ФІЗИК БОЖОЮ МИЛІСТЮ
І.
Лев Давидович Ландау — видатний фізик-теоретик, нобелівський лауреат. З огляду на недавнє 100-річчя від дня його народження у Харкові, де він працював у 1932–1937 роках, триває вшанування знаменитості. Так, на фізичному корпусі політехнічного інституту встановлено меморіальну дошку. Не припиняються конференції, симпозіуми, присвячені творчості Л. Ландау, в яких беруть участь гості з країн ближнього й далекого зарубіжжя. Асоціація випускників, викладачів і друзів Харківського національного університету імені Каразіна щойно видала книгу «Фізика і Харків» (автори — В. Толок, В. Коган і В. Власов), де чимало місця присвячено Л. Ландау.
Не обійшлось і без ложки дьогтю. На першому російському каналі з’явився фільм про Льва Давидовича, який президія Російської академії наук (РАН) різко засудила. Ось думки тих, хто знав геніального вченого.
Олександр Андреєв: «Коли до мене, як директора Московського інституту фізичних проблем, де свого часу працював Лев Давидович, звернулися з проханням посприяти у зніманні кінострічки, я гадки не мав, що фільм вийде таким ганебним. Академіка Ландау, котрим захоплювався весь учений світ, показано якимось маніяком».
Євген Веліхов, академік РАН: «У житті Ландау були трагедії, знищили багатьох його колег, а Льва Давидовича академік Петро Капіца, після особистого звернення до Сталіна, дивом витягнув із в’язниці. У фільмі немає нічого, що складало б зміст життя і творчості великого вченого».
Ігор Ландау, син академіка, професор Бернського університету: «Ця стрічка не про мого батька. Головний герой не має навіть віддаленої схожості з Ландау».
Керівництво РАН офіційно звернулось до комісії з комунікацій, інформполітики і свободи слова в ЗМІ, яка запропонувала «Мосфільму» зняти новий правдивий фільм про нобелівського лауреата. Над картиною працює московський режисер Ілля Хржанівський. У художній стрічці — 120 ролей, головну з них (Л. Ландау) виконує диригент Новосибірського оперного театру Теодор Курентис. Спогади вдови Кори Ландау (дівоче прізвище Дробанцева) покладено в основу сценарію. У кінопроекті беруть участь РФ, Україна, ФРН, Швеція та Голландія. Вже відбулися зйомки в Санкт-Петербурзі й Харкові, на черзі — в Москві та Баку, де народився Лев Давидович. У Харкові збереглись, як вважає генеральний продюсер стрічки Артем Васильєв, приголомшливі зразки конструктивістської архітектури, що репрезентують період, коли тут жив і творив Л. Ландау. У Москві такої натури вже немає, тому той період Ландау ще дозніматимуть у Харкові. Зйомки фільму викликали великий інтерес слобожан. На прохання кіногрупи жителі пропонували реквізит. Єдине місце, куди кінооператорів не пустили через режимність — старий корпус Харківського фізико-технічного інституту. Довелось споруджувати «інститут» на іншому місці.
ІІ.
За рекомендацією директора Ленінградської фізико-технічної лабораторії А. Іоффе 22-літній Ландау з групою таких же відчайдух (понад 20 осіб) 1932 року прибуває до новоствореного Українського фізико-технічного інституту «піднімати цілину» української фізичної науки. Амбітні фізик на чолі зі своїм керівником полтавцем Дмитром Іваненком, теоретиком атомного ядра, ретельно готувалися до майбутніх наукових подвигів. Найстаршому з його гурту Іванові Обреїмову, котрий невдовзі очолив Харківський фізтех, лише 35 літ. Одесит Георгій Гамов уже тоді вважався непересічним теоретиком-фізиком. Виходець із Вінниччини, Бронштейн 19-літнім опублікував у Німеччині кілька важливих статей з квантової теорії. Одне слово, дерзновенна молода наукова еліта.
Багато з них ще до «залізної завіси» поглибили свої знання, набули необхідної практики в Геттингені, Копенгагені, Кембриджі, інших відомих зарубіжних наукових центрах. Так, Ландау й Іваненко очолили в інституті теоретичні відділи, в контакті з ними працювали майбутні академіки Вальтер, Синельников, Латишев, Лейпунський і Панков. Спільними зусиллями створили ударний генератор, розрядну трубку, в якій під вакуумом бомбардували мішень. І успіх прийшов: 11 жовтня 1932 року в Харкові вперше в Союзі розщепили ядро атома літію. Щоправда, на півроку пізніше від учнів Розерфорда — англійців Кокрофта і Уолтона, котрі за це відкриття отримали Нобеля. Тоді казали: аби бодай на рік раніше прибув до Харкова Ландау, можливо, харків’яни були б першими у світі. Після інших творчих здобутків слобожан до нас почали приїздити — Бор, Паулі, Вайскопф, Плачек, інші всесвітньо відомі фізики, брали активну участь у конференціях, симпозіумах, обмінювались досвідом.
ІІІ.
Авторові цих рядків пощастило познайомитись у Москві з Катериною Паніною, ученицею Ландау (раніше вона читала в Харківському держуніверситеті лекції з ядерної й загальної фізики). Ось що вона розповіла: «Перші роки ми одночасно мешкали з Левом Давидовичем у гуртожитку, часто разом ходили на роботу до УФТІ. Він був усебічно обдарованою людиною, блискучим педагогом. У Харкові започаткував свою наукову школу. Своєрідність її полягала в тому, що учнями були його однолітки або трохи молодші від нього. Всі були на «ти» зі своїм уже відомим ученим. Ні, то було не панібратство! Я теж навчалась у «школі Ландау». Часто вступали в суперечку з метром. Він терпляче вислуховував, інколи закінчував суперечку запитанням «Хто кого навчає: ти мене чи я тебе?» Якраз у Харкові Ландау розробив теоретичний мінімум необхідних знань для фізиків-експериментаторів і теоретиків. Йому було присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук без захисту дисертації, звання професора. Лев Давидович був глибоко демократичний як у науці, так і в житті, не визнавав чиношанування. За порадою до нього міг звернутися будь-хто, незалежно від заслуг, за одним лише критерієм: повинно йтися про справжню справу. Він мав гострокритичний розум, у дискусіях Лев Давидович бував гарячим і різким, дотепним й іронічним, але не грубим. Полюбляв усе класифікувати — від жінок до фізиків-теоретиків. Класифікацію проводив за п’ятибальною системою. Бор, Гейзенберг, Шредінгер, Дірак проходили в нього по першому класу. Себе скромно відносив до класу 2,5 і тільки тоді, коли став нобелівським лауреатом, дещо підняв свій статус.
Якось Дау (так називали його друзі, близькі) прийшов на університетський випускний вечір. «Познайом мене з гарненькою дівчиною»,— попросив Катерину Паніну. Королевою краси в ХДУ тоді вважалась Кора Дробанцева, випускниця хімфаку — білявка, грецький ніс, чудова фігура, великі сіро-блакитні очі, сяюча усмішка. Вона зачарувала молодого вченого, вони почали зустрічатися.
ІV.
У 1937 році настали непевні часи — пошук «шпигунів». Якраз тоді керівником УФТІ призначили С. Давидовича, котрий відразу почав «закручувати гайки», заводив нові порядки, розпочав «чистку» кадрів, запровадив режим повної секретності (про це йдеться у названій книзі «Фізика і Харків»). Волелюбні фізики опирались, намагалися нововведення перевести на жарт. Так, Ольга Трапезникова чіпляла свою перепустку до ошийника улюбленої собаки, з яким ходила на роботу. Ландау і Хоутермас прикріплювали їх до своєї спини і нижче... «Революційна пильність» набирала обертів. До буцегарні запроторили відомого фізика Олександра Вайсберга і його друга-хіміка Конрата Вайсельберга. Обоє, рятуючись від гестапо, приїхали до Харкова. І потрапили з вогню у полум’я. На захист Вайсберга виступили світила науки — Альберт Ейнштейн, Ірен і Фредерік Жоліо-Кюрі. Проте сталінські сатрапи передали Вайсберга німецькому гестапо, а Вайсельберга розстріляли. Така ж доля спіткала Шубникова, Розенкевича, Горського, Фоміна. Спершу арештували, але за відсутністю доказів (не зуміли поплічники НКВС вибити їм потрібні) випустили на волю Олександра Лейпунського — одного з тих, хто вперше в СРСР розщепив атомне ядро літію. Всього в ті страшні часи розстріляли вісім відомих не тільки в Союзі, а й за кордоном фізиків, стільки ж кинули до в’язниць. Г. Гамову вдалось уникнути репресій — устиг емігрувати. Відтоді новий житловий будинок УФТІ спорожнів.
Тінь впала і на Л. Ландау, котрий неодноразово бував за рубежем, спілкувався з іноземними вченими. Аби уникнути репресій, Лев Давидович перебрався до Москви. Кора Дробанцева була єдиною, хто проводжав його тієї ночі на харківському південному вокзалі. Одначе в столиці його заарештували. Близько року він перебував за ґратами за вигадану «антирадянську діяльність». Саме тоді Кора перебралась до Москви, навідувала Ландау в тюрмі, а коли вдалося визволити його з-за грат, вони побралися. Кора народила йому сина, була вірною дружиною і помічницею до кінця днів ученого.
V.
Творчий розвій припадає на московський період, коли академік Капіца запропонував Ландау очолити в інституті теоретичний відділ. У Москві він закінчив розпочатий у Харкові знаменитий теоретичний курс фізики, підготував піонерські розробки в галузі теорії конденсування стану матерії й рідкого гелію, за які Королівська академія наук Швеції удостоїла його 1962 року Нобелівської премії в галузі фізики. Мав звання Героя соцпраці, тричі одержував державну премію, обирався членом Англійського королівського товариства, Датської й Нідерландської академій наук, Національної академії наук США, Американської академії наук і мистецтв, удостоївся премії імені Ф. Лондона за дослідження низьких температур, нагороджений медаллю Макса Планка.
Лева Давидовича високо цінували й любили колеги. Особливо це проявилось, коли він потрапив у жахливу автокатастрофу і кілька місяців перебував між життям і смертю. Корифеї науки світу зробили все, щоб допомогти Ландау. Їхні благородні зусилля не залишилися марними.
Віталій СТЕГНІЙ, Харків–Москва
також у паперовій версії читайте:
- АСТЕРОЇДИ НА ТЕРЕЗАХ АСТРОНОМІВ
- КЛІТИНИ, ЯКИХ ЛЮДСТВО НЕ ЗНАЛО
- ЧИП-ДІАГНОСТ
назад »»»