Утім, навіть щодо ролі МАГАТЕ між Іраном і Заходом залишаються протиріччя. Тегеран заперечує проти особливих повноважень західних експертів МАГАТЕ на своїх атомних станціях. Це засвідчує ключову проблему переговорів, яка полягає у відсутності довіри сторін одна до одної.
Реалістичний скептицизм не дає підстав вважати, що навіть до кінця поточного року буде можливо досягнути компромісу щодо іранської атомної промисловості. Але Іран виграв головне — час, адже всі прогнози американських та ізраїльських розвідок щодо швидкого створення іранської ядерної зброї ледь не до середини 2014 року себе не виправдали.
Це свідчить, що іранська еліта дійсно не має єдиної політичної волі, аби реалізувати військову складову ядерного проекту. Поміркована частина іранського політикуму наполягає на пріоритетності скасування режиму економічних санкцій та порятунку національної економіки, а отже, опосередковано й існуючого в Ірані політичного режиму.
Більш радикальна частина іранських політиків, навпаки, виступає за продовження конфронтації із Заходом, тим паче що, зважаючи на запровадження західних санкцій проти Росії, Захід зацікавлений у використанні іранського нафтового фактора для зменшення ціни на нафту на світовому ринку за рахунок збільшення її пропозиції.
Водночас Росія пропонує Ірану низку цікавих спільних торговельно-економічних проектів та висуває ідеї подальшої розбудови нових іранських атомних станцій. За цих умов суттю актуальної іранської дипломатії стає балансування між Росією і Заходом у спробі здобути максимальні переваги для Тегерана.
Показово, що напередодні женевського раунду переговорів щодо іранської ядерної програми Москву відвідав король Бахрейну Хамад бен Іса аль-Халіфа. Він стикається з потужними протестами орієнтованих на Іран бахрейнських шиїтів та демонструє бажання послабити надмірну активність Ірану, спрямовану на дестабілізацію внутрішньополітичного становища у Бахрейні, що бумерангом б’є також по ще одному конкуренту Ірану — Саудівській Аравії.
Росія також намагається грати на протиріччях між еміратами Перської затоки, аби спробувати нейтралізувати американські зусилля домогтися збільшення пропозиції нафти на світовому ринку.
Здешевлення нафти — це сильніший удар по економіці Росії, ніж санкції. Однак глибинні причини нестабільності на ринку нафти полягають у стрімкому падінні попиту на енергоресурси в результаті поширення впливу світової економічної кризи.
Війна санкцій підштовхнула світову економіку у ще глибшу прірву. Дедалі більша увага Заходу переключається на протистояння з Росією, внаслідок чого Іран отримує шанс вирішити своє ядерне питання на власну користь, навіть за рахунок дестабілізації регіональної безпеки на Близькому Сході й у глобальному масштабі.
Андрій МАРТИНОВ