Адміністрація Дональда Трампа продемонструвала готовність зміцнювати позиції короля Йорданії Абдалли ІІ, адже його влада є гарантією стабільності американського тилу на арабській частині Близького Сходу.
Невипадково, перебуваючи в йорданській столиці Аммані, державний секретар США Рекс Тіллерсон зазначив, що остаточно проблему статусу Єрусалима вирішуватимуть ізраїльтяни і палестинці. Зокрема, в спробі налагодити переговорний процес між ізраїльтянами і палестинцями особлива роль належить йорданській дипломатії.
Останнім часом загострилися відносини США з Туреччиною: президент Туреччини Реджеп Ердоган вважає США зацікавленими у створенні Курдистану. Принаймні турки звинувачують Вашингтон у постачанні зброї сирійським курдам, з якими веде запеклі бойові дії турецька армія. Тому візит державного секретаря США Рекса Тіллерсона в Анкару пройшов у прохолодній атмосфері.
Фактично Ердоган зробив лакмусовим папірцем питання видачі Туреччині Фетхуллаха Гюлена, який має статус політичного біженця у США. Саме Гюлена турецькі спеціальні служби називають ідейним натхненником невдалої спроби державного перевороту в Туреччині в липні 2016 року.
Водночас потужним подразником для сучасних турецько-американських відносин є різне бачення стратегії розвитку подій на Близькому Сході. Зважаючи на фактичне замороження переговорів про вступ в Євросоюз, Туреччина плекає сподівання перетворитися на найвпливовішу країну Близького Сходу.
Але в Анкарі вважають, що американська стратегія у регіоні є протилежною та полягає у недопущенні домінування на Близькому Сході жодної великої держави.
Звичайно, Ердоган не збирається загострювати відносини із США, які мають потужні військові бази в прикордонних із Туреччиною Іраку і Сирії. Цю американську гру з курдським питанням Туреччина відкрито називає неприйнятною для своїх інтересів. Однак турки запропонували США розглянути варіант зі спільною місією в Сирії.
Загалом це турне Тіллерсона можна вважати своєрідним моніторингом стану справ у ключових для американських інтересів країнах Близького Сходу. Це дає можливість більш ефективно гармонізувати суто військові та дипломатичні зусилля в регіоні. Принаймні дипломатичні зусилля дають можливість вчасно вимірювати «температуру» конфліктного потенціалу, аби не доводити тенденції розвитку подій до великої війни.

Андрій МАРТИНОВ