Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 09 Грудень 2016 03:38

Пробудження Європи

Rate this item
(0 votes)

Єв­ро­пей­ський пар­ла­мент за­кли­кав чле­нів Єв­ро­пей­сько­го Со­юзу збіль­ши­ти обо­рон­ні ви­тра­ти до рів­ня 2% ВВП, ре­ко­мен­до­ва­но­го НА­ТО. 
Та­кож Ні­меч­чи­на праг­не збіль­ши­ти рі­вень фі­нан­су­ван­ня обо­ро­ни з ува­ги на не­впев­не­ність що­до ак­тив­но­сті США піс­ля об­ран­ня До­наль­да Трам­па.

На практиці шлях до досягнення бажаного рівня витрат і оборонних можливостей дуже далекий, хоча в Європі з певністю відбулася зміна свідомості в цьому аспекті.
Європейський парламент недавно ухвалив резолюцію про Європейський оборонний союз.

Поряд із констатуванням бажання розширити міжнародну співпрацю і консультації щодо закупівлі озброєння у документі знайшов місце однозначний заклик збільшити оборонні витрати до рівня 2% ВВП і призначати, щонайменше, 20% бюджетів на закупівлю «необхідного» озброєння відповідно до вимог Європейської агенції оборони.
Європейські депутати однозначно підтримали суттєве підвищення оборонних витрат, а тим самим і обороноздатності більшості країн Євросоюзу, які відстають від вимог витрачання на оборону 2% ВВП. Варто зауважити, що ухвалені критерії фінансування оборони дуже подібні до затверджених у НАТО.
Хоча резолюція Європарламенту не має обов’язкового характеру, вона стала значним кроком уперед. Уперше йдеться про зміцнення обороноздатності в рамках ЄС не тільки в контексті співпраці і заощаджень, а також і про призначення на неї більших ресурсів, що у світлі нинішнього недофінансування армій європейських держав становить необхідну умову успіху цих зусиль.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що ФРН має наблизитися до рівня витрат, визначеного Північноатлантичним союзом (2%). Канцлер визнала нинішній рівень оборонних витрат недостатнім. Водночас вона зазначила, що найближчим часом мета НАТО радше не буде досягнута.
Як відомо, німецький уряд поступово реалізує процес збільшення оборонних витрат. Цього року вони є на рівні приблизно 1,2% ВВП, або понад 34 мільярди євро, тоді як у 2014 році на оборону витрачено 32,4 мільярди євро. У 2017 році буде збільшено витрати до 37 мільярдів. Німецька армія отримає також додаткові модернізовані танки «Леопард-2». Ці дії, хоча й позитивні, не дозволяють швидкого нівелювання скорочень витрат на оборону, здійснюваних у бундесвері протягом низки років.
Нині серед європейських політичних еліт відбувається зміна свідомості щодо необхідності гарантування собі безпеки власними ресурсами (а не коштом США, які, на відміну від більшості європейських країн, призначають значно більше 2% ВВП на оборону). Прикладом є недавня заява прем’єра Данії, який повідомив про готовність збільшення оборонних витрат чи, приміром, концепція здійснення Францією і Великобританією ядерного стримування у Європі — при фінансовій підтримці з боку охоплених ним держав.
Німецькі парламентарі нещодавно закликали збільшити можливості ФРН з транспортування власних і союзних військ, у тому числі перегляд раніше непорушних принципів безпеки, які такими донедавна вважалися європейськими політичними елітами.
Необхідність збільшення власного внеску у безпеку обговорювалася під час бюджетних дебатів у бундестазі зарівно представниками ХДС/ХСС, як і СДПН. Варто зауважити, що хоча орієнтир витрат на оборону на рівні 2% ВВП існує вже досить давно, то лише агресія Росії в Україні і діяльність так званої Ісламської держави у поєднанні з обранням Дональда Трампа президентом США (що на думку коментаторів із Заходу ставить союзницькі гарантії під знак запитання) «нагадали» європейцям, що власна обороноздатність має фінансуватися згідно з вимогами, і не можна самоусуватися від її підтримки.
Спроби розширення європейської співпраці у галузі оборони породжують можливість потенційної «конкуренції» для НАТО. Існує також тенденція до формування регуляції промисловості з користю для найбільших європейських концернів, віддавна присутніх на експортних ринках — за кошт країн з меншими можливостями. Частина коментаторів вказує на сумніви щодо збереження національного контролю за проектами військової співпраці в рамках Євросоюзу.
Ще одним питанням є різноманітні політичні ризики, пов’язані зі зростанням популярності крайніх радикальних партій, які виступають проти НАТО взагалі або проти реального зміцнення обороноздатності. Наприклад, Національний фронт у Франції і Альтернатива для Німеччини (AfD) у Німеччині. Подібні переконання мають також крайні радикальні ліві партії (Ді Лінке у Німеччині або радикальні течії британської лівиці з лідером Партії праці Джеремі Корбином).
Питання підтримки східного флангу чи оборонних можливостей може «об’єднувати» крайніх політиків з дуже різними, навіть протилежними поглядами, а можливе здобуття ними більшості у парламентах може привести до відмови від планів зміцнення обороноздатності.
Врешті, сам процес розбудови обороноздатності за визначенням буде довготривалим, бо вимагає запровадження на озброєння нових видів чи навіть (особливо у західних країнах) створення нових бойових підрозділів — і то в тих видах військ, які були найбільше зредуковані останніми роками. Певне значення має також небажання ухвалювати швидкі рішення і довготривалі тендерні процедури (термінові закупівлі можуть прискорити процес відбудови боєздатності в певних напрямах), а затягування модернізації пов’язане із загрозою безпеці.
Позитивним прикладом швидкого відтворення боєздатності є повторне формування шведами прибережного ракетного підрозділу з ракетами RBS-15, адже саме Швеція вважається однією з країн, яким найбільше загрожує Росія. Тож, напевно, звідси випливає «непопулярне» повернення раніше виведених з озброєння ракет на бойове чергування — і за досить короткий час.
Європейці починають розуміти, що самими гаслами про синергію і розширення співпраці не збудують власної обороноздатності, а навантаження, яке в НАТО несуть США, — непропорційне. Найбільшу роль мають відіграти розвинуті західні держави, передовсім Німеччина, а також Голландія і Данія, бо саме вони володіють економічним потенціалом для фінансування оборони.
Водночас, на відміну від Франції чи Великобританії (планує вийти з Євросоюзу), які утримують дуже дорогі арсенали ядерного стримування, їхня частка оборонних витрат у ВВП значно менша від рівня 2% і не перевищує 1,2% (Лондон виконує критерії НАТО, а частка Франції — 1,8%). Отже, ці країни виділяють менші кошти на утримання колективної системи безпеки на основі НАТО і підтримуваної Євросоюзом.
Окремі держави Південної Європи (Греція, Іспанія, Італія) мають відносно значний військовий і економічний потенціал, в інших він обмежений величиною держав (Балтійські країни) і/або багаторічними недоробками та занедбаннями у процесі модернізації, які в окремих випадках сягають ще кінця 80-х років минулого століття.
Враховуючи останні рішення, як хоча б ухвалений бундестагом військовий бюджет, здається, до свідомості провідних європейських політиків і чиновників поступово доходить розуміння, що вони мусять серйозно ставитися до збереження власної і колективної обороноздатності. Але до реалізації цих намірів дорога ще далека.
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».