ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДЕБЮТ
1 березня 2010 року Президент України Віктор Янукович зробив перший візит до Брюсселя.
Такий дипломатичний крок навряд чи може розглядатись як сенсаційний, оскільки під час передвиборчої кампанії він неодноразово наголошував на прагматичних кроках, спрямованих на європейську інтеграцію України. Зрештою, налагодження робочого діалогу з європейською бюрократією принципово важливе для кращого розуміння сторонами намірів опонентів. Чиновників Європейського Союзу насамперед радує визнання українськими колегами необхідності для України реального проведення реформ у всіх сферах життя. Звичайно, інша справа, наскільки декларовані реформи можливо буде реалізувати за умов продовження жорсткого внутрішньополітичного протистояння в Україні.
З огляду на це, Євросоюз нічим не ризикував, коли 25 лютого Європейський парламент схвалив резолюцію, яка надає право Україні звертатися з заявкою про вступ до ЄС. Але ця авансова пропозиція поки що не підтримується головним виконавчим органом влади Євросоюзу — Європейською Радою. Напевно, й європейські парламентарі очікуватимуть, наскільки можливим буде розблокувати процес реформ в Україні.
Однак розраховувати на масштабну кредитну й інвестиційну участь ЄС у цих процесах навряд чи варто. Яскравим прикладом того, як організація зайняла позицію Понтія Пілата, стала фінансова криза в Греції. Звісно, європейські експерти добре розуміють, що поглиблення економічних проблем України може ще більше погіршити загальну європейську економічну кон’юнктуру. Але на переговорах щодо підготовки угоди про створення зони вільної торгівлі з Україною Євросоюз не має наміру автоматично відкривати свій ринок для українських товарів, якщо вони не відповідатимуть його вимогам. Це означає, що Україні доведеться проводити болісні структурні реформи, пов’язані з підвищенням продуктивності праці та зменшенням енергоспоживання на одиницю виробленого товару. Лише в разі вирішення цих стратегічних завдань економіка України може виявитися конкурентоспроможною на спільному ринку Євросоюзу.
Важливою темою переговорів у Брюсселі стала також енергетична геополітика. Майже рік тому Україна та Євросоюз підписали меморандум про участь ЄС у процесі модернізації української газотранспортної системи. Однак за умов української внутрішньополітичної нестабільності вона так і залишилися декларацією. До реалізації конкретних проектів справа поки що не дійшла. Але об’єктивно Україна залишається головною транзитною країною для постачання газу в Європу. Проте європейське бачення енергетичної безпеки передбачає розширення джерел постачання газу та нафти до спільного європейського ринку.
Тому ЄС залишається зацікавленим у безпосередній реалізації положень Європейської енергетичної хартії, тобто допуску його капіталу та експертів до експлуатації газових та нафтопроводів. Спираючись на положення хартії, Болгарія висунула додаткові вимоги «Газпрому» щодо участі в проекті «Південний потік». Водночас міністри енергетики країн Вишеградського блоку — Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини днями провели в Будапешті зустріч, присвячену розширенню джерел отримання газу зі Сходу, Заходу, Півночі, Півдня. Отже, Україні потрібно насамперед шукати внутрішньополітичний консенсус щодо визначення своєї енергетичної стратегії на середньотермінову перспективу, поки до завершення побудови обхідних газопроводів «Північний потік», «Південний потік», зрештою «Набукко» (йдеться про період 2016–2017 років) вона зберігає статус головного партнера Євросоюзу та Росії з цього питання.
Отже, перший візит Президента Віктора Януковича до Брюсселя лише окреслив порядок денний подальших дипломатичних зусиль та внутрішньополітичних реформ, від яких залежатиме ефективність реалізації процесу європейської інтеграції України.
також у паперовій версії читайте:
- ТАДЖИЦЬКІ ВИБОРИ
- РОСІЙСЬКО-ФРАНЦУЗЬКИЙ ДІАЛОГ
- ДИПЛОМАТИЧНІ МАНЕВРИ ПО-КИТАЙСЬКОМУ
назад »»»