторові Шуфричу поталанило більше. Він, як і в уряді Януковича, посів крісло міністра з питань надзвичайних ситуацій. Щоправда, уже позавчора отримав неабиякий «наганяй» від Миколи Азарова. Прем'єр попередив: Шуфрич особисто нестиме відповідальність, якщо в час можливої повені хтось з людей постраждає.
Міністром охорони здоров'я став Зіновій Митник. Дивно, що за квотою комуністів, адже пан Митник свого часу очолював Івано-Франківську обласну раду. А донедавна керував відомою лікарнею «Феофанія».
У Верховній Раді спорожніло крісло першого віце-спікера, бо Олександр Лавринович повернув собі посаду міністра юстиції. А от міністром внутрішніх справ став кадровий міліціонер Анатолій Могильов.
Нарешті, «президентські» міністри — оборони та закордонних справ. Костянтин Грищенко — екс-посол України в РФ — цілком прогнозовано замінив Петра Порошенка на посаді головного дипломата. А от колишнього командувача ВМС України Михайла Єжеля мало хто очікував побачити у кріслі міністра оборони. Вочевидь, це призначення може дати поштовх до сякого-такого посилення вітчизняних Військово-Морських сил. Адже наразі вони є найслабшою ланкою військової складової.
* * *
Звичайно, говорити про нових урядовців можна багато. Однак головне — це їхня майбутня робота. Пригадується, Віктор Янукович свої перші «сто днів» на посаді прем'єра відзначав ду-у-уже гучно. Як то буде за Миколи Азарова? І що буде після цих самих ста днів?..
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»