Тоді були надії на швидку демократизацію мусульманських країн від Північної Африки до регіону Леванту і Месопотамії і далі до Центральної Азії.
«Арабська весна» 2011 року, здавалося, підтверджує ці очікування, але «контрреволюційна хвиля» виявилася потужнішою за революційну хвилю. Спочатку зазнала невдачі спроба усунути від влади у Сирії Башара Асада, потім від влади в Єгипті військовими були відсторонені «Братимусульмани».
Невдачею завершилися декілька спроб підняти народні заворушення в Ірані. Але адміністрація президента Дональда Трампа саме Іран поставила у центр своєї близькосхідної політики як головного ворога Америки.
Днями США внесли «Корпус стражів ісламської революції» Ірану до переліку іноземних терористичних організацій. Іран у відповідь визнав збройні сили США терористичною організацією. Фактично перемогла логіка загострення протистояння і ще більш радикальних кроків у відповідь.
Ситуація стає дедалі все менш прогнозованою, зважаючи на загострення боротьби за владу у королівській родині Саудівської Аравії. Принц Мухаммад бін Салман, який вважається фактичним правителем королівства, заклопотаний виправленням свого іміджу після скандального торішнього вбивства в Туреччині опозиційного саудівського журналіста.
Але опоненти наслідного принца, які також мають чималі фінансові ресурси, намагаються грати власну гру. Антиамериканськи налаштована фракція королівської родини продовжує фінансувати наступ лівійського маршала Халіфу Хафтара на Тріполі.
Загострення внутрішньополітичної боротьби за владу у Саудівській Аравії провокує на нестандартні кроки Іран. Тегеран продовжує формувати антисаудівську коаліцію шиїтських кіл. Зрештою, офіційні власті Саудівської Аравії вимушені рахуватись із тим фактом, що головні нафтові родовища королівства розташовані на землях, де проживають саудівські шиїти.
На тлі п’ятирічної єменської війни, де сунітів підтримують саудівці, а шиїтів — іранці, сторони готові відкрити ще один фронт у Лівані. У цій країні сунітські кола намагаються відновити союз із ліванською християнською меншиною, аби протистояти впливу шиїтського угруповання «Хезболла».
Проте Ізраїлю не легше й від сунітського руху «ХАМАС», який восьмий рік поспіль продовжує контролювати сектор Газа, розколюючи Палестинську автономію.
У цьому складному переплетінні протиріч та інтересів Нетаньяху і Трампу доведеться виробити більш раціональну політику, щоб зробити суцільний хаос хоча б контрольованим хаосом.