Якщо за підсумками першого президентського терміну його часто порівнювали з одним із найбільш популярних президентів-демократів Біллом Клінтоном, то зараз дедалі частіше лунають аналогії із «загальновизнаним» найбільш «слабким» президентом-демократом Джиммі Картером. Такі рейтинги серйозно турбують активістів Демократичної партії США, яка в листопаді 2014 року має ризики віддати більшість опозиційним республіканцям в обох палатах Конгресу.
Республіканцям вдається представляти негаразди країни на внутрішньополітичній і зовнішньополітичній арені як одноосібні провали президента, хоча, маючи більшість у палаті представників та майже паритет із демократами у сенаті, республіканці також несуть свою частку відповідальності за такий стан справ. Утім, на старті виборчої кампанії до проміжних виборів конгресменів і сенаторів республіканцям вдалося сформувати громадську думку так, що більша частина відповідальності за негаразди лягає саме на Барака Обаму.
Узагалі йому не дуже пощастило на самому початку другого президентського терміну. Позитивні очікування від «успіхів» арабських революцій кінця 2010-го — початку 2011 років змінилися вакуумом безпеки на Близькому Сході та загостренням перманентних регіональних конфліктів. Після виведення американських військ з Іраку ситуація там далека від стабільної. Це ж можна сказати про Афганістан.
Не менш гучним виявився ще один зовнішньополітичний скандал, пов’язаний зі зрадою колишнього співробітника «Агентства національної безпеки» Едварда Сноудена.
Республіканці також звинуватили Обаму у недостатній підтримці демократичних процесів в Україні та нерішучості із запровадженням секторальних санкцій проти окремих галузей російської економіки.
Спроба Барака Обами на початку червня 2014 року перехопити ініціативу під час турне країнами Європи також виявилася не зовсім вдалою. Свідченням цього є пробуксовка переговорів між США та Європейським Союзом щодо створення трансатлантичної зони вільної торгівлі, а тому невизначеними залишаються перспективи скорочення бюджетного дефіциту у США і запобігання дефолту. Упродовж 2012–2013 років Бараку Обамі вдавалося верстати державний бюджет США, зважаючи на його астрономічні цифри державного боргу, лише за рахунок хистких компромісів з опозиційними республіканцями.
Головним офірним козлом таких компромісів стала ключова президентська програма загального медичного страхування. Саме її скасування коштувало інфляції політичного капіталу президента Барака Обами та стимулювало фактичний розпад президентської більшості, яка у нього була протягом першого президентського терміну за умов підтримки широкими прошарками середнього класу і представниками національних меншин. Однак черговий раунд неоліберальних скорочень соціальних витрат дорого обійшовся Бараку Обамі.
Негаразди з президентським рейтингом одразу позначилися на можливостях кандидатів від Демократичної партії США на листопадових виборах обох палат Конгресу. Утім, демократи сподіваються, що менш як за п’ять місяців республіканці не встигнуть позбутися іміджу ультраправих консерваторів, що таки дасть можливість зберегти за демократами більшу частину ліберального електорату. Після листопадових виборів більш-менш проясниться ситуація на старті президентських перегонів, адже у листопаді 2016-го мають відбутися президентські вибори.
Поки що зарано вести мову про фаворитів та аутсайдерів. У середовищі демократів панує цілковита невизначеність. Її символом є колишній державний секретар Гілларі Клінтон, яка робить останнім часом суперечливі заяви. Спочатку вона категорично заперечує намір балотуватися вдруге на посаду президента та декларує намір бути бабусею, адже її дочка Челсі чекає на дитину. Однак після публічної заяви дружини чинного президента США Мішель Обами щодо необхідності для демократів підтримати на наступних президентських виборах жінку, Гілларі Клінтон знову входить у політичну гру.
Майже така сама невизначеність панує й серед республіканців. Із помітних політичних фігур поки що на старт має намір вийти представник клану Бушів. Цього разу йдеться про губернатора штату Техас Джебба Буша — молодшого брата Джорджа Буша та найменшого сина колишнього президента Джорджа Буша-старшого. Утім, ця кандидатура з багатьох міркувань (надмірний консерватизм, неоднозначність родинно-кланового принципу тощо) не може вважатися оптимальною. У будь-якому разі президент Барак Обама ще має достатньо часу, аби виправити становище на свою користь і посісти достойне місце в історії та на користь Демократичної партії, зберігши для неї шанси залишитися при владі.