Виникає запитання: чому не спостерігається своєрідний «ефект MH17» на Заході, порівняльний хоча б зі збиттям радянським винищувачем корейського пасажирського літака (рейс KAL007) у 1983 році?
Найбільша стратегічна різниця між ситуацією з рейсом MH17 у 2014 році і згаданим KAL007 у 1983 році — у тому, що нині бракує сильного і рішучого ідеологічного пояснення.
Під час холодної війни загибель пасажирів корейського «Боїнга» майже ідеально вписувалась в існуючу тоді конфронтацію між державами західного і комуністичного блоків. Ми навіть не згадуємо вже про заклики тодішньої адміністрації у Вашингтоні щодо протидії радянській «імперії зла».
Тому ролі тоді були розписані, а політично-військове протистояння стимулювало міжнародне особливе ставлення до факту збиття цивільного літака.
Слід зауважити, що у випадку MH17 у 2014 році Захід був шокований та значною мірою розгублений у зв’язку з діями Росії в Україні. Тому західні політики були далекими від здійснення ризикових дій через їх неготовність до такої ситуації з огляду на характер тодішніх відносин із Росією.
Нині навіть найдокладніша праця слідчих і найкраще зібрані докази (яких, напевно, набагато більше, ніж було відкрито для публіки, зокрема через оперативну діяльність спецслужб) не створять подібної напруги та передовсім не привернуть подібної уваги громадськості до трагедії MH17.
Звучить брутально і цинічно, але тріумфує прагматизм і реалізм, бо на боці жертв у відповідний час не виступила відповідна держава. У цьому контексті найбільші претензії висуваються не Голландії чи Австралії, які наполегливо працюють над розслідуванням справи MH17, а США.
Іншою різницею є визначення місця збиття обох згаданих пасажирських літаків. У випадку рейсу KAL007, найправдоподібніше через навігаційні проблеми, стався проліт машини безпосередньо у повітряному просторі СРСР. І, навпаки, MH17 був збитий не над територією Росії (приблизно 40 км від її кордону), а України.
Належить ще раз підкреслити, що анексія Криму, а також вибух військових дій на Сході України став великою несподіванкою для політиків і громадської думки на Заході. Тим більше нею стало збиття пасажирського літака в період розгортання конфлікту.
Також забракло стабільної і узгодженої позиції європейських та позаєвропейських держав щодо справи MH17. Насамперед у 1983 році було ясно і чітко зазначено, що саме СРСР і його збройні сили відповідають за знищення корейського «Боїнга».
У випадку рейсу МН17 завдання було не таким простим, оскільки у 2014 році на суходолі фактично оперували різноманітні збройні формування та приховані військові формування РФ.
Через брак цілісного погляду на ситуацію під кутом зору агресії проти України в Європі та США справа обмежилася самим слідством. Притому на Заході розуміли його складність, а передовсім воно вимагало часу, бо треба було дотриматись усіх процесуальних і правових стандартів.
Ясна річ, що втрачений тоді час нині дав ефект у формі зменшення суспільного резонансу від оприлюднених результатів.
Не можна оминути також рівня підготовки російської сторони у 2014 році до швидкої реакції на подібні кризи, якою було збиття MH17. У черговий раз порівнюючи MH17 і KAL007, належить звернути увагу на відмінність медійних можливостей СРСР та сучасної Росії.
У випадку анексії Криму та військової агресії у Східній Україні чітко простежується попередня підготовка ресурсів і засобів не тільки розвідки, різних підрозділів спецназу та інших військових формувань, але й пропагандистських засобів.
Тим самим російське середовище інформаційного впливу охоплювало політиків, представників бізнесу, публічних осіб, класичні медіа на Заході та дуже ефективні дії у соціальних мережах і взагалі в Інтернеті.
Тому не дивно, що збиття MH17 відразу отримало контрсупровід у медіа та соціальних мережах, про що ми могли дізнатись із різних джерел після 2014 року.
У випадку MH17 в обіг дуже інтенсивно запускали інформацію про те, що пасажирський літак нібито сплутали з військовим літаком України, який оперував у той час над районом застосування систем ППО «Бук».
У поєднанні з фактом ведення збройних дій на суходолі це мало «спростувати» факт цілеспрямованої атаки на малайзійський літак, скеровуючи дискусію в бік сценаріїв, пов’язаних із помилкою, а також розділенням відповідальності між «ополченцями» та «урядовими військами».
Також дуже активно використовувалася «теорія змови» у формі дискусії навколо таких тез: «українська сторона навмисне збила літак, щоб звинуватити сепаратистів», «Захід хоче вплутати Росію у справу MH17» і т. п.
Такі дії спостерігались як безпосередньо після збиття MH17, так і після оголошення результатів роботи команди слідчих останніми днями.
Експерти та слідчі, напевно, зможуть відновити перебіг подій на суходолі та зібрати доказовий матеріал. Але складно очікувати, що після такого тривалого часу вони отримають щось серйозне для змін у політичній, дипломатичній чи медійній площині. Тому представлені докази навряд чи наблизять міжнародну спільноту до засудження винних у цьому злочині.
Проте це не означає легковажного ставлення до справи MH17 у довготерміновому вимірі, особливо беручи до уваги контекст формування стратегії держав Заходу. А на неї впливають: збиття пасажирського літака, анексія Криму, участь Росії у військових діях на Сході України та в Сирії, «справа Скрипалів» тощо.
Утім, навіть неспростовні докази у справі MH17 у демократичних державах, особливо ЄС, завжди будуть мати противників серед любителів чергового «ресету» з Росією чи повернення до ситуації чисто бізнесових відносин.
Але навіть при найбільш розбудованих інформаційних мережах і «п’ятій колоні» в Європі російській стороні буде складно нейтралізувати наслідки згаданих подій 2014 року. Західні політики, які будують свою стратегію на основі твердого ставлення до Москви, мають нині можливість звернення до конкретної задокументованої справи.
Підсумовуючи: сам центр міжнародної гри навколо справи MH17 пересунувся нині на довготерміновий та стратегічний вимір, тривають очікування і роздуми щодо можливого використання факту збиття малайзійського «Боїнга».
Нині слідчі показали, що тактично Захід може вигравати, коли точно презентує докази, дотримуючись найвищих світових стандартів у проведенні складного слідства під політичним і громадським тиском у районі жорстокого військового конфлікту.
Однак належить визнати, що російській стороні вдалося здобути перемогу в оперативному вимірі, обмежуючи медійний розголос справи (передовсім в ЄС), надаючи альтернативні пояснення, відповідно моделюючи дискусію і т. д. Але поки що рано говорити про остаточні результати, як і про те, в якому напрямку підуть відносини Заходу з Росією.

Євген ПЕТРЕНКО