В’язниця поблизу Кольмердена відкрита лише 10 років тому. Вона була однією з перших у Швеції і призначалася в основному для економічних злочинців. Від самого початку у ній не було ні мурів, ні колючого дроту. В’язні зачиняють свої камери зсередини. Багато з них їздять у місто на роботу. Можуть винаймати велосипеди або замовити відвідування приватної клініки чи скористатися в’язничним солярієм.
З такої в’язниці теоретично нескладно втекти. Але, по-перше, тутешні в’язні не є небезпечними, а по-друге — навіщо хтось мав би звідти втікати? «Ніхто їх не затримує. Але, зазвичай, вони самі доходять висновку, що це їм непотрібно, бо невигідно. Після затримання втікачів, як правило, відсилають до закритої в’язниці», — пояснює керівник тюремного закладу у Кольмердені.
Відкриті в’язниці вже є і в інших європейських державах, зокрема посткомуністичних, проте лише у Скандинавських країнах вони часто нагадують добротні готелі. Норвезька «Бастей», яку ще називають «алькатрасом мрії», вважається найкрасивішою в’язницею у світі. Вона розташована на острові, засадженому соснами за кілька десятків кілометрів від Осло. Краєвид з берега перехоплює подих. В’язні мешкають у дерев’яних будиночках, пофарбованих у пастельні кольори, — по шість в одному. Можуть грати в теніс, ловити рибу, їздити верхи. Самі готують собі їжу і майже все, що потрібно для життя.
«Ми збудували першу екологічну в’язницю у світі. Тут людина почувається безпечніше, ніж коли прогулюється вулицями Осло», — хвалиться головний адміністратор Арне Нільсен.
Це вже звучить щонайменше дивно, бо більшість із 120 тутешніх ув’язнених покарані за тяжкі злочини: ґвалтування, напади і навіть убивства. Перебування у «Бастей» в’язень може домагатися лише за п’ять років до закінчення багаторічного ув’язнення. І то за умови, що на попередньому місці мав зразкову поведінку. Хоча на ніч у «Бастей» залишаються лише чотири охоронці, тут ніколи не було інцидентів застосування насильства.
Але це все має свій сенс. «Бастей» не тільки найкрасивіша в’язниця світу — вона ще й найдешевша у всій Норвегії, адже, судячи із зарплати охоронців, тут ні крони не призначено на засоби безпеки.

Повернути свободу
«Деяких людей, на жаль, треба ув’язнювати. Але наша мета — повернути їх суспільству у кращому стані. Нашим завданням не є покарання. Карою є вже сам вирок ув’язнення, факт, що мусять у нас перебувати», — зазначає керівник шведської в’язничної і наглядової служби Нільс Оберг.
Скандинави вважають найважливішим не те, що діється в самій в’язниці, а що станеться потім — чи після відбування покарання в’язні знову вчинять злочин, чи стануть на правильний шлях? Тому зосереджуються не на помсті, а на ресоціалізації. «Щодо суспільства і потенційних жертв маємо один головний обов’язок — зробити так, щоб ті, хто нас покидає, були менш схильними до правопорушень», — розповів керівник в’язниці «Бастей».
Тому шведи, норвежці чи фіни не бачать нічого дивного у турботі про високий рівень в’язниць. «Ми приділили велику увагу дизайну, бо хотіли зробити його легким і позитивним. Архітектура немає нічого спільного з в’язницями. Ми хочемо створити враження нормальності», — вважає Аре Хойдаль, адміністратор «Гальден» — норвезької в’язниці суворого режиму, де нових «гостей» зустрічає гасло: «Сердечно перепрошуємо за час очікування. Постараємося вам допомогти так швидко, наскільки це можливо».
«Життя за ґратами має нагадувати життя на волі, наскільки це можливо. Бо чим більш закритою є пенітенціарна система, тим складніше людям повернутися на волю», — писав один зі скандинавських експертів з пенітенціарної системи. Багато що вказує на слушність такого мислення. У Швеції на злочинний шлях повертаються 40% колишніх в’язнів. Багато? Принаймні, на половину менше, ніж у більшості країн Євросоюзу. У випадку норвезької «Бастей» — найкрасивішої в’язниці у світі — це лише 16%, найменше у всій Європі.
Скандинави зберігають оптимізм, коли йдеться про проблему ресоціалізації, але не наївність. Якщо у більшості в’язниць світу наркотики легкодоступні, алкоголь також не за межами досяжного, то на Північному узбережжі Балтійського моря цим «патологіям» оголошено непримиренну війну, зрештою, як і насильству. Минулого року наркотики виявлено лише в 1% засуджених у шведських в’язницях. Споживання алкоголю, навіть у закладах із найлегшим режимом, карається негайною ізоляцією. Наркомани і алкоголіки примусово лікуються.
Критики таких в’язниць помиляються, порівнюючи їх із люксовими готелями. Це ілюзія — в готелях нікого не охороняють. Як сказав один із в’язнів: «Люди думають, що ми живемо у п’ятизіркових готелях. Це велика дурниця. В’язниця — це в’язниця. Тебе замикають. І не можна мешкати з родиною».
Не йдеться, зрештою, виключно про в’язнів. І про охоронців також. В американських закладах представники в’язничної служби живуть у середньому 59 років — не набагато більше, ніж мешканці якоїсь африканської країни, охопленої громадянською війною. Їх нищать професійні хвороби: вони не справляються зі стресом, потерпають від підвищеного тиску, зловживають алкоголем і часто вчиняють самогубства. Водночас у шведських в’язницях і в’язні живуть, як люди, і охоронці також.
Чи «бутикові в’язниці» з тенісними кортами, саунами і грилями певного дня витіснять в’язниці старого штибу у всій Європі? Напевно, не скоро, бо в’язниці нового покоління дуже дорогі. Не тільки тому, що треба заплатити за обладнання і зробити більшими камери. Дорожчими є також охоронці: довше триває їх навчання і на зарплату йдуть чималі гроші, бо на кожного в’язня припадає один член персоналу. Терапія і лікування також недешеві.
Є ще одна причина, що відрізняє Швецію та інші Скандинавські країни билеты пдд 2014. У 1996 році норвезький кримінолог Нільс Хрісті видав книгу «Контроль за злочинністю як промисел» (Kriminalitetskontrol som industry). Він дослідив, що люди домагаються тим суворішого покарання злочинців, чим більше вони відрізняються від них. І чим більше вони подібні до нас, тим більше пересічні громадяни проявляють розуміння до злочинців.
Порівняно зі Сполученими Штатами, номером один у пенітенціарній галузі у світі Швеція має не тільки мізерну кількість в’язнів (приблизно 4,5 тисячі порівняно з 2,2 мільйона у США). Є ще щось — в американських в’язницях майже дві третини — це представники етнічних меншин, переважно афроамериканці. У скандинавських — іммігранти і потомки іммігрантів (здебільшого з інших країн Європи) становлять лише 30%. Величезна більшість скандинавських в’язнів не відрізняється виглядом від тих, хто перебуває на свободі. Це їх лише зближує між собою.
Позатим у Скандинавії велика різниця між людьми вважається непристойністю. Якщо міністри їздять на роботу велосипедами і зі всіма вітаються «Добрий день!», то чому не можна добре ставитися до в’язнів? «Бутикові в’язниці» — це лише одна з ознак скандинавської соціальної держави.
Євген ПЕТРЕНКО