Парадоксом є те, що Захід відходить від політики ізоляції держави Путіна якраз у той момент, коли вона почала приносити відчутний ефект. Метою санкцій та інших рестрикцій, у тому числі позбавлення росіян права голосу у ПАРЄ, був вплив на поведінку російського суспільства, яке мало схилити своїх керівників до зміни політики.
Це не вдавалося, поки земляків Путіна охопив шал і ура-патріотичний ентузіазм, викликаний «кримнашем». Рейтинги господаря Кремля роками не спадали з практично абсолютних позитивних значень, народ горою стояв за свого «полковника».
Ситуація почала змінюватися десь рік тому, коли влада різко підняла вік виходу на пенсію. Нині вже шостий рік поспіль триває реальне падіння доходів суспільства, зростає бідність і викликаний кризою песимізм.
Путіну вірять трохи більше 30% росіян, що є рекордно низьким рівнем. Усе частіше відбуваються місцеві протести, викликані рішеннями влади.
Російські аналітики говорять про те, що настрої і поведінка росіян стали сильно відрізнятися від звичних для Путіна. «На наших очах відбуваються несамовиті зміни у свідомості людей», — оцінює соціолог Анастасія Нікольська, яка багато років проводить масштабні і глибокі дослідження настроїв громадян у багатьох регіонах РФ.
Шанований за свої попередні політичні аналізи та прогнози, які виявилися точними, професор Валерій Соловей, який недавно змушений був покинути МДІМО, в інтерв’ю для інтернет-ресурсу «Медуза» передбачає: «У 2020 році будемо мати велику загальнонаціональну політичну кризу. Вона буде тривати зо два роки і завершиться зміною режиму».
У цій ситуації можна вважати, що європейські парламентарі подали руку допомоги господарю Кремля, який опинився у дуже непростій ситуації. Французи і німці виступили за повернення росіян у ПАРЄ, бо керувалися «гуманітарними» аргументами, але насправді вони повелися на шантаж.
Українські політики намагалися відвести своїх європейських колег від думки про повернення Росії в Асамблею. І тоді українці почули від них, що Москва загрожувала в разі усунення від роботи в ПАРЄ взагалі вийти з Ради Європи. І тоді 145 мільйонів росіян не змогли б оскаржувати вироки російських судів у Європейському суді з прав людини.
Дійсно, громадяни РФ є найчастішими клієнтами європейських суддів. Четверта частина справ, розглянутих Судом у 2018 році, стосувалася скарг громадян Російської Федерації на свою державу (у 96% випадків судді визнали обґрунтованість скарг).
Протягом минулого року у ЄСПЛ надійшло 12 тисяч нових позовів від росіян (також рекорд). Найчастіше вони стосуються застосування тортур, нелюдських умов у в’язницях, несправедливих вироків.
Російська влада, домагаючись повернення їхній країні прав у ПАРЄ, поставилися до власних громадян як до заручників, а колег з Європи поставили перед складним моральним вибором.
Європейці мали вирішити: чи продовжувати захист інтересів України, чи віддати пересічних громадян Росії на знущання їх власної держави без жодного захисту від самоуправства? Вибір був тим складнішим, що у Москві віддавна говориться, що можливий вихід Росії з Ради Європи дозволить країні повернутися до застосування смертної кари. Ця цинічна гра Кремля виявилась ефективною.
Москва, треба визнати, справно сплачує своїм громадянам визнані європейськими суддями відшкодування. Але на цьому і кінець. Вона не виконує абсолютної більшості їхніх вироків і рекомендацій щодо поліпшення роботи судів, припинення поліцейських тортур, транспортування в’язнів у нелюдських умовах і т. д.
Росія — єдина країна з членів Ради Європи, яка самочинно привласнила собі право невиконання вироків Європейського суду. Це сталось у 2015 році, коли російська делегація була усунена від роботи у ПАРЄ. Тепер росіяни повертаються до Асамблеї, але ніхто їм не говорить про необхідність відмови від привілею, який вони самі собі призначили.

Петро ПЕТРІВ