Раніше, весною, відвідав кілька країн Центрально-Східної Європи, у тому числі Польщу, де правляча партія серйозно задумалася над участю у його ініціативі.
Понад рік тому був заснований фінансований із приватної кишені Беннона дослідницький центр під назвою «Рух» (The Movement). Як говорить про нього сам спонсор, у майбутньому це має бути антитеза Open Society Foundations, тобто фундації Джорджа Сороса. Нині Рух має у штаті вісім співробітників, але близький співпрацівник Беннона — Джон Маклафлін дуже швидко може прийняти ще 30 осіб.
«Щоб здобути підтримку, треба підтримати наші чотири гасла: повернення суверенності національним державам, посилення контролю кордонів й імміграції та боротьба з радикальним ісламом», — пояснює Маклафлін.
У липні Рух оголосив свій маніфест, яким проголошує кінець ліберальної демократії і прощання з елітами, народженими 1968 роком. План-мінімум на євровибори — це 25% депутатів зі щонайменше семи держав ЄС — щоб можна було створити фракцію.
«Неофіційно розраховуємо принаймні на блокуючу меншість або третину мандатів. Є все, що потрібно для успіху. Потрібен тільки каталізатор», — переконує Маклафлін.
Нині в Європарламенті є три групи, які можна визнати радикально правими. Ці сили не тільки відносно малі, але й розпорошені. Але все може змінитись, якщо перед майбутніми травневими виборами вони створять союз.
Уже сьогодні з великою ймовірністю можна припускати, що їх буде більше в абсолютних величинах — переважно за рахунок соціал-демократів, які втрачають рейтинги у багатьох державах Європи.
З певністю більше їх буде з Німеччини — «Альтернатива для Німеччини» (AfD) має нині лише одного депутата при рейтингах цієї партії вище 18%. Якщо такий показник буде у травні, то AfD буде мати приблизно 20 євродепутатів.
Великий успіх популістів прогнозується також в Італії, де владні партії «Ліга Півночі» і «Рух 5 зірок» мають приблизно 30% підтримки. Майже напевно покращать свій результат шведські демократи і австрійська Партія свободи.
Щонайменше не втратять також ПіС, Фідеш чи Марін Ле Пен зі своєю новою партією Національний союз.
Особливо важливо для популістів, щоб євровибори стали голосуванням не за конкретних кандидатів (бо їх у принципі ніхто не знає), а нагодою для вираження незадоволення ситуацією у власній країні, часто без зв’язку з європейськими справами.
Якщо додати до цього факт, що все більше виборців не розрізняють традиційних партій на європейському рівні, то вимальовується майже готовий сценарій захоплення Європарламенту людьми, які хочуть його закрити.
Напевно, так зробив би Маттео Сальвіні, віце-прем’єр Італії, керівник популістської Ліги і знайомий Беннона, який погодився на співпрацю з його Рухом. Про участь у Русі задумуються голландці, які перебувають під впливом Геерта Вільдерса, і австрійська Партія свободи. Але, наприклад, «Альтернатива для Німеччини» рішуче відкидає пропозицію Беннона. Її лідер Александер Гауланд в одному з інтерв’ю заявив: «Ми не в Америці».
Окремі європейські популісти почуваються незручно в товаристві Беннона. Вони не знають, як участь американця у кампанії вплине на виборців.
Наприклад, Марін Ле Пен спочатку приєдналася до Руху. Кілька тижнів тому на спільній прес-конференції із Сальвіні зарікалася, що Рух Беннона «допоможе лише з аналітичними розробками і соціологічними опитуваннями, але політичну силу на євровиборах будемо становити ми і тільки ми».
Сам Беннон поки що перевіряє, що може дозволити собі в Європі. Він викликає стурбованість французів й італійців, бо висуває на роль зірки європейських популістів «європейського Трампа», а саме Віктора Орбана. Кажуть, у них добра співпраця.
«Обидва звертають увагу не тільки на практику, але й на ідеї. Обидва говорять про духовну кризу Заходу, мають тенденцію до месіанства», — вважає Джошуа Грін, автор книги Devil’s Bargain про співпрацю Трампа і Беннона.
Обидва також вважають, що популістський бунт в Європі вдасться тільки тоді, коли набере форму культурної революції, тобто зайде значно глибше, ніж тільки зміна правлячої еліти. Однак проблема в тому, що Орбан також чіткої декларації про приєднання до Руху не заявив. Тож союз популістів існує поки що тільки на папері.
Під час публічних виступів Беннон періодично припиняє промову і проголошує квазіфілософські сентенції, в яких незмінно пророкує кризу, якщо негайно чогось не зробимо. Він звертається до Шекспіра, Сунь Цзи, грецьких трагедій і псевдоінтелектуальних приказок.
Сам себе називає «апокаліптичним раціоналістом», що, зрештою, характерно для багатьох популістів, які твердять, що вони просто вирішують проблеми, над якими інші тільки задумуються.
Беннон, поза сумнівом, має дар переконання. «Коли його послухати, то все, що діється на світі, набирає сенсу. Те, що раніше було політичним універсамом, сповненим хаосу і на межі падіння, стає логічним: це спір між злими глобалістами і добрими антиглобалістами», — вважає Грін.
У цьому сенсі «беннонізм» є майже антитезою ідеології глобалізму. Це важливе розрізнення: глобалізація є економічним механізмом, який полегшує економіці саме людські відносини понад кордонами.
Глобалізм становить економічний і в результаті суспільний детермінізм, в якому національні держави втрачають своє значення і на їхньому місці твориться єдина глобальна спільнота.
Беннонізм становить антитезу до цього всього. Він установлює опіку над усіма постраждалими від економічних і політичних наслідків глобалізації і звертає увагу, як багато вони мають спільних загроз: вільна торгівля, імміграція. А маючи такий фундамент, аж проситься наднаціональний союз таких самих скривджених.
І так, як марксизм заснував свій Інтернаціонал у 30-х роках, так — на думку Беннона — тепер повинні заснувати його антиглобалісти. Симптоматично, що сам Беннон кілька разів порівнював себе з Володимиром Леніним.
Може здаватися несподіваним, що популістська лівиця намагається копіювати своїх ворогів, створивши власну версію глобалістського Інтернаціоналу. Але з іншого боку — такі люди, як Беннон, Сальвіні чи Качинський, хочуть не покінчити з елітаризмом, а змінити старі еліти.
Тому вони приймають позу переслідуваної жертви, яку багато років ігнорували і недооцінювали. Вони переконані, що надійшов їхній час і мають право на відповідь за всі приниження.
На думку американських політологів і коментаторів, адміністрація президента Трампа тестує, чи можливо розчавити ЄС за допомогою Беннона згідно з гаслом самого президента США: «Дивишся на Євросоюз і бачиш Німеччину. В принципі це — німецький інструмент».
Трамп добре розуміє: власні рейтинги в Європі, його безпосереднє втручання в європейську політику може принести ефект, протилежний від задуманого. Але з Бенноном — це вже інша пісня.
«Він є пробною кулею, Трамп може від нього відмежуватись, якщо не вдасться захопити Європарламент. Одночасно Беннон в якомусь сенсі відповідає європейцям. Як тим, котрі хотіли би розмонтувати ЄС, так і тим, хто хотів би його захищати», — переконаний Метью Гудвін.
Для прихильників ЄС Беннон став самим уособленням зла, який спочатку приніс перемогу Трампу, а тепер хоче стати режисером демонтажу Євросоюзу.
Захисникам спільної Європи складно погодитись із фактом, що всі ці націоналістичні гасла, які повторює Беннон і які певного дня можуть дійсно привести до розвалу ЄС, нині стали частиною європейського мейнстріму.
Беннон виконує для прихильників ЄС ключову роль: дозволяє вдавати, що зростаюча популярність євроскептичних партій, а точніше антиєвропейських, є наслідком змови якихось темних сил.

Євген ПЕТРЕНКО