«Люди стурбовані можливим вибухом війни. Але багато вірять, що виграємо її», — розповів північнокорейський солдат, який утік у Сеул.
Кім Чен Ин, грузний молодик із дивацькою зачіскою, дуже пасує до ролі правителя Північної Кореї. Відразу після приходу до влади він почав убивати своїх противників — справжніх і видуманих. Світові медіа писали, що свого дядька і одночасно ментора він наказав убити із зенітки. Потім, однак, виявилося, що він помер від звичайної кулі звичайної розстрільної команди.
Із самого початку Кім грозив світу, обіцяючи спалити противників в «атомному морі вогню». У 2013 році він з’явився на телебаченні на тлі великої карти США, показуючи головні цілі північнокорейської атомної бомби: Нью-Йорк, Вашингтон і невідомо чому Остін у штаті Техас.
Незабаром виявилося, що міфічна ракета з атомною головкою, яка демонструвалася на одному з парадів, — це картонний муляж. Із часом тональність розгніваного Кіма ставала все серйознішою, а останні атомні випробування доводять, що жарти закінчились.
Кім знав, що роздратує китайців атомним випробуванням. І варто пам’ятати, що Китай — єдиний важливий торговельний партнер Північної Кореї і спонсор режиму. Якби Китай вирішив покарати КНДР, то за рік чи два її економіка б збанкрутувала. Кім ризикнув, хоча міг багато втратити.
«Десятки років повторюємо, що північнокорейський режим є нестабільним і вже завтра впаде. Але попри уявну нестабільність продовжує існувати. Ми також стверджуємо, що режим Північної Кореї абсолютно непередбачуваний. Насправді Пхеньян не тільки непередбачуваний, він постійно застосовує одну і ту саму схему», — пише Газель Сміт, авторка книги Markets and military rule і багатьох статей, присвячених Північній Кореї.
У 90-х роках ХХ століття японський історик Вада Гарукі назвав Корею «державою-партизаном». Він пояснив, що хоча Північна Корея не єдина країна, якою правлять колишні партизани (подібно було з Китаєм Мао, Кубою Кастро чи Югославією Тіто), вона єдина, яка продовжує поводитись як партизанський загін: провокує, несподівано б’є, а в разі переваги противника здійснює тактичний відступ. І ніколи не дотримується жодних правил боротьби.
З точки зору Пхеньяна, атомні провокації — це успіх. Чи в іншому разі ця мала, бідна й ізольована від світу країна може заслуговувати у когось на серйозне ставлення?
«Санкції проти Північної Кореї нічого не дадуть», — пояснює Андрій Ланьков, один із найбільших знавців режиму Кіма, професор Університету Кунмін у Сеулі. Кім ніколи не відмовиться від атомної зброї. Він знає, що якщо відмовиться, буде відразу повалений американцями. Кім пам’ятає долю Каддафі, який відмовився від роботи над атомною бомбою.
Корейська атомна програма розпочалась у середині 90-х років. В країні в той час панував голод, у результаті якого померло приблизно 600 тисяч осіб. «Тоді корейці зрозуміли, що їхня непорушна віра в державу була наївна. Вони не почали бунтувати, але дійшли висновку, що не завжди можуть на неї розраховувати і стали більш цинічними», — пише Філіпп Понс, журналіст і знавець Північної Кореї.
Наступні реформи були наслідком голоду. У своєму першому публічному виступі у 2012 році Кім Чен Ин пообіцяв, що корейці вже ніколи не будуть «затягувати паски». Він почав реалізацію політики, яка ставить на один щабель атомну програму і економічний розвиток як однаково важливі.
Економіка Північної Кореї розвивається в темпі від 1,5 до 4% (залежно від джерел) щорічно. Зростання стало можливим завдяки появі паростків капіталістичної економіки.
«Починалося скромно; від того, що дозволили селянам обробляти неужитки на гірських схилах. Працівникам сільськогосподарських кооперативів установили підвищені норми, але в разі їх реалізації зможуть взяти собі 30% врожаю, — розповідає професор Андрій Ланьков. — Ця політика приносить результати. Знаю людей, які мають власні транспортні фірми чи шахти. Майже всі нові хмарочоси чи готелі, які будуються нині у Пхеньяні, фінансуються приватними особами».
Ще донедавна майже всі корейці, крім партійних еліт, вели однакове життя, але з розповідей втікачів із держави Кіма випливає, що нерівність стає все більше видимою. Велике помешкання у центрі Пхеньяна коштує приблизно 100 тисяч доларів. У країні, де середня зарплата 15 доларів на місяць, — це дивно.
«Але в центрі міста одяг, що нагадує військовий мундир, вже не обов’язковий. Багато жінок наслідують китайську моду: носять шпильки або високі підбори, їхній одяг усе більше кольоровий, спідниці коротші, волосся часто пофарбоване, а нігті лаковані. Раніше цього не було», — розповідає Філіпп Понс.
«Є тільки два види корейців: ті, хто торгує, і ті, хто вмирає», — говориться в одному з популярних жартів. Багатші корейці завдячують перші майнові надбання підпільній торгівлі, але нині вже офіційно тримають магазин чи малий ресторан. Середньомісячний дохід тих, хто торгує, — це кількасот доларів, але є також багачі, заробітки яких становлять тисячі і навіть десятки тисяч щомісячно.
Алея Чангьйон неподалік площі Кім Ір Сена є найкращим свідченням змін, які відбулись у КНДР. Останніми роками збудовано кільканадцять хмарочосів, кожний має приблизно 50 поверхів. Дільниця неофіційно називається Пхеньхаттаном. Там розміщено паби, бари суші і ресторани, в яких найдешевша страва коштує половину середньомісячної корейської зарплати. Поруч — багаті супермаркети з норвезьким лососем, парфумами Діора і шотландським віскі.
Однак Пхеньян — це не вся Північна Корея. Режим дуже захоплений китайською моделлю, але не все в ній відповідає його вподобанням. «Там панує неймовірна свобода, що межує з анархією», — недавно коментував свій візит у Пекін один із високопоставлених північнокорейських чиновників.
Головними бенефіціантами реформ Кіма є клас власників, які походять із партійно-військової номенклатури. Вони зрозуміли: у житті можна розраховувати лише на гроші, але бояться занадто швидких і радикальних реформ.
«У Східній Європі багато партійних бонз у глибині душі не приймали комунізму. Вони хотіли позбутись його, бо вважали, що він перешкоджає їм у зароблянні справжніх грошей, — вважає професор Андрій Ланьков. — Корейський привілейований клас дивиться на це інакше. Ці люди знають, що результатом проведення глибоких реформ буде об’єднання обох Корей. І тоді сусіди з Південної Кореї займуть їх місце».
Експерти передбачають, що найближчими роками ми будемо свідками економічних змін, перемежованих публічними екзекуціями. Коли Кім ходив ще до школи у Швейцарії, то нагадував інших «золотих» хлопців, синів багачів. Його найбільшою турботою було те, що може бути впійманим поліцією за керування авто під впливом алкоголю. Нині він, напевно, думає про те, що його розірве розлючений натовп, який вийшов з-під контролю.
А коли б якогось дня згадав про права людини, то наступного дня був би вже мертвий. Тому ніколи він цього не зробить.
Євген ПЕТРЕНКО