Привернення уваги світових засобів масової інформації до цієї ситуації висвітлило й проблеми з мораллю правлячої еліти. Зокрема, з’ясувалося, що родина прем’єр-міністра Іраку Аділя Абдул-Махді з 2011 року живе на соціальну допомогу у Королівстві Швеція, що не заважало прем’єр-міністру займатися масштабною корупцією у самому Іраку.
Під тиском масових протестів цей голова уряду пішов у відставку. Але зміна кадрів миттєво не вирішує соціально-економічних та політичних проблем Іраку.
Ірак у нинішніх кордонах має всі шанси не дожити до століття з часу свого створення на уламках Османської імперії. У 1920 році з окремих територіальних частин Османської імперії, а саме Північного Курдистану, сунітського району навколо Багдада, переважно шиїтських районів, дотичних до Перської затоки, британці змайстрували Королівство Ірак під своїм протекторатом.
Тільки після 1932 року у міру розпаду Британської колоніальної імперії Ірак став на шлях незалежності. У 1979 році сталась епохальна подія — до влади внаслідок чергового військового перевороту прийшов Саддам Хусейн.
Зрештою, у березні 2003 року американські і британські війська висадились в Іраку та усунули Саддама Хусейна від влади. Відтоді Дональд Трамп є вже третім американським президентом, який продовжує реалізацію процесу «демократизації» Іраку.
Особливих успіхів на цьому шляху не спостерігається, але й залишити Ірак за нинішніх обставин американські війська не можуть. Попри створення нової іракської армії, її певні успіхи у війни проти «Ісламської держави» ця армія не є гарантом територіальної єдності Іраку. Насамперед тому, що іракська армія розділена за конфесійною ознакою на сунітів і шиїтів. Курдів у цій армії немає, адже вони захищають від Багдада Курдський автономний район на Півночі Іраку.
Грудневі 2019 року протести показали гостроту напруги між сунітами та шиїтами. Іракських шиїтів лише опосередковано підтримав сусідній Іран, заклопотаний власними соціальними проблемами. Але загальна тенденція залишається несприятливою. Ризики територіального розпаду Іраку видаються кошмаром для усього Близького Сходу.
На цьому тлі навіть сирійська війна може здатися локальним конфліктом. Туреччина та Іран готові поживитися за рахунок іракських територій. Але це не в інтересах США.
Утім, з огляду на початок виборчої кампанії у США посилюватимуться ризики подальшої дестабілізації становища в Іраку. Ситуація залишається вкрай напруженою і непрогнозованою. У цьому хаосі може знову навіть відродитись «Ісламська держава».