Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Жовтень 22, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 08 Серпень 2014 03:00

Африка як поле глобальної конкуренції

Rate this item
(0 votes)

4–6 серпня 2014 року відбувся саміт у форматі США — Африка. Після завершення холодної війни увага до Чорного континенту дещо зменшилася. Однак уже в 90-ті стало зрозуміло, що підвищений інтерес до африканських ресурсів демонструють не лише Сполучені Штати, а й країни Європейського Союзу та Китай. Відтоді ця «трійця» запекло конкурує за впливи в Африці. 

Від самого початку співвідношення сил між ними було диференційованим. Традиційні європейські колоніальні імперії на кшталт Великої Британії або Франції сподівалися відносно легко зберегти свої привілейовані позиції у своїх колишніх зонах впливу, спираючись на англо- і франкомовну спільноти. Сполучені Штати, які на початку ХХІ ст. зосередили увагу на Євразії, в цей час помітно послабили свій вплив у Африці.
Однак найбільш інтенсивно на Чорному континенті нові позиції завойовував Китай. Пекін використав ефективну стратегію проникнення в Африку, яка спиралася на дешеві кредити, дешеві китайські технології і не менш дешеву, але досить кваліфіковану китайську робочу силу.

Наслідком реалізації китайської стратегії впродовж останньої чверті століття стало проникнення китайського капіталу, політичного впливу і робочої сили у більшість африканських країн.
Опорними точками такого проникнення стали у десяті роки ХХІ ст. Алжир, Лівія, Ангола, Судан. Однак «арабські революції» 2011 року помітно потіснили Китай у Африці. Китайським нафтовим концернам довелося піти з Лівії. Вони також нічого не виторгували після відокремлення від Судану багатого на нафту Південного Судану.
Щоправда, й позиції Сполучених Штатів у Африці не дуже помітно зміцнилися. Останнім часом Вашингтон намагався найбільш активно впливати на перебіг подій у Північній Африці. Найбільшим успіхом досі у цьому регіоні можна вважати усунення від влади в Єгипті ісламістів. Але гіркоти присмаку перемоги додає суцільний хаос у Лівії. Тамтешні ісламісти досить активно просувають свій вплив на території Центральної Африки, в тому числі з колишньою французькою зоною впливу у Малі.
Не менш непевним є становище з американськими інтересами у Західній Африці. Тривають громадянські війни у Ліберії і Сьєрра-Леоне. Ситуацію дещо поліпшує збереження вирішального американського впливу у Південній Африці.
Нинішній саміт має важливе значення особисто для президента Барака Обами, якого опоненти неодноразово звинувачували у недостатній увазі до Африки. За майже два президентські терміни він здійснив лише два турне африканськими країнами, не відвідавши й десятої їх частини. Тож саміт США — Африка має більш пропагандистський, аніж прагматичний зміст. Утім, навіть цим він вкотре підтверджує факт не лише символічного повернення Африки до світової політики та її перетворення на важливу зону конкуренції провідних світових потуг. Проте, крім громадянських війн, спровокованих бідністю й міжетнічними протиріччями, ніяких дивідендів африканським народам ця підвищена увага не дала. 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».