Італійська комуністична партія, яка до 1991 року регулярно була представлена у парламенті, після розпаду СРСР перетворилася на лівоцентристську партію соціалдемократичної орієнтації. Але найбільшим переможцем у цій ситуації виявились італійські праві на чолі із Сільвіо Берлусконі, які відігравали роль першої скрипки у коаліційних урядах на межі ХХ — початку ХХІ століть.
У цей час в Італії склався баланс сил між правоцентристами та лівоцентристами, однак країна також не позбулася традиції частих урядових криз та дострокових виборів.
Два роки тому італійський прем’єрміністр правоцентрист Маттео Ренці започаткував черговий раунд неоліберальних реформ в економіці, аби Італія мала можливість за своїми економічними показниками залишатись у складі не лише «великої сімки» провідних економік світу, а й у «великій двадцятці» найбільш розвинених економік планети.
З метою політичної підтримки своїх реформаторських зусиль Маттео Ренці закликав італійців на референдумі цього вікенду підтримати його пропозиції щодо конституційної реформи. Зокрема, пропонується зменшення повноважень сенату, новий розподіл повноважень між центральною владою і місцевими органами влади. Планується скоротити кількість сенаторів з 315 до 100.
Завдяки цьому можуть бути меншими й бюджетні витрати на фінансування роботи італійських парламентарів. Раніше їх обирали виборці, а за нинішньою конституційною реформою пропонується, що уряд буде призначати сенаторів, завдяки чому отримає більше впливу на італійські регіони.
Прихильники Маттео Ренці наголошують, що реформа має стимулювати посилення політичної стабільності в Італії. Опоненти наголошують, що така реформа зруйнує систему стримувань і противаг у національній системі влади.
Проти підтримки реформи Конституції Італійської Республіки на референдумі виступила коаліція лівих і правих партій. Рівень підтримки Маттео Ренці зменшується під тягарем зростання рівня безробіття і кризи банківської сфери Італії, а також унаслідок потужного напливу біженців із кран Північної Африки та Близького Сходу.
Незалежно від результату референдуму, як вважають італійські політологи, Маттео Ренці доведеться шукати політичні компроміси з опозицією. Правда, ймовірний провал уряду на референдумі може загрожувати Італії політичною дестабілізацією.
Італійські європейські скептики наполягають на потребі проведення референдуму щодо виходу Італії з Євросоюзу. За цю ідею виступає популістська партія «П’ять зірок» на чолі з Беппо Грілло.
Тож 2 грудня на референдумі італійці мають нагоду висловитись із приводу стратегії розвитку своєї країни та її ролі в Євросоюзі і світі. Відповідальність такого рішення є проявом прямої демократії, але чимало італійських оглядачів вважають, що уряд Ренці надто поклався на якість існуючої політичної культури в країні, аби методами референдуму вирішувати такі складні питання. Вже за тиждень стане зрозуміло, чиї оцінки і прогнози були ближчими до реальності.

Андрій МАРТИНОВ