Також ЄЦБ є єдиною дійсно федеральною інституцією в ЄС, а його керівника без перебільшення можна назвати найпотужнішою особою в Європі», — вважає Джим Грант, творець впливового журналу Interest Rate Observer.
Отже, Емманюель Макрон отримав потужного союзника. Президент Франції мріє про новий ЄС, в основі якого буде зона євро. Але щоб так справді сталося, треба завершити створення самої зони.
На нинішньому етапі вона тріщить при найменших коливаннях ринку. І це не зміниться, поки держави зони не завершать створення так званої банківської унії з її головним інструментом: системою взаємного гарантування депозитів — таким собі страховим полісом на випадок кризи в одній із держав зони.
Нині на це не дають згоди, зокрема, Німеччина і Нідерланди, бо з їхньої перспективи це була б обіцянка допомоги південним сусідам, якби вони знову забагато витратили.
Після восьми років на посаді керівника Міжнародного валютного фонду (МВФ), а раніше чотирьох років на посаді міністра фінансів Франції нині Лагард є зіркою міжнародних фінансів.
Банкіри центральних банків утворюють серед фінансистів своєрідну секту. Вони переконані, що володіють таємними знаннями, недоступними для жодного смертного економіста. А тим більше юриста, як Лагард. Тому вони визнали її обрання святотатством.
Невипадково, що за останні роки кілька колишніх політиків очолили центральні банки. Приміром, Оллі Рен у Фінляндії чи Петер Казімір у Словаччині. Обидва раніше були міністрами фінансів.
«Після останньої кризи політики зрозуміли силу цих інституцій і хочуть очолити їх людьми, які в разі потреби відреагують на тиск чи побажання», — вважає Якоб Кіркегаард, економіст впливового Petersen Institute у Вашингтоні.
Один із давніх співробітників Лагард сказав: «Вона є юристом. Пояснює, радить, але не приймає рішень». Народжена у Парижі першого травня 1956 року, вона є найстаршою донькою двох учителів. Батько був професором англійської і грецької мов. Звідси Лагард чудово володіє англійською і донині може заскочити співбесідника цитатою з Гомера.
Після навчання у Гаврі та року у США (була, зокрема, стажером на Капітолії) вона двічі безрезультатно намагалася потрапити на навчання до кузні політичних еліт Франції Ecole Nationale d’Administration.
Тоді Лагард розпочала кар’єру в одній із найбільших юридичних фірм світу Baker&McKenzie. У Baker&McKenzie крок за кроком вона йшла вгору по сходах кар’єри, займаючись, головним чином, трудовим законодавством. У 1999 році стала першою в історії жінкоюголовою (не любить фемінізації мови) всієї фірми.
У 2004 році вона отримала запрошення з Парижа і повернулася на батьківщину, щоб стати міністром спочатку праці, а потім сільського господарства за президентства Жака Ширака. Його наступник Ніколя Саркозі призначив її міністром фінансів.
Але якщо у Ширака Лагард була прихильницею французької версії сильного економічного інтервенціонізму держави, то за часів Саркозі підтримувала його висловлювання за вільний ринок, дерегуляцію економіки і глобалізацію. В обох випадках — у повній відповідності з поглядами свого керівництва.
Саме при Саркозі вона отримала прізвисько «Американка», що мало вказувати на симпатії до англосаксонської економічної моделі. Але прізвисько мало також підкреслити її аскетичний спосіб життя.
Лагард не курить, не п’є міцних напоїв, займається йогою і є палкою прихильницею здорового способу життя. Ніколи вона не приховувала свого фемінізму і вважає, що жінки — це рушійна сила в економіці. Колись вона сказала, що якби банк Lehman Brothers називався Lehman Sisters, то кризи б не було.
Чуттєвою професійною поразкою, яку вона визнала, був вирок суду, який визнав її співвідповідальність за розтрату публічних грошей, коли вона була міністром фінансів Франції.
За її згодою держава виплатила величезні відшкодування відомому французькому бізнесмену Бернарду Тапі за дуже сумнівних обставин. Своє значення мав і факт, що Тапі був міністром у попередньому лівоцентристському уряді, який у відповідний момент підтримав Саркозі. Навіть з’явилися висловлювання, що Лагард діяла за безпосередньою вказівкою президента Франції.
Лагард приступить до виконання посадових обов’язків голови ЄЦБ 1 листопада і відразу може мати «пожежу на борту» — чи пов’язану з торговельною війною США з Китаєм, чи то з Брексітом.
Сама зона євро нині не виглядає добре. Переживає потрясіння німецька банківська система: зміни вартості акцій «Дойче Банку» на сьогодні мають найбільш вражаючий графік у світовій економіці. Прибуткова ставка за акції все частіше буває від’ємною, що може означати рецесію.
Відсоткова ставка нижче нуля існує вже віддавна. Тому зростає тиск на ЄЦБ, щоб той відповів новою стимулюючою програмою і вкачав чергові мільярди в економіку. Хоча вкачування за останні роки понад 2 трильйонів євро нічого не дало.
«ЄЦБ перебуває у пастці. Якщо не повернеться до нормальної грошової політики, кілька держав у зоні євро опиняться на краю банкрутства. Бо при вищих — можна сказати нормальних — відсоткових ставках не буде в стані обслуговувати власного боргу. Теоретично завжди можна ще більше знизити ставки, але вони, перебуваючи кілька років у районі нуля або навіть нижче, вже не діють», — вважає Джим Грант.
Ще гірше, що низькі відсотки дають урядам зони євро відчуття плацебо — вони вважають низькі відсоткові прибутки своїх облігацій, штучно занижені ЄЦБ, доказом слушності власної економічної політики, а точніше, її відсутності. Метою самою в собі стали дешеві гроші, які дозволяють множити публічні видатки.
Грошова політика з інструмента підтримки реформ стала приводом, щоб їх не проводити. Бо досить поставити собі запитання, яку велику економічну реформу — добровільно чи під загрозою банкрутства, як Греція, — провели країни зони євро від часу німецького пакета Гартца у 2003 році, який лібералізував ринок праці?
Відповідь — жодної. Реформи дуже дорогі для електорального поля, а їхня користь може принести популярність лише наступній команді при владі. Отже, легше «поправляти» економіку руками центральних банків, а про побічні наслідки нехай потурбується хтось інший.
Євген ПЕТРЕНКО
