Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Вересень 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 09 Вересень 2016 11:11

Центральна Азія поринає у невизначеність

Rate this item
(0 votes)

Пре­зи­дент Узбе­кис­та­ну Іс­лам Ка­ри­мов 3 ве­рес­ня 2016 ро­ку був по­хо­ва­ний у сво­єму рід­но­му міс­ті Са­мар­кан­ді. По­ки що Узбе­кис­та­ном ке­рує «трі­ум­ві­рат» у скла­ді го­ло­ви се­на­ту, прем’­єр-мі­ніс­тра та ке­рів­ни­ка спец­служб цієї кра­їни.

Уже за три місяці в Узбекистані мають відбутися вибори глави держави. Це переводить ситуацію у стан крайньої нестабільності та невизначеності. Для регіону Центральної Азії це особливо небезпечно, адже це не просто геополітичне серце Євразії, а й, за влучним висловом американського політолога Збігнева Бжезинського, «євразійські Балкани». Тобто всі геополітичні, етнічні, релігійні, соціально-економічні та соціокультурні проблеми є властивими як для Балкан, так і для Центральної Азії.
Уперше така нестабільність і невизначеність у регіоні склалася після розпаду СРСР, але тоді відносно молоді лідери (Узбекистану — Іслам Каримов, Казахстану — Нурсултан Назарбаєв, Киргизстану — Аскар Акаєв, Туркменистану — Сапармурат Ніязов) спромоглися за підтримки Росії, США і Китаю стабілізувати ситуацію. З-під контролю становище вийшло лише у Таджикистані, де до 1994 року тривала громадянська війна між ісламістами та прихильниками світського шляху розвитку.

До речі, дуже потужне ісламістське підпілля тоді виникло в Узбекистані. Лише системними репресіями Ісламу Каримову вдалося його перемогти, змусивши більшість «домашніх» ісламістів відбути до лав афганського талібану. Утім, авторитарні методи правління не дали можливості вирішити увесь комплекс соціальних проблем, що стимулювало постійну напруженість.
Навесні 2005 року сталися збройні сутички в узбецькому місті Андижан. Після цього Іслам Каримов знову переорієнтував зовнішню політику Узбекистану зі США на Росію і Китай. Але впродовж майже трьох десятиліть свого правління він намагався маневрувати, аби зберегти незалежність багатого на ресурси і корисні копалини Узбекистану, який Збігнев Бжезинський називає «воротами до Центральної Азії».
Дійсно, якщо подивитися на політичну карту, чітко видно, що Узбекистан має спільні кордони з Росією, Афганістаном, Казахстаном, Киргизстаном, Туркменистаном.
З усіх країн Центральної Азії саме Туркменистан є найбільш «закритою» до зовнішнього світу державою, тому там закулісна зміна померлого Сапармурата Ніязова на Гурбангули Бердимухамедова відбулася відносно спокійно. Зрозуміло, це сталося не в останню чергу тому, що будь-яку ідеологічно орієнтовану опозицію туркменський лідер знищував системно і послідовно.
Натомість у найменш «авторитарному» Киргизстані впродовж 2005—2010 років тричі змінювалися президенти, і країна опинилася на межі громадянської війни.
Утім, найбільш невизначеною має вигляд ситуація в Казахстані. Нурсултан Назарбаєв молодший від Каримова лише на два роки і також не має офіційного наступника. Треба зважати, що найбільш гострими є узбецько-киргизькі протиріччя в Ошській оазі. Нагадаємо, що саме там улітку 1989-го відбулися одні з перших у СРСР масштабні міжетнічні сутички. Ситуація там не була врегульована й до смерті Каримова і є гострою наразі.
30 серпня 2016 року, коли факт смерті Каримова ще приховувався офіційною владою, у киргизькій столиці — Бішкеку терорист на автомобілі з вибухівкою атакував посольство Китаю. Цей теракт можна розглядати як своєрідну «репетицію» подальшої дестабілізації становища в регіоні.
Уже зрозумілі основні потенційні «гарячі точки»: Ошська оаза, узбецько-киргизьке прикордоння, південь Казахстану, де концентруються опозиційні до Назарбаєва політичні сили, казахсько-китайське прикордоння вздовж проблемної для Китаю Сіньцзян-Уйгурської автономної провінції, північ Казахстану, де можна очікувати казахсько-російські сутички.
Загалом сучасна Центральна Азія виглядає такою «діжкою з порохом», що детонація буде потужнішою, ніж від вибуху «Арабської весни» 2011 року на Близькому Сході.
По-перше, тому що правлячі в цьому регіоні режими послідовно демонструють навіть більш автократичну політичну культуру, ніж Башар Асад у Сирії, отож реакція пригнічених у відповідь може бути непередбачуваної потужності.
По-друге, готовий запал для такого вибуху, адже чимало вихідців із країн Центральної Азії воює у лавах «Ісламської держави» в Сирії. По мірі перехоплення військової ініціативи сирійською армією за підтримки Росії та внаслідок прямого втручання у війну сухопутної турецької армії чимало бойовиків «Ісламської держави» може через Афганістан повернутися до країн Центральної Азії.
По-третє, треба не забувати, що на території Афганістану від 1991 року донині базується «Ісламський фронт Узбекистану», який мріяв позбутися свого кровного ворога Каримова та в будь-який спосіб прийти до влади в Узбекистані.
По-четверте, за відсутності прямого та загальновизнаного усіма кланами наступника Каримова можна очікувати серйозної внутрішньополітичної дестабілізації в Узбекистані та прямої збройної боротьби за владу між різними кланами.
По-п’яте, США можуть звабитись ідеєю використати нестабільність у Центральній Азії для підриву російсько-китайського союзу, якому може не вистачити єдності та потужності для замирення в регіоні.
Тому вірогідність серйозної дестабілізації ситуації в країнах Центральної Азії набагато більша, ніж імовірність відносної стабільності. Зважаючи на відкритість кордонів Росії з країнами Центральної Азії, можна очікувати напливу біженців від можливих конфліктів і чергової гуманітарної кризи величезного масштабу.

Андрій МАРТИНОВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».