Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Вересень 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 30 Грудень 2016 02:24

Спроба удару по турецько-російських відносинах

Rate this item
(0 votes)

Убив­ство ро­сій­сько­го по­сла в Ту­реч­чи­ні Ан­дрія Кар­ло­ва — це по­мста джи­ха­дис­тів за ту­рець­ко-ро­сій­ський до­го­вір, уна­слі­док яко­го Ту­реч­чи­на зра­ди­ла сво­їх дав­ніх со­юз­ни­ків зі Схід­но­го Алеп­по вза­мін за зе­ле­не світ­ло Ро­сії для ту­рець­ко­го на­сту­пу на міс­то Аль Баб.
Ту­реч­чи­на пе­ре­гля­ну­ла свої пріо­ри­те­ти, під­по­ряд­ко­ву­ючи всю стра­те­гію в Си­рії од­ній ме­ті: зни­щен­ню курд­ської ав­то­но­мії в Си­рії, ві­до­мої під на­звою Ро­жа­ва. В цей час Си­рій­ські де­мо­кра­тич­ні си­ли (SDF), де про­від­ну роль ві­ді­гра­ють кур­ди, піс­ля виз­во­лен­ня міс­та Ман­бідж у пів­ніч­ній час­ти­ні про­він­ції Алеп­по го­ту­ва­ли­ся до ре­алі­за­ції пріо­ри­те­ту курд­ської по­лі­ти­ки в Си­рії: об’­єд­нан­ня ре­гіо­ну Еф­рін (пів­ніч­но-за­хід­на час­ти­на про­він­ції Алеп­по) з реш­тою Ро­жа­ви. Від­даль між курд­ськи­ми си­ла­ми по обох сто­ро­нах по­сту­по­во змен­ши­ла­ся до 30 км, а го­лов­ним міс­том, яке їх роз­ді­ляє, є са­ме Аль Баб.

Одночасно Туреччина після збиття літака «Су-24» у листопаді минулого року болісно відчула санкції, встановлені проти неї Росією, що, у свою чергу, стало наслідком непродуманої політики Ердогана, розпочатої ще у 2009 році і спрямованої на поглиблення турецько-російської співпраці. Також Росія заграла курдською картою, загрожуючи активною підтримкою Курдської робітничої партії (КРП) та курдського війська в Сирії (YPG).
Ердоган, який у серпні 2015 року з метою здобуття прихильності націоналістичного електорату та залякування курдів припинив мирний процес із КРП і розпочав тотальну пацифікацію турецького Курдистану, піддався тиску Росії і в червні 2016 року перепросив її за збиття «Су-24».
Після цього події почали наздоганяти одна одну і вже у серпні Туреччина і Росія вирішили співпрацювати в Сирії. Туреччина вивела з Алеппо підрозділи вірних їй джихадистів і перекинула на турецько-сирійський кордон у район Джарабулуса, звідки була розпочата операція під назвою «Щит Євфрату».
Її формальною метою була боротьба з «Ісламською державою», натомість реальною — блокування продовження походу курдів і об’єднання ними кантонів Рожави. Росія охоче на це погодилась, оскільки SDF близько співпрацює із США і навіть уже виникли американські бази у Рожаві.
Тим не менше умовою, яка дозволила Туреччині напад на Аль Баб, було здобуття Асадом Алеппо. Саме тому Туреччина також припинила всі канали підтримки для тих джихадистів, які залишились в Алеппо, а потім мовчала, коли інші країни засуджували російські і асадівські бомбардування.
Коли врешті джихадисти у Східному Алеппо були переможені і витіснені, турки отримали від росіян зелене світло для нападу на Аль Баб, а у державних медіа розігрувався фарс у формі оплакування Алеппо. Однак джихадисти прекрасно усвідомлювали причину свого розгрому.
Вбивство посла Росії в Туреччині — не тільки помста за Алеппо (саме це разом із криками «Аллах акбар» і демонстрацією джихадистського жесту tawhid вигукував убивця), але також спробою розколу російсько-турецького союзу і змушення Туреччини повернутися до попередньої політики підтримки джихадистів з метою повалення Асада.
Але ця спроба приречена на невдачу. Ердоган не зацікавлений повторним загостренням відносин із Росією, оскільки Москва вже кілька разів дала зрозуміти, що це означатиме союз сил SDF із силами Асада під Аль Баб і витіснення звідти турків. Тим часом Алеппо Ердоган уже і так втратив.
Крім того, економічна ситуація Туреччини погіршується і вартість ліри сильно впала. Новий конфлікт із Росією може прискорити процес падіння турецької економіки. Також Росія в такій ситуації не зацікавлена розпадом союзу з Туреччиною, бо саме вона — його головний бенефіціант.
Однак належить сподіватися, що Путін вимагатиме від Ердогана вдарити по мережі джихадистів у Туреччині, а за це Ердоган може заплатити дуже високу ціну. Можуть також з’явитись інші форми тиску Росії на Туреччину, наприклад вимога виходу Туреччини з НАТО (переконання, що саме так Туреччина повинна вчинити у зв’язку із замахом, вже висловив одіозний Олександр Дугін).
Офіційною версією, очевидно, буде змова гюленістів, а отже, відповідальність за вбивство посла лягає посередньо на США, де перебуває Фетхуллах Гюлен. Варто додати, що ця версія малоймовірна, оскільки гюленісти — це еліти, які роблять кар’єри, а не самогубці.
Проблемою Ердогана внаслідок чергових чисток у війську і поліції стало глибоке проникнення в них джихадистів та націоналістичних терористів із таких організацій, як «Сірі Вовки». Саме ці групи становили опору Ердогана під час невдалого перевороту і вони виловлювали «путчистів».
Протягом останніх 15 років у поліції і турецькій армії спочатку відбулася чистка кемалістів, здійснена гюленістами (процеси Ергенекон і Бальоз), а потім, уже після путчу, усунено гюленістів. Пустота була заповнена джихадистами і націоналістами.
Крім того, джихадисти, пов’язані з «Аль-Каїдою», «Ісламською державою» та іншими угрупованнями, протягом кількох років мали повну свободу в розбудові своїх мереж у Туреччині і будівництві логістичних каналів у Сирію.
Після чергового повороту Туреччини в Сирії, де Анкара напризволяще кинула тамтешніх джихадистів, Ердоган намагався спрямувати ненависть джихадистів і турецьких націоналістів на курдів, відвертаючи таким чином їхню увагу від того, що відбувається в Сирії. Замах на Карлова показує, що це був неефективний крок.
Убивця посла Росії Карлова — Мевлут Мерт Альтінас — офіцер турецької поліції. Як показує відеозапис, його ліквідація не була крайньою необхідністю, але допоможе приховувати правду і поширювати чутки, що він був гюленістом. Не підлягає жодному сумніву, що офіцер діяв не сам. Про змову свідчить скандальна відсутність охорони посла, хоч і тут, напевно, буде проголошена теза, що це було зроблено за бажанням убитого.
Замах відбувся напередодні саміту керівників дипломатії Туреччини, Росії й Ірану у Москві. Факт, що саміт провели згідно з планом, — це найкращий доказ прагнення сторін до збереження союзу. А це, у свою чергу, означає, що джихадисти в Туреччині будуть планувати наступні замахи, жертвою яких можуть стати російські туристи, хоча їхня присутність у Туреччині дуже потрібна для тамтешньої економіки.
Удар Ердогана по турецькій мережі джихадистів може означати відкриття ще одного фронту боротьби країною, яка і так вже перебуває в стані хаосу і веде боротьбу з гюленістами, КРП, а також проводить військові операції в Іраку і Сирії без міжнародного мандата. Це приведе до поглиблення внутрішньої дестабілізації Туреччини і терористичної активності у цій країні.
Варто також додати, що в ситуації, коли у сунітському світі, який ще недавно Туреччина хотіла очолювати, панує злість і розпука через падіння Східного Алеппо (підтримувані пропагандою сунітських медіа), демонстративна підтримка Росії Туреччиною у боротьбі проти джихадистів скомпрометує Ердогана в очах практично всіх ісламістів-сунітів. А це додатково ослабить позиції Туреччини в Сирії і змусить до включення у війну все більшої кількості власних військовиків.
Петро ПЕТРІВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».