Цей 32-річний діяч M5S без вищої освіти і без спеціального досвіду в політиці ніколи не вважався харизматичним лідером. Навпаки, його частіше допізна бачили в офісі Руху за роботою над програмними пропозиціями, ніж на телевізійних дебатах, публіцистичних програмах чи на мітингах.
Для багатьох італійців висунення кандидатури Ді Майо від M5S на посаду віце-прем’єра стало повною несподіванкою. Навіть найбільш поінформовані у кадрових питаннях Руху італійські медіа в ролі коаліційного лідера з боку популістів бачили інших політиків: відомих у ролі експертів у різних галузях — кейнсіанську економістку Паолу Джаннетакіс чи фахівця з проблем ринку праці політолога Паскуале Трітіко. Але якраз Ді Майо став віце-прем’єром.
Нагодою для виходу у верхні ешелони влади став черговий етап іммігрантської кризи, а скоріше проблема, яка виникла з італійським рятувальним кораблем прикордонної охорони «Умберто Дікіотті», який під час рятувальної місії взяв на борт 177 мігрантів із переобтяженого човна поблизу Лампедузи.
Італійський уряд, а точніше міністр внутрішніх справ Сальвіні, не дозволив зійти іммігрантам на територію Італії, хоча це рішення сильно критикувала значна частина італійського суспільства, Євросоюз наказав прийняти біженців, а «Емнесті Інтернешнл» звинуватила уряд у Римі, що він порушує права людини і відповідальний за потопельників у Середземному морі.
Але Сальвіні залишався непохитним. Його лінія захисту досить банальна: він заявив, що Італія прийняла вже занадто багато мігрантів, і настав час, щоб інші держави взяли на себе цей обов’язок.
Цікаво, що критика інституцій ЄС не перешкодила йому вимагати від Європейської комісії накладення санкцій проти Мальти. Тамтешній уряд погодився прийняти лише 13 осіб із групи врятованих мігрантів, хоча їхній човен був прийнятий італійцями в територіальних водах Мальти.
Від моменту входу в порт Катанія влада в Римі умовно дозволила зійти на берег 24 наймолодшим біженцям та тим, хто потребував негайної медичної допомоги.
Кошмар для мігрантів завершився завдяки компромісу, який удалося досягти в уряді прем’єра Конті. Велику роль відіграла також італійська католицька церква, яка погодилась узяти під свою опіку сотню емігрантів із борту «Умберто Дікіотті». Свою роль відіграла також допомога Ірландії і Албанії, які прийняли до себе решту біженців.
Сальвіні зазнав поразки, принаймні іміджевої. До цього часу він вважався безкомпромісним політиком, який дозволив Італії «встати з колін», особливо у суперечках з ЄС. Але тепер його дії утримування біженців на кораблі можуть мати правові наслідки. Розслідування проти нього за звинуваченням у нелегальному утримуванні людей на морських водах розпочала прокуратура сицилійського міста Агрігенто.
Але марними були сподівання тих, хто розраховував на потепління у відносинах Рима з Брюсселем після вирішення кризи в Катанії. Цього разу головним «атакуючим» став Луїджі Ді Майо.
Віце-прем’єр і міністр праці пригрозив, що якщо ЄС не почне проводити «еластичну міграційну політику» і не «допоможе італійцям справитись із проблемою розміщення», Італія не зробить свого внеску у спільний бюджет Євросоюзу.
Це приведе до паралічу фінансів ЄС — на рахунках Брюсселя забракне 14 мільярдів євро. Без цього не можуть розпочатися виплати чергових траншів європейських фондів, що безпосередньо стосується більшості країн — членів ЄС.
Здається, саме таку мету має Ді Майо. Оскільки з погляду Рима, багато держав Євросоюзу жодним чином не витрачаються на міграційну кризу, шантаж Італії розрахований на удар у місце, яке заболить кожному.
Хоча нині офіційні особи ЄС не надто серйозно ставляться до різних італійських погроз, але загроза бойкотом бюджету може виявитися цілком реальною. Особливо через те, що стратегія на конфлікт з ЄС восени буде однією з найважливіших площин конфронтації в середині правлячої коаліції.
Здається, Ді Майо готується до встановлення повного контролю за урядом. Принагідно з декларацією про можливе блокування бюджету ЄС він оголосив про політичний наступ «Руху п’яти зірок».
Окрім роботи над новими правилами поводження з мігрантами, популісти хочуть негайно націоналізувати контроль за автострадами після недавньої руйнації мосту в Генуї та скасування так званих «золотих пенсій» — у сумі більше 5 тисяч євро щомісяця, які не відповідають величині відрахувань і стосуються колишніх військових та колишніх посадовців адміністрації.
Ніби загроз блокади бюджету було замало, Ді Майо додав, що Італія готова підтримати вето на проект Договору про вільну торгівлю між ЄС і Канадою. Все це, як він сказав, повинно змінити відносини між Римом і Брюсселем так, щоб ЄС «компенсував Італії» кошти, витрачені на прийом мігрантів.
Ді Майо додав, що — на відміну від його лівоцентристських попередників — він «у Брюссель ходити не буде, тільки зачекає, коли ЄС сам подасть йому сигнал».
Оскільки Сальвіні так само сильно б’є по Євросоюзу, як і Ді Майо, тяжко буде досягти компромісу на політичному рівні. Обидва коаліційні лідери будуть протягом найближчих місяців змагатись у конфронтаційній риториці, виборюючи пальму першості у внутрішній італійській політиці. До позачергових виборів це, напевно, не призведе, але на певний період змінювати розстановку сил в уряді зможе.
Для Євросоюзу це буде серйозним тестом. Італія, як Угорщина і Польща, стає черговим ренегатом європейської ідеї. Ці країни легковажать правом ЄС і своїми обов’язками в Євросоюзі.
Відсутність рішучої реакції з боку Брюсселя може мати набагато серйозніші наслідки для самого ЄС, ніж для італійської коаліції.
Петро ПЕТРІВ
