ВВП і... піджаки
Спочатку коротко про те, що власне рахували спеціалісти ICP. Вийшло так, що вся китайська економіка незабаром зможе виробляти більше, ніж американська. Цей висновок, як завжди в економіці, зумовлений певними обмеженнями. Найважнішим є той, що до уваги взяли паритет споживчої сили, тобто різницю цін в обох країнах, бо така сама послуга, наприклад чистка піджака у хімчистці, у Шанхаї коштує менше, ніж у Нью-Йорку.
Такий спосіб визначення ВВП дозволяє легше виявити, скільки піджаків до хімчистки може віддати китаєць, а скільки — американець. У 2011 році (цими даними користувався ICP) так званий статистичний китаєць у Китаї створив товарів і послуг на 10057 доларів, натомість американець в Америці — на 49782 долари. Різниця — у п’ять разів. Але тут добираємося до результату — китайці у чотири рази численніші від американців, на додачу після 2011 року китайська економіка росла швидше, ніж американська.
Подібна інформація викликає стурбованість у китайських лідерів і їх пропагандистів. Уже багато разів зовнішні інституції намагалися виміряти і визначити фактичну потугу їхньої країни. І кожного разу китайці виглядали серйозно заклопотаними і спростовували перебільшені, на їхню думку, показники. Так сталося кілька років тому, коли Серединна Держава перегнала Німеччину як найбільшого експортера, Японію — як другу економіку (у так званому номінальному виразі, без підрахунку різниці цін) і коли її потреба в енергії стала більшою, ніж в американців.
І цього разу китайські представники у Світовому банку місяцями натискали на колег з ICP, щоб трохи применшити виявлений результат. Але не вдалось, і китайські медіа дуже стримано інформували народ про цей великий успіх. Наприклад, «Народна газета» («Женміньжибао») поспішила з поясненнями, що доповідь ICP є досить передчасною. За власними підрахунками, Китай матиме найбільшу економіку лише у 2016 році і то за умови, що економічне зростання буде не меншим, ніж до 7,5% щорічно.
Сховані кігті
Часто Китай порівнюють із драконом, але ця країна все більше походить на кота. Асоціацію з котом викликав, зокрема, Ден Сяопін — батько китайських реформ із 80-х років і невичерпне джерело афоризмів. Тепер, через 35 років змін, засадничим принципом номер один стало створення ілюзій. Згідно з інструкцією Дена треба приховувати амбіції і грати на час — «ховати пазурі». Не розкривати справжніх можливостей, а замість того присипляти чуйність нинішніх і майбутніх конкурентів.
Це нескладно зробити, адже проблем вистачає. Китайців обурює корупція чиновників, зростаюча нерівність між бідними і найбагатшими та відсутність забезпечення на старість. Продажні функціонери закривали очі на забруднення довкілля або не мали наміру посилювати екологічні норми (бо коштують дорого і сповільнюють економічне зростання).
Влада відчула, що країна вступає в новий етап. Дотепер вона вважалася старанним учнем, який намагається відпрацювати пропущений матеріал; суспільство збагачувалося. Цю картину зміцнюють секретарі; вони уникають риторики спортивного суперництва, коли говориться про економічні показники, а голова Сі Цзіньпін, на відміну хоча б від Володимира Путіна, не шукає для своєї країни жодних потужних ворогів. Замість того, звертає увагу гарвардський економіст Алі Вайн, знаходить нові виклики і часто мінімізує досягнення країни.
Недорозвинутий статус
Китаю потрібен час, бо коли йдеться не тільки про імідж, комуністи досконало розуміють значення нинішнього історичного шансу. Його масштаб найкраще видно у Шанхаї — фінансовій столиці КНР. Щоденно сотні тисяч туристів приходять на берег ріки Хуанхе, щоб подивитися на протилежний берег, на панораму дільниці Пудонг. За плечима у них будинки британських і французьких торговельних компаній, які грабували імператорський Китай.
На фотографіях майже 100-річної давнини колоніальні будинки такі самі. Зате змінилось усе навколо. Нема сліду після балаганної набережної, дерев’яних трапів до невеликих човнів. Замість цього — викладена каменем набережна, а на другому березі ріки в межах Пудонгу зводиться один із найвищих будинків Азії. Надзвичайного враження вони не справляють, бо, здається, що його оточують не найвищі хмарочоси, але вони вдвічі вищі від найвищого київського будинку. Так виглядає Китай, який стає з колін і поволі вертається до потуги, яка передувала колоніальному періоду.
До того часу, коли Піднебесна повернеться на належне їй місце — зі стародавніх часів вона була світовою потугою, тільки що здалеку від Європи, мусить підготуватися. Статус країни, що розвивається, для цього є добрим алібі, яке дозволяє уникати більшої відповідальності за майбутнє людства. Уникання відповідальності у випадку держави, у якій мешкає кожна п’ята людина, щонайменше, незрозуміле.
Однак як тільки Китай дозволить приклеїти собі етикетку «розвинута країна», почнеться інтенсивний тиск: на обмеження емісії тепличних газів, на більшу допомогу для бідних країн, на дотримання правил чесної гри у міжнародній торгівлі.
Звідси вже недалеко до точки, у якій світ стане бачити в Китаї кандидата на нову імперію, від якого треба захищатись і стримувати. Два французьких економісти — Антуан Брюне і Жан-Поль Гуше — котрі розуміють політику передовсім як суперництво інтересів, у книзі «Китай — світовий гегемон» прогнозують, що ця країна за зразком своїх попередників у ранзі світових лідерів рано чи пізно витягне і покаже кігті.
«Папір» на велич
У лютому прем’єр Лі Кецян оголосив, що цьогорічний бюджет Національно-Визвольної Армії виросте на одну восьму. Виділятимуться додаткові кошти на розвиток флоту, який мусить забезпечувати китайські інтереси в Тихому і Індійському океанах. Проблеми у відносинах з Японією, В’єтнамом, Філіппінами — це не відкриті гарячі війни, а радше спосіб мобілізації китайців.
Отже, коли відбудеться фактична зміна лідера? США з найбільшою економікою вже у 1872 році потребували більше 70 років і дві світові війни, щоб замінити Великобританію у ролі світового гегемона. Раніше британці вийшли на перші ролі після наполеонівських війн і Віденського конгресу. Іспанська імперія впала під впливом імпорту золота, Голландія була замалою, щоб розширити торговельну домінацію у ХVІІ столітті. Якщо хтось має «підсидіти» Захід (Америку і Європу) після півтисячі років домінування, то лише Китай.
З іншого боку, не бракує думок, що Китай не готовий, не має «паперів» на супердержаву, не нав’язує іншим свого порядку, буде зацікавлений (як майже завжди у своїй історії) тільки своїм подвір’ям. Він також може впоратись із необхідними економічними змінами через подорожчання робочої сили і відсутність належних організаційних здібностей у китайських менеджерів. Все наполегливіше країна шукає ознак якихось криз, які можуть забрати енергію зростання.
Але для песимістів фінансист Джим Роджерс, який проживає у Сінгапурі, нагадує на порталі Business Insider, що у ХІХ столітті Америка збудувала свою потугу, незважаючи на кілька чергових економічних криз, недотримання прав людини і громадянську війну, без належних справедливих судів і з розвинутою корупцією. Китай, зростаючи, буде надалі ставати перед проблемами, але одночасно все наполегливіше нагадувати Європі і США, що кожна імперія доживає до свого кінця.
Євген ПЕТРЕНКО
