Поки що це питання остаточно не вирішене, але Вашингтон сподівається на сприятливий результат для американських нафтовидобувних компаній. Соціологічні опитування, які проводять у Бразилії, фіксують неготовність суспільної думки цієї найбільшої латиноамериканської країни до підтримки такого кроку свого уряду.
Більш ефективною виглядає політика США щодо Аргентини. Президент цієї країни Маурісіо Макрі дав згоду на будівництво американської військово-морської бази на Вогняній Землі, що дасть можливість США контролювати не тільки китайські торговельні зв’язки з країнами Латинської Америки, а й у середньостроковій перспективі посилить американські позиції у боротьбі за контроль над Антарктидою.
Також напруженим залишається внутрішньополітичне становище в Нікарагуа і Венесуелі. Зокрема, у Нікарагуа понад три місяці тривають протести опозиції з вимогою відставки президента країни Даніеля Ортеги.
Вперше він прийшов до влади внаслідок сандіністської революції 1979 року і до 1990 року Нікарагуа залишалась яблуком розбрату між СРСР і США. Вдруге Даніель Ортега повернувся до влади внаслідок виборів у 2015 році, як вважають у Вашингтоні, не без допомоги Пекіна.
Китай намагається консолідувати зацікавлені сторони у реалізації проекту побудови територією Нікарагуа нового пароплавного тунелю, який стане альтернативою контрольованому США Панамському каналу. Зрозуміло, що внутрішньополітичний хаос у Нікарагуа — не найкраща «картинка» для потенційних інвесторів у побудову такого каналу.
Але найбільш високими залишаються ставки у протистоянні адміністрації Дональда Трампа з Венесуелою. Днями президент Венесуели Нестор Мадуро звинуватив США і Колумбію в організації замаху на нього.
Венесуельські снайпери на заході за участю президента збили безпілотний літальний апарат, який мав доставити вибухівку з метою фізичної ліквідації Мадуро. Утім, США та Євросоюз не визнають самого факту замаху. Співчуття Мадуро не висловили й глави багатьох латиноамериканських держав.
Натомість венесуельський президент намагається консолідувати свою владу. Він провів деномінацію національної грошової одиниці та отримав під цей захід китайський кредит.
Пекін, зважаючи на глобальне торговельне протистояння з адміністрацією Трампа, намагається будь що утримати свої стратегічні точки впливу у Латинській Америці, якими якраз поки що залишаються Венесуела та Нікарагуа.
А от для адміністрації Дональда Трампа зміна політичних режимів у цих країнах є принципово важливою, адже в такому випадку буде перегорнуто сторінку історії 2000-х років, коли у більшості країн Латинської Америки при владі одночасно перебували лівоцентристські уряди, налаштовані переважно різко антиамериканськи.
Але у реалізації цього курсу Вашингтон стикається із суперечливістю власного політичного курсу. Стратегічною метою для Трампа залишається повернення робочих місць до США, проведення задля цього протекціоністської торговельної політики.
Водночас така політика боляче б’є по інтересах латиноамериканських країн та заважає консолідації там правоцентристських політичних режимів.