ЛЮДИНА
КОМПРОМІСУ
Коли восени 2001 року американці пішли в наступ на талібів, мало хто за межами Афганістану чув про Хаміда Карзая, пуштуна з Кандагару. Зате через кілька місяців після вдалої антиталібської акції його (зі звичною каракулевою шапочкою і кольоровою узбецькою пелериною поверх елегантного темного костюма) вже впізнавали глядачі теленовин у всьому світі.
Хоча на початку правління фактична влада Карзая не виходила за межі Кабула, у багатьох західних столицях він користувався значним кредитом довіри. За ним закріпився імідж політика, якому вдасться місія об’єднання і заспокоєння країни після двох десятиліть війни. Його з почестями приймали у політичних салонах Америки, Європи, Азії, тож Карзай успішно збирав пожертви на відбудову знищеної війною держави.
Хамід Карзай належить до пуштунських аристократів, він представник найчисленнішої афганської етнічної групи, котра традиційно є провідною у політичному житті країни. Пуштунське коріння також переважає у більшості талібів. Пуштунами були королі й вожді, причому половина з них походила з півмільйонного племені попалзаїв, яке очолює впливова і заможна родина Карзаїв. Почесну функцію хана попалзаїв виконував, серед інших, батько Хаміда — Абдул (по прямій лінії потомок першого короля Афганістану, який жив у ХVІІІ ст., і водночас родич і повірник останнього монарха, усуненого від влади у 70-х роках минулого століття).
Під час радянського вторгнення заможний рояліст Абдул Ахад Карзай про всяк випадок залишив батьківщину. Дочку і чотирьох синів відправив до Америки, де вони зайнялися ресторанним бізнесом. Зате Хамід, четвертий з шести дітей, опинився у сусідньому Пакистані, щоб поруч із ним пізнавати азбуку політики. Замість воювати на передньому фронті, він організував у прикордонному місті Кветті підтримку для бойовиків, що воювали з Радянською армією. Став фінансистом моджахедів, одним із багатьох посередників, з якими контактували американські спонсори з ЦРУ, котрі щедро пропонували гроші, зброю і всі ресурси для війни.
Після виведення радянських військ Карзай отримав від переможців портфель заступника міністра закордонних справ. Проте невдовзі відмовився від посади і повернувся до Пакистану, розчарований міжусобними конфліктами у середовищі переможців. Відставка Карзая збіглась у часі з формуванням руху талібів. Його симпатії були на боці релігійних ортодоксів, він бачив у них справедливу силу, яка забезпечила спокій в Афганістані й, як колись моджахедам, надавав їм щедру підтримку. Карзай змінив свою думку під час тріумфального походу талібів у 1996 році, коли вони блискавично «брали» чергові провінції, а вплив у русі талібан усе більше захоплювали арабські екстремісти з Близького Сходу, у тому числі Усама бен Ладен.
Фундаменталісти безрезультатно пропонували Карзаю посаду представника Афганістану в ООН. У них була непогана інтуїція, бо Карзай створений для дипломатичної служби. Він здібний поліглот, крім рідної пушту володіє дарі, хінді та урду, які вдосконалював, вивчаючи міжнародні відносини в Індії. Він також знає французьку і англійську. Кожною мовою завжди має що сказати, є цікавим співрозмовником, часто цитує поезію.
Остаточно Карзай порвав із талібами у 1999 році, коли вони застрелили його батька після вечірньої молитви у кветтській мечеті. Дізнавшись про трагічну смерть старого хана, який не хотів підкорятися талібам, старійшина попалзаїв назвала Хаміда його спадкоємцем. Новий вождь одразу показав свій характер: на чолі каравану з 300 автомобілів вирушив із Пакистану до Афганістану, щоб поховати батька у Кандагарі й після цього повернувся до Кветти.
Осиротілий після втрати політичного лідера Хамід протягом наступних двох років хотів помститися за батька, як це вимагає пуштунський кодекс честі. Він вів активну діяльність у середовищі антиталібської еміграції. Часто бував у Сполучених Штатах, де разом із родиною розвивав мережу ресторанів, а також знайшов час для створення власної сім’ї.
Охочих правити у визволеному від талібів Афганістані було багато, бо у ролі президента бачили себе різні ватажки, ветерани війни з СРСР і боротьби з талібами, переконані, що майбутнє місце і посаду визначатиме кількість людей зі зброєю, карабінів і пересувних ракетних установок. Але західна коаліція могла підтримати лише виваженого політика, який буде готовий підпорядкуватися союзникам, гарантуватиме рівновагу між вождями і племенами, що пересварилися.
Після війни Карзай отримав несподівану і важливу підтримку так званого північного альянсу — підрозділів, які єдині в Афганістані не припиняли боротьбу з талібами. На скликаному в Бонні афганському «круглому столі» лідери альянсу, у тому числі Абдулла Абдулла, головний суперник Карзая на минулорічних президентських виборах, погодилися з призначенням пуштуна тимчасовим прем’єром країни. Зате Карзай призначив в уряд представників альянсу, у тому числі Абдуллу, котрий очолив міністерство закордонних справ.
У 2002-му Карзай став президентом Афганістану. Він отримав цю посаду з рук старійшин усіх афганських племен, які радились у Кабулі в спеціальному наметі. На зборах старійшин був присутній король Мохаммед Захір Шах, котрий повернувся з 30-річного вигнання в Італії.
Карзай ще двічі вигравав президентські вибори — у 2004-му і 2009 роках, хоча обидва рази процедура обрання була далекою від демократичних норм. Складно оцінити, скільки голосів його підтримали, бо списків виборців немає, підрахунок голосів, особливо у віддалених місцевостях, відбувається безконтрольно. У списках часто перебувають мертві душі, а живі голосують по кілька разів. Торік до цих порушень додалися відверті фальшування, якими «грішили» чиновники, бажаючи забезпечити переобрання чинному президентові, гаранту їхніх посад і привілеїв.
Карзай вигравав вибори, але ситуація в Афганістані ускладнювалася. «Медовий місяць» завершився в 2003-му, разом із американським вторгненням до Іраку, коли Джордж Буш надто оптимістично визнав, що розправа з талібами є лише питанням часу і сконцентрувався на поваленні режиму Саддама Хусейна. Але виявилось, що таліби швидко відновили сили і знову почали сіяти смуту в Афганістані. Без союзної підтримки Карзай був би безпорадним до відродженої сили талібів, тим більше, що афганська армія формується складно і досі вона нечисленна, слабка і вимагає посиленої підготовки.
Очікуючи на зміни в Афганістані, команда Барака Обами докоряє Карзаю, що той погоджується на широкий компроміс, не переслідує підозрюваних у військових злочинах, а ще й запрошує їх до уряду. Йому не вдається навіть закликати до порядку власного брата, впливову особу у південному Афганістані, якого підозрюють у контрабанді опіуму.
Перелік викликів, що постали перед президентом, склала газета «Нью-Йорк Таймс»: до уряду треба залучити впливових опозиціонерів; замінити губернаторів, які замість відбудови країни набивають власні кишені; міністерство внутрішніх справ не може боротися з корупцією, його потрібно реформувати; радикально змінити стиль роботи міністерств сільського господарства та енергії; Карзай мусить ефективніше співпрацювати з американцями, тим більше, що його успіх автоматично означає успіх президента США і важливу для нього підтримку американських виборців.
Хамід Карзай постійно нагадує західним критикам про специфіку Афганістану. Він не підтримав запропоноване Обамою обприскування макових полів убивчими для них хімічними пестицидами, бо це може призвести до заколотів серед селян, для яких це майже єдине джерело доходів. Він постійно знаходить аргументи проти Вашингтона, війська якого у гонитві за талібами часто бомбардують будинки звичайних громадян. Хай там як, але американці приречені співпрацювати з Карзаєм. На афганській політичній сцені не видно лідерів подібного ґатунку, а якщо з’явився б, то до 2014 року в нього не буде нагоди прийти до влади в Афганістані.
Петро ПЕТРІВ
також у паперовій версії читайте:
- ПРОТИРАКЕТНИЙ ЩИТ РУМУНІЇ
назад »»»