Значно поліпшилась також загальна оцінка внутрішньої ситуації (у вересні 2013 року становила три, у червні нинішнього — плюс 40), індекс економічного оптимізму (з +39 у листопаді 2013 р. до +50 у травні н. р.) чи індекс народного добробуту (ріст за той самий час з +41 до +59). Приєднання Криму принесло росіянам багато радості, яка поширилася на всі сфери суспільного життя. Ейфорія поволі спадатиме (підтримка Путіна з червня по липень знизилася на два пункти; загальна оцінка внутрішньої ситуації з +40 до +29) і незабаром доведеться стати лице в лице з сірою і важкою дійсністю.
Нові суб’єкти — старі схеми
Кримський півострів утворив у рамках РФ окремий федеральний округ (дев’ятий в адміністративно-територіальному поділі, встановленому ще у 2000 році). До його складу входять лише два суб’єкти: Республіка Крим і Севастополь — місто федерального значення. Республіка Крим зі столицею у Сімферополі стала 22-ю подібною одиницею у Федерації.
Російські республіки є породженням соціалістичного федералізму; критерієм їхнього створення була окрема національність, а свої кольори брали від титульної нації — назви народу, для якого були утворені. Отже, Республіка Татарстан — для татар, Башкирія — для башкирів, Бурятія — для бурятів. У риториці, пов’язаній з анексією Криму, використовувалася тема захисту російського і російськомовного населення. Тому Республіка Крим нині чи не єдиний суб’єкт Федерації, утворений для проживання на її території етнічних росіян.
Севастополь також відрізняється від решти подібних територіально-адміністративних одиниць. Москва і Петербург — досі лише ці два міста мали федеральний статус — є політичними, економічними і культурними центрами; багатомільйонні міста, одні з найбагатших суб’єктів (забезпечують значну частину надходжень до федерального бюджету), продовжують розвиватись і збільшують кількість мешканців. Севастополь поряд з ними — економічний карлик і військовий центр — база Чорноморського флоту.
Імперська шкатулка
У рамках Росії життя має виглядати краще, люди мають бути багатшими і більш задоволеними; держава та її правителі працюють лише для людей і допомагають їм вирішувати свої проблеми. Наступ розпочався з фінансових обіцянок, і багато з них реалізовані.
Перші рішення про виділення фінансових ресурсів російський уряд прийняв через тиждень після анексії. З метою урівноваження регіональних бюджетів Республіці Крим передали 10,7 мільярда рублів, Севастополю — 2,4 млрд. У травні цю квоту збільшили до загальної суми 55,4 мільярда (для Республіки Крим — 44,8, для Севастополя — 10,6). Додатково у травні на виплату пенсій і соціальної допомоги передали 68,5 млрд рублів. На будівництво доріг і транспортної мережі направлено додатково 3,7 млрд рублів. Менших квот ніхто навіть не враховує. До кінця року Росія має витратити на Крим приблизно 130–150 мільярдів рублів, але міністерство фінансів зарезервувало з цією метою 243 мільярди (6,75 млрд доларів).
На наступні роки також запланована значна фінансова підтримка. У проекті бюджету на 2015-й та на період 2016–2017 рр. тільки на збалансування бюджетів Криму і Севастополя передбачено 50–54 мільярди рублів щорічно. Для порівняння: у 2014 році, поза півостровом, найбільшу підтримку отримали Якутія (50,7 млрд рублів), Дагестан (43,8) і Камчатський край (33,8).
Загальна фінансова підтримка захищає населення Криму від розчарування. Для підтримки туристів у літньому сезоні, хоча заздалегідь було відомо, що з логістичної точки зору це неможливо, максимально полегшено польоти на півострів. Аерофлот збільшив кількість польотів протягом тижня з 14 до 56, а Трансаеро — з трьох до 14. Путін скасував ПДВ на квитки до Сімферополя та запровадив дешеві тарифи. Найдешевші місця в обидва боки в економ-класі на трасі Москва — Сімферополь коштували в Аерофлоті 80 євро, а втрати фірми оцінюються у 50–70 мільйонів доларів.
На утримання нових суб’єктів «скидається» (дослівно) вся Росія. Ресурси відповідного урядового резервного фонду у 2014 р. становили 343,9 мільярда рублів. Їхнім джерелом є пенсійні внески, які цього року мали бути скеровані у приватні пенсійні фонди, а залишились у бюджеті держави.
Російська влада також вирішила заморозити інвестиції в інших регіонах, перенісши фінансові ресурси до Криму. Не буде збудовано ні порт Тамань у Краснодарському краї, ні міст через Лену в Якутії разом з під’їзними шляхами. Подібна доля чекала на Мурманський транспортний вузол, але його лобіював «Газпром» і «Росснефть», тому будівництво відстояли.
Туманний розвиток
Складніше з фінансовими обіцянками, розписаними на тривалий період. Проект програми розвитку Республіки Крим і міста Севастополь з кожним днем зменшував свій розмах. Наприкінці квітня російський міністр регіонального розвитку Ігор Слюняєв пообіцяв, що витрати з цією метою до 2020 року становитимуть від 800 мільярдів до одного трильйона рублів. Наприкінці травня підготовлено вже два нових варіанти: на 511,6 млрд рублів — базовий та на 926,8 млрд — оптимістичний.
Наприкінці червня проросійський ватажок Криму Сергій Аксьонов визначив інвестиційні потреби на приблизно 825 мільярдів рублів, а через кілька днів — уже майже на 100 мільярдів меншу. Програма на федеральному рівні і далі «худла», що призвело до заощаджень на будівництві мосту через Керченську протоку. У проекті, який уряд обговорював 1 липня, з’явилася загальна сума «лише» 610 мільярдів рублів.
Міст через Керченську протоку є стандартним проектом федерального центру з метою вирішення транспортних проблем Кримського півострова. Сама концепція цієї переправи має довгу історію. Питання порушувалося ще за часів СРСР, а після його падіння між Україною та Росією було підписано кілька договорів щодо будівництва. Проект підтримали, зокрема, у квітні 2008 року тодішні прем’єри — Юлія Тимошенко і Віктор Зубков, у квітні 2010-го — тодішні президенти Віктор Янукович і Дмитро Медведєв (міст мав бути готовий до експлуатації у 2014 році). Останні міжурядові документи щодо цього проекту мають дату від грудня 2013-го. За різними концепціями, вартість будівництва оцінюється в межах 0,5–1 мільярда доларів, а разом з інфраструктурою навіть на 1,5–2 мільярди доларів (54–72 млрд рублів).
Шестирічний план
Реалізація цільової федеральної програми «Соціально-економічний розвиток Республіки Крим і міста Севастополь до 2020 року» має коштувати 681,2 млрд рублів (18,9 мільярда доларів). Уже при визначенні ресурсів на будівництво мосту виявилася масштабність інвестиції і, можливо, креативність російської бухгалтерії. Попри зміни в концепції (будівництво двох смуг руху замість чотирьох, зменшення витрат з 280–380 мільярдів рублів до 170-ти), будівництво разом із додатковою інфраструктурою поглине 247 мільярдів рублів, що становить приблизно 6,8 млрд доларів — у понад три рази більше, ніж передбачалося російсько-українськими планами.
Транспортна система становить найбільшу частину планованих витрат програми розвитку — 61% ресурсів (416,5 млрд рублів). 66,7 млрд призначено на соціальну сферу (зокрема, будівництво і розбудова об’єктів охорони здоров’я, підтримка освіти, будівництво і модернізація об’єктів державного університету у Севастополі та Кримського федерального університету).
Енергетична безпека Криму нині залежить від поставок з України і має коштувати російському бюджету 49 мільярдів рублів. Розвиток туристичного сектора через підтримку туристично-рекреаційних кластерів коштуватиме 39,6 млрд. На створення чотирьох технологічних парків промисловість отримає 5,5 млрд рублів.
Окремо розглядався суспільний аспект національної структури — національно-культурне та духовне відродження народів: вірменського, болгарського, грецького, кримськотатарського і німецького. На соціальну підтримку для них у програмі передбачено 10,3 млрд рублів. Спроба вирішення національної проблеми в Криму має пропагандистський характер. Для кримських татар важливішим, ніж гроші на культурні потреби, є їхній спокій та скасування заборони в’їзду до Криму для голови меджлісу Мустафи Джемілєва.
Кримська утопія
Найбільшою утопією є реалізація головної мети програми — нівелювання диспропорції в регіональному розвитку, приведення рівня життя населення і розвитку економіки Кримського федерального округу до середнього рівня по країні та стабільний економічний ріст цього регіону.
По-перше, Росія послуговується у програмі середніми показниками. Це помилка, бо середні значення, особливо в економічному контексті, підлягають значній деформації у бік підвищення, з огляду на роль в економіці видобутку природних копалин (зосереджені лише в кількох суб’єктах Федерації) та величезного капіталу, сконцентрованого у Москві та Петербурзі. У 2011 році середній рівень ВВП на одного мешканця на рівні 317,5 тисячі рублів перевищувало 17 суб’єктів, у 2012-му — 19 (із загалу 83 суб’єктів). Крим міг би опинитися в елітному товаристві. Але в нього нема природних копалин (видобуток нафти і газу на шельфі може принести мінімальне поліпшення) і не залучить капіталу (хіба що спекулятивний) — цього не передбачає навіть державна програма розвитку.
По-друге, ієрархія суб’єктів Росії за рівнем ВВП на одного мешканця протягом останніх десятиліть залишалася незмінною від 90-х років. Лише двом найбіднішим адміністративним одиницям (а до таких будуть належати нові суб’єкти) вдалося незначно поліпшити економічну ситуацію на тлі решти. У суб’єктах із низьким і середнім доходом умови лише погіршилися. Досі, попри значне федеральне фінансування кавказьких суб’єктів або інших слаборозвинених одиниць, їхня ситуація є такою самою, як і кільканадцять років тому.
Для пояснення майбутніх невдач використовуватимуться чинники, що гальмують соціально-економічний розвиток Криму. До них належать: напруження у відносинах з прикордонними регіонами України, ризик у розвитку міжнародної співпраці та ослаблення традиційних економічних зв’язків, відсутність достатніх запасів води, енергії, харчування, в тому числі можливі обмеження поставок цих запасів (водою, як і електроенергією, Крим, значною мірою, забезпечує Україна).
Отже, якщо програма розвитку не принесе відчутних для мешканців ефектів, у всьому буде винний зовнішній ворог — Україна, або внутрішній — диверсанти, які діють на користь повернення в Україну (в цьому найлегше звинуватити кримських татар, абсолютна більшість яких не поділяє ейфорії приєднання до Росії).
Ризиковані очікування
Крим, з огляду на своє стратегічне і пропагандистське значення, має полегшене завдання в здобутті бюджетної фінансової підтримки. Проте мусить добре старатися, щоб залишитись у «центрі уваги» Російської Федерації, а передовсім Володимира Путіна. Росія, зі свого боку, обіцяє вирішити всі проблеми. Але більшість із них стосується тих питань, які вона не змогла розв’язати навіть у себе вдома.
Євген ПЕТРЕНКО
