До залізничників приєднались інші працівники: в Парижі, Марселі і кількох інших великих містах не працювали сміттярі, які вимагали статусу, який мають інші працівники через обтяжливий характер праці. З такими самими вимогами виступили працівники енергетичних фірм.
Викладачі вищих навчальних закладів, у свою чергу, протестували проти задуму обмеження кількості набору студентів. А працівники авіакомпанії Air France вимагали підвищення зарплати на 6%, хоча їхня компанія лише почала виходити з важкої кризи: перевізник був змушений скасувати кожний четвертий політ.
«Після року перебування Емманюеля Макрона при владі профспілки відчули, що наступає момент, коли громадська думка може схилитися на їхній бік. Тому вони приєднуються до страйку SNCF (французька залізниця), щоб у разі чого зібрати врожай цього успіху», — вважає Едуард Лекерф, заступник керівника провідного Інституту вивчення громадської думки BVA.
SNCF переживає не кращі часи. Корпорація має 48 мільярдів євро боргу, який щороку зростає на 2 мільярди, хоча одночасно отримує щорічно 14 мільярдів євро субвенції від місцевих і центральних органів влади. Вартість перевезення пасажирів у Франції приблизно на третину дорожча, ніж у середньому по Євросоюзу.
Тим часом уже у грудні 2020 року ринок дальніх перевезень стане у ЄС відкритим до конкуренції, а з 2023 року місцева влада зможе приймати рішення, чи зберегти угоду з SNCF про обслуговування місцевих сполучень (максимально на десять років), чи залучити когось із конкурентів.
«Без реформ SNCF загрожує банкрутство. Тим більше що незалежно від посилення конкуренції Франція неспроможна продовжувати виплату таких високих субвенцій, оскільки мусить знизити податки, щоб надати прискорення економіці», — вважає Агнес БеннасіКвер, професор економіки в Паризькому університеті і донедавна керівник економічної ради при прем’єрі.
Макрон хоче поступово позбавити залізничників нинішнього, дуже вигідного для них, статусу, який дає їм право, зокрема, виходити на пенсію у віці 50 років, отримувати високу зарплату і фактично гарантоване робоче місце. На думку президента, молодь, яка приходить на роботу у SNCF, повинна мати такі самі умови, як і у приватних фірмах.
Реформа також передбачає, що старші працівники втратять частину привілеїв, якщо після відкриття ринку SNCF втратить частину маршрутів і працівники будуть змушені перейти на роботу у приватні фірми.
«SNCF нерозважливо інвестувала. Вона збудувала залізничні лінії у регіонах (наприклад, у південнозахідній частині країни), де вони виявилися нерентабельними. Нині їх експлуатація коштує дуже дорого. Одночасно занедбано модернізацію частини місцевих ліній.
Так сформувався величезний борг SNCF. Разом із тим держава не бере на себе обов’язок узяти вирішення значної частини цих проблем», — говорить Агнес БеннасіКвер.
Нині громадська думка на боці Макрона. Журнал Le Journal du dimanche опублікував опитування, з якого випливає, що 53% громадян підтримують реформу SNSF, тоді як 46% проти. Однак, на думку БеннасіКвер, збереження такої підтримки становить проблему, бо відкриття ринку для конкуренції в цілому не приведе до зниження цін.
У цій грі президент сильно ризикує: якщо він зазнає поразки, чергові реформи стануть під знаком запитання. А разом із цим й ідея перебудови Франції, вчинення з неї рівноправного партнера Німеччини у справі реформи Європейського Союзу.
«Франція — це країна, в якій реформи треба проводити швидко, їх розтягування в часі веде до поразки. Це добре відчув на собі Франсуа Олланд», — говорить Едуард Лекерф.
Минулого тижня у приморському містечку Ле Туке, де перебуває літній будинок президента, Макрон кілька разів зустрівся з місцевими жителями, щоб показати впевненість в успіху. «Прошу не турбуватись, я не відступлю», — сказав він одному з місцевих мешканців, який виразив стурбованість майбутніми реформами в SNCF.
Але з того часу Макрон недоступний для медіа. Він хоче, щоб на попередньому етапі баталії з профспілками реформи захищали члени уряду. Минулого тижня міністр транспорту Елізабет Борн оголосила, що «влада буде твердою, хоча і прагне діалогу». А після неї прем’єр Едуард Філіпп виступив у парламенті, де захищав реформи і відповів на закиди опозиції.
«Макрон тримає паузу, щоб відчути настрій суспільства, але для нього опитування громадської думки мають менше значення, ніж для профспілок. Президент так і заявив, що реформи проводяться, аби врятувати Францію, а не зберегти популярність. Інакше — для профспілок: прихильність громадської думки для них є питанням виживання», — вважає Лекерф.
І дійсно, профспілковий рух, до якого у Франції належать лише 11% працівників, восени вже зазнав чутливої поразки, коли Макрон провів без помітних протестів реформу Трудового кодексу.

Євген ПЕТРЕНКО