ФЕРМЕРИ ПРАГНУТЬ ДІАЛОГУ ЗІ СТРАХОВИКАМИ
Асоціація фермерів України та приватних землевласників 15 лютого відзначила одразу два ювілеї. Цього дня цій громадській організації, яка залишається однією з найвпливовіших у державі, виповнилося двадцять років. І цього ж таки дня вона провела свій двадцятий з'їзд.
Про особливості, здобутки й перспективи розвитку фермерського руху — інтерв'ю з генеральним директором асоціації Віталієм Львовим.
— Як нині виглядає українське фермерство?
— У нас зараз близько 43 тис. фермерських господарств. Вони обробляють понад 4,5 млн гектарів орної землі. В середньому на кожне господарство припадає 105–110 гектарів. Проте це подібно до середньої температури в лікарні. Скажімо, у Закарпатті фермерське господарство може обробляти й три—п'ять гектарів, а в Одеській, Миколаївській областях — 300–400. А деякі господарства мають в обробітку до 10 тис. гектарів.
— У своїй асоціації ви об'єднуєте ще й приватних землевласників. Скільки їх у країні?
— Приватні землевласники — це люди, котрі працюють на своїх ділянках, що їм надали під час розпаювання землі. Всього в Україні 1–1,2 млн таких господарників. Може, навіть і більше, бо не всі вони враховані статистикою.
— На виробництві якої сільгосппродукції переважно спеціалізуються фермери та одноосібники?
— Фермерські господарства є різними. Тож і ризики мають бути диверсифіковані. Вони швидко переходять, скажімо, від виробництва технічних культур до деяких нетрадиційних. Такі господарства займаються овочами, садівництвом, виноградарством і хмелярством... А особисті селянські господарства займаються тим, чим і завжди. Так, молоком вони забезпечують населення на 80%, овочами та картоплею — більш ніж на 90%. А ще за худобою доглядають. Загалом 68–72% м'яса виробляють на приватних подвір'ях і в невеликих фермерських господарствах.
— Тобто внесок приватників у загальний продуктовий кошик є вагомим.
— Навіть дуже вагомим. На фермерські та особисті селянські господарства припадає понад 60% усього валового сільськогосподарського виробництва.
— Кількість фермерських господарств протягом останніх років лишається майже незмінною. Що стримує фермерський рух?
— Коли люди отримали свої земельні паї, то замислилися над тим, що з ними робити. Адже не всі можуть працювати одноосібно. І не тому, що доглядати за землею важко. Для цього потрібно мати знання, навички, техніку, обігові кошти... І тому пішов рух землі. Він спонукав до появи великої кількості фермерських господарств, бо з'явилася можливість брати землю в оренду.
Проте в останні п'ять років землю підгрібають під себе потужні корпорації. Беруть її в оренду на двадцять п'ять, а то й сорок дев'ять років. Тож земля пішла до тих, хто має гроші, може адміністративно впливати на сільради. Тепер вільної землі сільськогосподарського призначення в Україні вже немає. Виникає природне запитання: за рахунок чого має живитися фермерство?
— Як господарники пережили економічну кризу, котра ледь не поставила на коліна національну економіку?
— Я б сказав так: нам допоміг Господь і порятувала селянська праця. Два попередні роки видалися напрочуд врожайні. Сільське господарство — чи не єдина галузь в Україні, яка в кризовий період дала економічний приріст.
Приміром, позаторік ми зібрали понад 50 млн тонн зернових. Подібного врожаю новітня історія України не знає. Торік була сильна посуха, але, незважаючи на це, ми все-таки одержали 46 млн тонн зерна. Це свідчить про те, що наш аграрний потенціал залишається потужним. Якби держава нам реально допомагала, можна було б розраховувати на 70–80 млн тонн зерна.
Раніше говорили, що Україна має всі можливості стати житницею Європи. Наразі наша держава перетворюється не просто на європейську — на світову житницю. У 2008 році ми експортували до 25 млн тонн зернових, у 2009-му — близько 21 млн тонн. За експортом зерна ми посіли третє місце у світі. За цим показником нас випереджають лише США та Євросоюз. За нами опинилися такі потужні аграрні країни, як Росія і Канада.
— Зараз аграрії вже не говорять про нестачу техніки, мінеральних добрив, пестицидів, гербіцидів. Натомість тільки й чути про те, що їм бракує коштів. Як фермери та одноосібники вирішують цю проблему?
— Візьмімо поточний рік. На календарі — лютий, а держбюджет поки не ухвалено. Ситуація, на жаль, залишається сумною. А те, що пропонувало Міністерство фінансів, не відповідало нашим реальним потребам.
За оцінками економістів (про це нещодавно говорив міністр аграрної політики Юрій Мельник), на проведення весняно-польових робіт треба витратити близько 24 млрд гривень. Половину цієї суми товаровиробники якось відшукають у своїх гаманцях. Адже вони щось вторгували на попередніх урожаях. Однак бракує ще 12 млрд гривень. Питання — де їх узяти?
Гроші на весняно-польові роботи з державного бюджету не підуть. Вся надія на комерційні банки, але ті, якщо і дають кредити, то під величезні відсотки.
Керівництво уряду недавно говорило про необхідність створення Аграрного банку, який надавав би кредити під 5–6%. Але далі слів справа поки що не зрушила.
— Ви згадали про комерційні банки. Останні попереджають, що кредити, на відміну від докризових років, тепер надаватимуть не під формальне, а реальне страхування. Чи готові фермери та одноосібники до таких змін, до того, щоб страхування перетворилося на невід'ємну частину їхнього бізнесу?
— Система агрострахування, яка склалася в Україні, не відповідає сучасним світовим стандартам. До 2008 року держава якось підтримувала агрострахування. У бюджеті на це закладали відповідні кошти. Чимало господарств страхувалося. У 2009-му грошей на страхування у бюджеті не виявилося. Не буде їх і цього року. Тому господарства не матимуть достатніх стимулів для того, аби страхувати свої посіви, техніку, майно тощо.
Селяни є консервативними людьми. Вони вважають, що страхування — хитрий спосіб, вигаданий для того, аби виманювати у них гроші. Бо коли станеться якесь стихійне лихо, то отримати їх від страхових компаній надзвичайно важко. А часом неможливо. Тому до страхування люди ставляться з пересторогою, а нерідко його ігнорують.
Треба проводити роз'яснювальну роботу, семінари, інші заходи. Як це, зокрема, робить проект Міжнародної фінансової корпорації «Розвиток агрострахування в Україні». В нашій державі він працює не перший рік і, зазначу, успішно. Фахівці проекту спрямовують свої зусилля на поліпшення чинного законодавства.
Нам потрібно структуру агрострахування вибудовувати на ринкових засадах, але з обов'язковою державною підтримкою. Згаданий проект щодо цього пропонує цікаві речі. Відбувається обговорення з фахівцями, які причетні до агрострахування.
Сподіваємося, що цьогоріч буде ухвалено законопроект «Про особливості здійснення страхування сільськогосподарської продукції за державної фінансової підтримки». Він пройшов перше читання у Верховній Раді. Його автор — голова парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Микола Присяжнюк. До другого читання треба готувати багато змін і доповнень. Наша асоціація готова взяти в цій роботі активну участь.
— Якщо йдеться про необхідність запровадження нової моделі агрострахування, то якою мірою вона задовольняє потреби фермерів, представників особистих селянських господарств?
— Нова модель агрострахування максимально наближена до кращих світових напрацювань, які є в західноєвропейських країнах, у Канаді. Агрострахування відрізняється від інших видів страхування. Наприклад, від страхування автомобілів, майна тощо. Тут великого значення набувають кліматичні умови.
Щодо моделі агрострахування — вона передбачає створення державної агенції, пулу страховиків і механізми співпраці трьох суб'єктів — держагенції, страховиків і сільгоспвиробників. Звісно, за державної підтримки.
У нас страхується лише два-три відсотки господарств, а в тій же Канаді — 80–90%. Різниця, як бачимо, разюча, хоча кліматичні умови маємо практично однакові. Так, попередні два роки для наших аграріїв виявилися вдалими. Однак немає жодних гарантій стосовно того, що і нинішній рік виявиться успішним. Тому треба готуватися до гірших сценаріїв, дбати про економічну стабільність нашого господарства і галузі загалом.
— Не секрет, що страхові компанії віддають перевагу великим господарствам. Поза їхньою увагою часто залишаються фермери і одноосібники. Зрозуміло, чому — страхові компанії не бачать великої вигоди від співпраці з ними.
— Це серйозне питання. Воно пов'язане з низьким рівнем поінформованості дрібних сільгоспвиробників щодо агрострахування. Ті ж фермери не мають достатньої юридичної підготовки. Часто страховики користуються цим і пропонують їм складні договори. Нарешті, як виявити кращу страхову компанію, з якою можна налагодити співпрацю? Адже страхових компаній на ринку кілька десятків.
Не тільки фермери не мають достатньої практики співпраці зі страховими компаніями. Часто страхові компанії не володіють належним досвідом співпраці з дрібними сільгоспвиробниками. Тому не знають, які послуги їм запропонувати, як налагодити з ними роботу.
— Як поточний рік складеться для фермерів і одноосібників, за Вашим прогнозом?
— Гадаю, що цього року доведеться розраховувати лише на себе. Бо невідомо, коли буде ухвалено держбюджет. На нас чекають чергові вибори. Цього разу до місцевих рад. Політики знову змусять людей більше говорити про політику, ніж про хліб насущний. На жаль, від політичних і економічних негараздів не можна застрахуватися. Тож нічого не лишається, як напружено працювати.
Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ,«Українська перспектива»
також у паперовій версії читайте:
- КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ
назад »»»