Остан­ньо­го дня ми­ну­ло­го ро­ку в Ра­ді Без­пе­ки ООН від­бу­ло­ся по­ка­зо­ве го­ло­су­ван­ня про­ек­ту ре­зо­лю­ції що­до ви­знан­ня не­за­леж­но­сті Па­лес­ти­ни. Не менш очі­ку­ва­но США як по­стій­ний член Ра­ди Без­пе­ки на­кла­ли на цей до­ку­мент своє ве­то. До­сить на­їв­но бу­ло спо­ді­ва­ти­ся, що без ви­рі­шен­ня всіх спір­них проб­лем між із­ра­їль­тя­на­ми та па­лес­тин­ця­ми мож­ли­вий «про­рив» із між­на­род­ним ви­знан­ням не­за­леж­но­сті Па­лес­ти­ни.

Попри створену двадцять років тому Палестинську автономію, що тоді вважалося як вирішальний крок до остаточного мирного врегулювання, відтоді не було жодного позитивного зрушення в мирному процесі. Навіть спостерігався серйозний регрес. У 2001 році до влади в секторі Газа прийшли ісламські радикали руху «Хамас». Через десять років «арабські революції» 2011 року також не сприяли вирішенню палестинської проблеми. Навпаки, нові зони конфліктів, такі, як громадянська війна у Сирії, захоплення влади над значною територією Сирії та Іраку бойовиками екстремістської «Ісламської держави Леванту та Іраку» дещо відволікли увагу від ізраїльськопалестинських протиріч, які доти перебували в центрі близькосхідної політики.