Згідно з буддистським ученням, тибетський далай-лама є однією з істот (тульку), які після смерті обирають своє наступне втілення. Траплялося, що попередні далай-лами заповідали, де прийде у світ наступний. Тепер цю роль бере на себе Пекін.
Утім, претензії КПК на визначення чергового втілення духовного лідера тибетців є повним абсурдом. Як злосливо зауважив недавно сам Далай-лама: «Спочатку нехай знайдуть реінкарнацію Мао Цзедуна і Ден Сяопіна. І вже потім шукатимуть мою». Але подібні аргументи до комуністів не доходять, а з традицією вони нещадно борються.
Так було з панчен-ламою — другим в ієрархії лідером ламаїзму. У 1995 році Далай-лама вказав реінкарнацію панчен-лами, який помер на кілька років раніше. Китайська влада очманіла. Хлопця, вказаного Далай-ламою, викрали, перевезли до Пекіна, і донині про нього ні слуху ні духу. Коли організації з прав людини або журналісти запитують про його долю, відповідь одна й та ж: влада мусить захищати хлопця від «кліки Далай-лами», а крім того, його батьки «не бажають розголосу».
Потім комуністи здійснили наступний крок: обрали власного панчен-ламу, сина двох вірних членів партії. «Це так ніби Фідель Кастро обрав папу», — іронізує один із тибетських біженців. Церемонію транслювали по державному телебаченню. Це була дивна мішанина давніх тибетських ритуалів з комуністичною помпою.
Ім’я нового панчен-лами, написане на табличці зі слонової кістки, старий монах визначив «жеребкуванням» у золотій обрядовій урні. І відразу потім представник влади виголосив промову, в якій підкреслив, що тільки КПК має право вказувати на реінкарнацію ламаїстських духовних. Новий панчен-лама з’являється на офіційних урочистостях, до небес вихваляючи політику КПК у Тибеті.
Цей сценарій мав, напевно, повторитися після смерті нинішнього Далай-лами. Бо що за проблема витягнути картку із золотої урни з іменем правильного кандидата? Навіть якщо воно буде приховане у кульці із запеченого ячменю або на шовковій тканині, як вимагає традиція.
У серпні 2007 року державний департамент з питань релігії видав указ № 5, названий розпорядженням про управління реінкарнацією живих будд. Тепер усі реінкарнації лам затверджуються урядовими органами — в іншому разі вони будуть нелегальними або недійсними.
Найближче оточення благало Далай-ламу довічно залишатися політичним лідером. Але у 2011 році він заявив, що переходить на політичну пенсію і хоче бути тільки Тенцзіном Ґяко, пересічним монахом. Усю свою цивільну владу він передав прем’єру тибетського уряду в еміграції. Ним став у 2011 році Лобзанг Сангай, юрист із докторським ступенем Гарварду, лідер Молодіжного конгресу Тибету.
На жаль, у Сангая дві вразливі точки: по-перше, він немає жодної релігійної освіти, через що багато тибетців його не шанують. По-друге, Сангай ніколи не був у Тибеті — свою батьківщину він знає лише з переказів, фільмів і книжок.
Певний час здавалося, що духовну роль Далай-лами частково зможе взяти на себе нинішній кармапа, третій в ієрархії ламаїзму — відразу після далай-лами і панчен-лами. Говорять, що Далай-лама дозволяє йому, під час своєї відсутності, сидіти на троні, і це єдиний план Б, який мають тибетці.
Журнал «Тайм» бачив у ньому «чергового великого ламу, яким світ захоплюватиметься». Але у січні 2011-го індійська поліція затримала автомобіль, у якому знайдено значну суму грошей, еквівалентну 150 тисячам євро. Водій визнав, що гроші походять з монастиря Кармапи, де під час обшуку знайдено значну суму в китайській валюті.
Далай-лама мав і третій вихід: переконати владу, що його смерть може стати катастрофою також для Пекіна, оскільки тибетці візьмуться за зброю. «Так довго, як Його Святість живе, застосовуємо політику відмови від насильства, бо шануємо його думку. Але якщо раптом його не стане, китайський уряд може мати значно більше проблем», — сказав Кедруп Тондуп, племінник Далай-лами.
Саме тому Далай-лама з такою впертістю підкреслює свою відданість центристській лінії. Замість незалежності він вимагає лише автономію для Тибету, не закликав до бойкоту Олімпійських ігор у Пекіні, не підтримував публічно монахів, які на знак протесту проти китайської окупації здійснювали самоспалення. Але це все нічого не дало. По відношенню до тибетців Пекін став ще брутальнішим, ніж раніше: «Нас безперервно вбивають. Убити тибетця для них означає не більше, ніж роздавити мураху», — скаржився один із дисидентів.
Політика китайського уряду в Тибеті завжди здійснювалася на основі принципу «пряника і батога». Пряником були гроші. З Пекіна тік широкий струмінь дотацій, інвестицій в інфраструктуру і підвищення зарплат. У результаті Тибет розвивався набагато швидше, ніж решта Китаю: в темпі 12% зростання ВВП протягом останніх 15 років.
Батогом було загострення політики щодо тибетської культури і релігії. Від середини 90-х років невпинно закручувалися гайки. Студентам і чиновникам заборонено віддавати почесті Далай-ламі, проводити будь-які буддистські ритуали, обмежено кількість монахів. Тибетці мусять отримувати спеціальний дозвіл на відвідування столиці Лхаси (паломництво — важлива частина тибетського буддизму).
Одночасно пряник перетворився на батіг: інвестиції викликали масовий наплив китайців. Лхаса нині не тільки місто монастирів, а й борделів, нічних клубів і штучних пальм. У своїй столиці тибетці стають меншиною.
Це має катастрофічні наслідки. Один із представників уряду у вигнанні в індійському Дарамсалі заявив: «Молоді тибетці, які сюди прибувають, не говорять між собою тибетською, а тільки китайською. Вони мріють зустріти у Дарамсалі білу жінку, а потім емігрувати до США або Європи». Тім Джонсон, автор Tragedy in Crimson, чудової книги про нинішній Тибет, з гіркотою констатує: «Напевно, Тибет піде слідами Внутрішньої Монголії та інших регіонів Китаю, де місцеве населення зникає в морі ханів. У 1949 році у Внутрішній Монголії було вп’ятеро більше монголів, ніж ханів. Нині ці пропорції протилежні».
Проблеми з визначенням спадкоємця Далай-лами ще більше погіршать становище тибетців. «Результатом реінкарнації може стати поява дуже сильного і харизматичного лідера. Але з цим пов’язана велика проблема: пошук та ідентифікація потрібної дитини тривають роками. А потім минає 15 років або навіть більше, поки ця дитина стане справжнім лідером», — зазначає інший експерт. Дехто твердить, що найгіршим сценарієм є поєдинок нових далай-лам — одного, визначеного Пекіном, другого — тибетськими монахами у вигнанні. А може бути ще гірше — пекінський далай-лама з’явиться раніше, ніж справжній.
Саме тому Далай-лама сказав журналістам «Ді Вельт», що у нього може не бути спадкоємця, хоча раніше обіцяв визначити його ще за життя. Або черговим далай-ламою може бути лише дитина, народжена у вільній країні, тобто поза територією, контрольованою китайцями.
Євген ПЕТРЕНКО