Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 05 Жовтень 2018 10:11

Непевний союзник НАТО

Rate this item
(0 votes)

Загострення конфлікту Туреччини із США ставить під ще більшим знаком запитання її надійність як члена НАТО, хоча всупереч песимістичним коментарям формальний вихід Анкари з Альянсу нині не є правдоподібним.

З моменту вступу до НАТО у 1952 році Туреччина була одним із найважливіших членів Альянсу, особливо в період холодної війни.
Стратегічне положення Туреччини на кордоні Європи з Азією робить її природним бар’єром між Старим Континентом і Близьким Сходом, а з Півдня — захисною стіною для Заходу перед Росією, з якою століттями вона суперничала за впливи і території. Донині Туреччина має другу за величиною армію серед держав НАТО (після США).

Під час холодної війни в Туреччині базувались американські атомні ракети, виведені після кубинської кризи. У 1990 році підтвердженням союзницької лояльності Анкари стало закриття турецьким президентом Тургутом Озалом нафтопроводів з Іраку після нападу Саддама Хусейна на Кувейт.
Після терористичного нападу на США 11 вересня 2001 року Туреччина була однією з перших країн, які вислали свої війська в Афганістан як частину коаліції під американським командуванням.
Ці війська не брали участі у боях, а ще через два роки Туреччина відмовилася брати участь в інтервенції в Іраку і не дозволила американським літакам використовувати свою базу в Інджирліку для атак на Ірак.
Різкий поворот у закордонній політиці Анкари відбувся після приходу до влади у 2003 році ісламістської Партії справедливості і розвитку (ПСР) під керівництвом Реджепа Ердогана.
Під його правлінням Туреччина зміцнила зв’язки з державами Близького Сходу і Перської затоки, у тому числі з Іраном, і приєдналася до їхньої кампанії холодної війни з Ізраїлем.
Останніми роками Ердоган підтримував угруповання ісламських екстремістів у Сирії, прикриваючи очі на їх проникнення в Європу, і встановив близькі відносини з президентом Росії Володимиром Путіним.
Коронним номером його флірту з Москвою стала закупівля російських ракет земля — повітря «С-400». У відповідь на цю трансакцію Конгрес США заблокував поставку Туреччині законтрактованих раніше суперсучасних американських літаків F-35.
Вашингтон побоюється, що можлива співпраця цих літаків із «С-400», російською системою протиповітряної оборони, дозволить російській розвідці пізнати технологічні і військові таємниці НАТО.
Все це приводить до того, що особливо для США Туреччина стає все більше сумнівним союзником. «Ми стаємо свідками поступового зникнення відносин, які союзом залишаться лише з назви», — написав голова американської Ради міжнародних відносин (СFR) Річард Хаасс.
Хаасс та інші експерти звертають увагу, що цей союз спирався на двох стовпах — на тезі, що Туреччина є частиною Заходу, що розуміється як відданість принципам ліберальної демократії, та на спільній загрозі з боку Росії.
Обидва ці стовпи підгнили. Туреччина, яка ніколи не була ідеальною демократією, але з 80-х років здійснювала еволюцію у цьому напрямку, під правлінням Ердогана, а особливо після невдалого військового путчу у 2016 році, перетворилася на диктатуру однієї партії. Росія також нині не вважається такою самою загрозою, як СРСР, ні в Анкарі, ні у Вашингтоні.
«Антирадянського клею, який тримав разом обидві наші країни під час холодної війни, вже не існує. Нині маємо шлюб без кохання, в якому обидві сторони мешкають під одним дахом, але між ними вже нема справжнього зв’язку», — написав Хаасс.
Останнім часом конфлікт загострився внаслідок конфронтаційної політики Ердогана і президента США Дональда Трампа.
Ердоган вимагає екстрадиції мусульманського духовного лідера Фетхуллаха Гюлена, який проживає у США і якого турецький уряд звинувачує в організації невдалого путчу та відмовляється звільнити ув’язненого у Туреччині під надуманими звинуваченнями американського пастора Ендрю Бренсона.
У відповідь Трамп установив торговельні санкції проти Туреччини, на які Анкара дала аналогічну відповідь. Торговельна війна погіршує складну ситуацію Туреччини, яка потрапила у глибоку фінансову кризу.
«Протистояння Ердогана з Трампом — це вершина айсберга. Проблема з Туреччиною набагато серйозніша. Складно мати в НАТО країну, яка за багатьма параметрами відстає від норм західної спільноти.
Крім того, у зв’язку з економічною кризою Туреччина останнім часом дрейфує та стає все більше непередбачуваною і як потенційна п’ята колона в НАТО може використовуватися Росією», — сказав Адам Бальцер, аналітик із питань Балкан і Туреччини з Центру східних досліджень у Варшавському університеті.
Чи можливим є вихід Туреччини з Північноатлантичного союзу? Ймовірність такого кроку допускають окремі світові експерти. Сценарій виходу Туреччини з НАТО не можна повністю виключати.
Вона може бути виключена з Альянсу або призупинене її членство. Так може статись, якби турки почали вимагати від американців покинути базу Інджирлік або заблокують її використання.
Як нагадує Хаасс, нині НАТО не має процедур примусового виключення його члена, тому залишається питання, чи Туреччина вийде з Альянсу сама.
«Це майже неправдоподібно, так далеко справи ще не зайшли», — вважає заступник директора German Marshal Fund of the United States (GMF) Йан Лессер.
На його думку, Туреччина може щонайбільше вийти з інтегрованих військових структур НАТО, як колись Франція, але занадто високо цінить членство в організації.
«Туреччина і надалі потребує НАТО як гарантії безпеки від зовнішніх загроз, а перелік її потенційних противників чималенький, назвемо тут хоча б Сирію та Іран — а в перспективі і від Росії будуть прикрі несподіванки», — вважає експерт GMF.
Для впливу на політику Туреччини, щоб та не шкодила інтересам Заходу, держави НАТО мають потужні інструменти тиску у формі військової співпраці.
Більшість оснащення турецької армії походить із США та Німеччини, які можуть обмежити поставки запасних частин до цього оснащення і зброї та закупку нової зброї, яка залишається технічно і технологічно досконалішою, ніж російська чи китайська.

Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».