Проголошення Держави Ізраїль євреї зустріли ентузіазмом як в Ішуві (додержавної єврейської спільноти у Палестині), так і у світі. Ті євреї, яким удалося пережити Голокост, організований гітлерівською Німеччиною, у значній частині прийняли рішення виїхати до нової держави.
З кожної європейської країни легально і нелегально у Палестину виїжджали тисячі добровольців. Багато з тих іммігрантів відразу направлялись в армію і на фронт, де воювали з військами арабських сусідів.
Соціалістичні держави за прикладом Радянського Союзу підтримали проголошення Ізраїлю, оскільки сподівалися на зменшення впливів неприязної сіоністам Великобританії і бачили у новій державі потенційного ідеологічного союзника, тому що в Ізраїлі сильними були впливи лівих ідеологій.
Коли нині прочитати східноєвропейську пресу тих років із весни і літа 1948 року, вже контрольовану комуністичною цензурою, підтримка і симпатія до Ізраїлю мусять дивувати кожного, хто знає антиєврейську пропаганду, які розквітла дещо пізніше. А у 1948 році комуністи писали про арабів як «інструмент імперіалістів», «феодалів» і «ворогів прогресу».
Але сподівання на те, що Ізраїль опиниться у радянській орбіті, не здійснилися — навпаки, нова країна практично відразу продемонструвала прозахідну орієнтацію.
Через це вже через кілька місяців після проголошення Держави Ізраїль ставлення комуністичного блоку ставало все стриманішим і прохолоднішим, а через певний час — відверто ворожим.
На Заході реакція на утвердження єврейської державності була позитивною. Президент США Гаррі Трумен визнав Ізраїль дефакто через декілька хвилин після проголошення, подібно вчинила і Франція. Спочатку «зберігав дистанцію» Лондон, який протягом 30 років контролював Палестину і проти якого сіоністи вели збройну боротьбу.
Сім десятиліть єврейської державності — це час величезних успіхів: утвердження і зміцнення держави, будівництва сучасного ізраїльського суспільства, чиї предки ще були розпорошені в Європі, на Близькому Сході, Північній і Латинській Америці і навіть у Південній Африці та окремих регіонах Азії.
Це також надзвичайна економічна трансформація давньої Палестини у високорозвинену країну. Спочатку Ізраїль був державою з високорозвиненим сільським господарством, нині він — країна, яка експортує не стільки продукти, як знання і технологію обробітку землі, особливо до бідніших країн і тих, що розвиваються.
Із сільськогосподарської країни Ізраїль перетворився на державу, яка дорівнює найсильнішим глобальним гравцям у галузі нових технологій і кібернетики. Про сучасну єврейську державу говорять: «Держава Стартап».
Цьому розвитку хайтек Ізраїль завдячує симбіозу політичних, військових і розвідувальних структур держави з бізнесом. Багато засновників і творців фірм у галузі кібербезпеки раніше були пов’язані з ізраїльською електронною розвідкою.
Варто підкреслити, що сім десятиліть державності, відзначених війною, терором і загрозами, — це час динамічного розвитку демократії й ізраїльських медіа, які функціонують без значних перешкод.
Своє місце у системі держави має також численна арабська спільнота — через своїх представників у парламенті, арабські політичні партії і арабськомовні ізраїльські медіа.
Розповідь про Ізраїль після 70 років існування була би неповною без згадки про поразки і проблеми держави. Так, у найближчому часі нема жодних шансів на врегулювання спору з палестинцями.
У цьому спорі Ізраїль намагався протягом останніх двох десятиліть запропонувати політичне рішення: більшу частину Західного берегу Йордана і всю зону Гази — для палестинської сторони та поділ Старого Міста Єрусалима так, щоби євреї і араби могли мати відчуття безпеки. Але ці пропозиції, підтримані Сполученими Штатами Америки, були відкинуті палестинцями.
Випадає погодитись з ізраїльтянами, що це палестинці мусять добре подумати, чи хочуть мати державу поруч з євреями, чи будуть чекати якогось шансу перемогти Ізраїль.
Від такої позиції вже відмовилися деякі арабські країни, приміром Єгипет та Саудівська Аравія, які ставляться до Ізраїлю не як до приятеля, а як союзника у суперництві і боротьбі з шиїтським Іраном. Єгиптяни і саудівці вже не надають палестинцям безумовної підтримки і схиляють їх до налагодження відносин з ізраїльським сусідом.
Головною загрозою для Ізраїлю нині є Іран, який хоче колись озброїтись атомною бомбою. Навіть одна атомна бомба в руках аятол становить загрозу існуванню Ізраїлю, тому країна готова до збройного конфлікту у Перській затоці, щоб тільки не дати Ірану здобути атомну зброю.
Ізраїль також має внутрішні проблеми. Це — проблема інтеграції зростаючої громади ортодоксальних євреїв, значна частина яких не розуміє сучасної держави і сучасного оточення.
Через експансію сектора хайтек країна може потрапити у залежність від нього за рахунок інших секторів традиційної економіки.
З’являються також інші виклики. Вже зараз у тельавівській агломерації, де проживають 2/3 громадян, ціни на помешкання є захмарними і недоступними для багатьох ізраїльтян.
Відносини Ізраїлю зі Сполученими Штатами Америки нині дуже добрі, про що свідчить рішення Дональда Трампа перенести Посольство США з ТельАвіва в Єрусалим.
Відносини з Євросоюзом бувають напруженими, оскільки країни ЄС гостро критикують політику Ізраїлю щодо палестинців. В Європі зростає також «новий антисемітизм», часто з ісламським підґрунтям, а праві і радикально ліві групи нерідко підтримують гасла бойкоту Держави Ізраїль і відмовляють йому у праві на існування.
Разом із тим в Європі є досить країн (і серед них Україна), які з різних мотивів утримуються від критики єврейської держави. Час від часу робляться спроби (як правило, інспіровані російськими чинниками) звинуватити Україну і її громадян в антисемітизмі. Але, враховуючи немалу кількість вихідців з України в Ізраїлі, між нашими державами досить добрі відносини в різних галузях включно з військовою.

Петро ПЕТРІВ