Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Вересень 30, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 01 Лютий 2019 18:00

Правила знищення ворогів

Rate this item
(0 votes)

«Як­би я знав від­по­відь на за­пи­тан­ня про при­чи­ну смер­ті Ясі­ра Ара­фа­та, то не міг би роз­по­віс­ти про неї у цій кни­зі і на­віть на­пи­са­ти, що її знаю. По­ру­шу­ва­ти цю те­му за­бо­ро­няє вій­сь­ко­вий цен­зор Із­ра­їлю», — пи­ше Ро­нен Берг­ман.

Без вироку, але за наказом, затвердженим ізраїльським прем’єром, гинули палестинські і ліванські лідери, іранські науковці з іранської атомної програми, багато цивільних і навіть, імовірно, російський генерал.

Мала близькосхідна держава, яка живе під постійною загрозою, використовує, як жодна інша країна, методи, які породжують багато політичних і моральних запитань.
«Це довга смуга тактичних успіхів, а одночасно стратегічних поразок», — пише у своїй книжці ізраїльський журналіст Ронен Бергман. Назва книги — «Повстань і вбий першим. Таємна історія нелегальних акцій ізраїльських спеціальних служб». Вона вже перекладається кількома мовами, очікується, що серед них буде і українська.
Чому Бергман згадує про стратегічні поразки нелегальних акцій? Бо, за його висновком, конфлікт із палестинцями може завершитися лише політичними рішеннями. Адже після вбитих лідерів з’являлися ще більш вороже налаштовані до Ізраїлю.
Книгу написано на основі приблизно тисячі розмов із політиками, у тому числі прем’єрами, керівниками спецслужб, офіцерами, які брали участь у ключових операціях.
Це — вражаюча репортерська праця. Вона охоплює час навіть до проголошення Ізраїльської держави, але нижче зосередимося на фрагментах, які належать до останніх двох десятиліть.
У вступі автор підкреслює, що спецслужби і армія намагалися перешкодити йому в роботі над книгою, попереджали колишніх і нинішніх працівників, аби ті не надавали інформації, а його самого спробували дискредитувати. З’явилося навіть звинувачення у шпигунстві (у зв’язку зі здобуттям багатьох таємних документів). Герої книги, які відкривали таємниці, серйозно ризикували.
Очевидно, Ронен Бергман не відкриває таємниць, які могли би загрожувати нинішнім зусиллям із захисту безпеки Ізраїлю. Останні відкриті секрети стосувались епохи не раніше десяти і більше років.
В описах операцій, у тому числі щодо вбивства у січні 2010 року у Дубаї постачальника зброї для ХАМАСу Мохамеда альМахбуна, нема нічого, чого не можна було б без перешкод знайти в Інтернеті.
На Ютубі є всі зібрані дубайською поліцією записи з камер стеження, на яких видно ліквідаційну команду ізраїльської розвідки, у тому числі кількох, що вдавали тенісистів (із ракетками без чохлів).
Про цензуру Бергман згадує лише раз у контексті смерті лідера палестинців Ясіра Арафата у 2004 році (помер у приміському паризькому госпіталі, де опинився з дозволу ізраїльтян у зв’язку з таємничою хворобою внутрішніх органів).
Бергман підкреслює: якби навіть знав причину смерті Арафата, не зміг би навіть написати, що знає її. Але через дві сторінки далі автор дозволяє собі алюзію, що «оскільки ліквідація лідерів з великою дозою правдоподібності спрямувала історію на іншу колію, то залишається невідомо, а чи цей новий напрямок був кращим від попереднього».
У зв’язку з цим у книзі називаються два прізвища: засновника ХАМАСу Ахмеда Ясіна і Арафата. Шейк Ясін був людиною з обмеженими можливостями і пересувався на колясці: його вбили ізраїльтяни у 2004 році у місті Газа. Бергман дуже детально описує цю операцію.
Лише у 2001 році армія і спеціальні сили Ізраїлю постановили юридично врегулювати ліквідацію ворогів, бо це шкодило іміджу країни і навіть найближчим союзником — США — була визнана нелегальною.
Раніше було проведено сотні операцій «селективної ліквідації» (яка ще називалася «критичною процедурою»), під час яких гинули бойовики терористичних організацій, а принагідно — випадкові цивільні люди.
Незважаючи на ухвалені правила, служби провели вже так багато операцій, що, як пише Бергман, вони зосереджувалися передовсім на перевірці, чи виявлений бойовик є напевно тим, хто має загинути, а не на тому, чи поблизу перебувають цивільні громадяни.
Під час операції у Дамаску ізраїльські спецслужби вже мали на прицілі керівника іранського експедиційного корпусу Стражів революції Гасема Солеймані, але не вбили його. І не тому, що він стояв поруч із цивільними, а тому, що обіцяли американцям ліквідувати лише одну людину — військового командира Хезболли, відповідального за замахи на ізраїльтян, американців і на прем’єра Лівану Рафіка Харірі, — Імада Мугнію (загинув кілька годин пізніше, коли був сам).
Кожна операція вимагала детальної підготовки. Майже завжди була потрібна інформація із середовища ворога від завербованих агентів або від заарештованих бойовиків.
Для багатьох інформаторів вирішальними були гроші. Але найкращий протягом багатьох років інформатор у Лівані походив із багатої християнської родини, співпрацював безкоштовно, витрачаючи на додачу власні кошти. Робив усе, аби захищати свою вітчизну від шкідливих дій палестинців на її території.
На думку автора книги, одним із найбільших провалів ізраїльських спецслужб був невдалий замах на одного із лідерів ХАМАСу Халіда Машаля в Аммані у 1997 році. Два учасники операції, офіцери Моссаду, були затримані йорданською поліцією незабаром після невмілого оприскування Машаля отруйною речовиною.
Розгорівся політичний скандал між найвищою владою Ізраїлю і Йорданії — однієї з двох арабських держав, які підтримують із ним дипломатичні відносини. На момент ці відносини повисли на волосині, про що було багато публікацій, як і про те, що Машалю дали антидот, який мала при собі учасниця операції (Машаль живе донині).
Натомість Бергман розкриває куліси переговорів про долю шести офіцерів, які підтримували двох колег, котрі напали на палестинця, а потім сховались в ізраїльському посольстві.
Король Йорданії не збирався відпускати їх без «великого викупу», який допоміг би обґрунтувати рішення перед розлюченим народом. Цей викуп — звільнення засудженого на довічне ув’язнення шейка Ясіна.
Проти цього були всі, починаючи від ізраїльського прем’єра і до «останнього офіцера в ієрархії». Їх усіх переконав Ефраїм Халеві, ветеран Моссаду і його майбутній керівник, який вів переговори. Під впливом Халеві на свободу вийшов не тільки Ясін, але й багато інших палестинських в’язнів.
Ізраїль довго діяв у відповідності з принципом, що не вбиває «повноправних членів державної влади». Державною владою, звичайно ж, не визнавали лідерів Організації визволення Палестини чи ліванської Хезболли.
Вперше від цього принципу відступили у 2008 році. Тоді, під час прийому у своїй резиденції над Середземним морем загинув від шести куль двох ізраїльських снайперів генерал Мохамед Сулейман, який вважався другою людиною у сирійській владі, відповідальним за співпрацю з Іраном і Хезболлою та за таємну атомну програму.
Бергман вважає, що Моссад стоїть за смертю важливого росіянина, генерала Анатолія Кунцевича, пов’язаного з військовою промисловістю і в часи Бориса Єльцина відповідального за ліквідацію хімічної зброї у колишньому СРСР.
Ізраїльтяни зацікавилися генералом Кунцевичем тому, що він допомагав створювати хімічний арсенал Сирії. Генерал несподівано помер у 2002 році на борту літака, що летів з Алеппо у Москву.
Книга вийшла англійською у США, а не в Ізраїлі. Чи має вона вплив на ситуацію в Ізраїлі, де триває виборча кампанія? «На тему книги нема жодних дебатів і дискусій, вона цікава радше для закордонних читачів, бо ми тут знаємо, про що йдеться», — заявив професор Ефраїм Інбар, ізраїльський політолог і керівник Єрусалимського центру стратегічних досліджень.
І додає, що важко повірити, аби вона зашкодила кампанії прем’єра Біньяміна Нетаньяху, який багато разів з’являється в книзі Бергмана, хоча б у справі невдалого замаху на Машаля.

Петро ПЕТРІВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».