Щодо самої Росії, то передовсім економічно сильні члени Євросоюзу не хочуть відмовлятися від економічно вигідних контактів з цією країною та втрачати довготривалу перспективу розвитку таких відносин (особливо коли йдеться про поставки енергетичної сировини).
Трохи інший підхід у цьому питанні мають США, які залишаються єдиною державою, здатною постійно впливати на світову політику. Деякі акції США (Ірак, Афганістан, «Арабська весна» тощо) загострили і збурили існуючий порядок та стали причиною нового напруження, якого американці не передбачили. Вкотре політичні дії не досягли мети, і нині тільки військовоекономічна перевага дозволяє США впливати і гасити пожежі.
Росіяни прагнуть змінити існуючу архітектуру у політикоекономічному вимірі, а передовсім — у галузі безпеки. Росія багато років була потугою і здійснювала значний вплив на формування світової політики і економіки. Тому нікого не дивують її нинішні дії і спроби повернення на відповідне, за її оцінкою, місце у системі «правління світом».
У сфері військового впливу Росія концентрується на розбудові власного потенціалу, чиї реальні можливості були серйозно підважені після війни у Чечні і, передовсім, проти Грузії. З одного боку, маємо широку програму модернізації застарілого (але все ще придатного) озброєння, з іншого — розробка нових зразків озброєння і, врешті, розвиток зброї майбутнього, яка дала б Росії перевагу над потенційним противником.
Особливу проблему становить тривалий процес деградації російського високотехнологічного озброєння, який призвів до втрати потенціалу у сфері найсучасніших технологій, особливо в галузі електроніки, оптоелектроніки, систем передачі інформації, робототехніки і біотехнології.
Проблеми, що виникли через зниження потенціалу розвитку, викликали відносно повільний, але прогресуючий занепад розвитку нових видів озброєння. І хоча, з одного боку, можна спостерігати покази нових видів бойових машин, гармат, ракет тощо, з іншого відомо, що постановка їх на озброєння залишається досить тривалим процесом. Особливо це стосується таких наукомістких систем, як бойові літаки наступних поколінь, кораблі чи високоточна ракетна зброя.
Позицію Росії досить сильно визначає володіння нею зброєю масового ураження. На думку багатьох спеціалістів, така теза — лише елемент російської інформаційної боротьби, а застосування зброї масового ураження самою Росією дуже сумнівне.
Протидією можливості застосування атомної зброї є переконання противника, що атомний удар буде мати невідворотну аналогічну відповідь. Однак частина аналітиків вважає, що в НАТО нема єдності щодо застосування атомної зброї. Вони говорять, що США застосує таку зброю лише тоді, коли під загрозою буде безпосередньо їхня територія.
Залишається відкритим питання гарантії для країн Північноатлантичного Союзу чи відбиття нападу на територію країни, де перебувають війська США. Для Франції чи Великобританії володіння атомною зброєю є елементом стримування для національних потреб.
Атомний баланс між США і Росією нині врівноважений у галузі стратегічної зброї, і жодна з цих держав не прагне безпосередньо його порушити, а в галузі тактичної зброї перевагу має Росія. Натомість у разі реального конфлікту існує ймовірність, що коли російська сторона відчує серйозну загрозу, то застосує цю зброю, особливо тактичні системи.
Подібно до багатьох західних держав і Китаю, Росія динамічно розвиває високоточну зброю (її нинішні можливості продемонстровані під час дій у Сирії) одночасно з розвитком класичного озброєння.
Елементом здійснення тиску є психологічний вплив у формі радіоелектронної боротьби з непередбачуваними наслідками як елемент стримування. Він полягає не тільки у контролі за медіа, проведення кібернападів, а також і у використанні спеціальних військ чи розвідки.
У Росії, як і в США, існують самостійні підрозділи, призначені для радіоелектронної боротьби, кібернападів, ведення розвідувальних і контррозвідувальних дій. Масштаб їх впливу і можливості визначаються вищим командуванням, а дії не обмежуються періодом війни.
Росія посилює свою агресивність у цифровій електроніці і нині тестує так звані межі кібернетичного поля бою. Аналітики зі США прямо стверджують, що дії в цьому напрямку є цілеспрямованими і становлять найбільшу загрозу. Розвиваючи вплив у кіберпросторі, Росія не цікавиться економікою як такою, а лише тими її галузями, які пов’язані з політикою і безпекою багатьох держав чи міжнародних організацій.
НАТО не було готове до відповіді на події в Україні. Натомість Росія цей факт використала. Нині певні дії Кремля можуть, як наслідок, призвести до фінального розпаду російської системи влади. Російські верховоди помилилися в оцінці підтримки українським населенням російської політики в Україні, а відносно балтійських держав така політика тим паче нині немає жодного сенсу.
Військова конфронтація між Росією і НАТО не є для неї жодним політичним чи економічним вирішенням. Зростання напруження в регіоні ЦентральноСхідної Європи може виявитися лише димовою завісою для проведення широкомасштабних операцій в Арктиці і ЦентральноСхідній Азії.
Імовірно, демонстративні російські провокації в Чорному чи Балтійському морях мають на меті перевірку стійкості і єдності Альянсу та його різних реакцій. Можливо, це має для росіян принципове значення для визначення наступних дій і власних планів. У Європі для Росії ключовою є Україна, яку вони за будьяку ціну хочуть залишити в зоні свого впливу.
У випадку реального конфлікту нинішня концентрація сил НАТО створить лише більш сприятливу ситуацію для Росії для їх можливого знищення. Належить пам’ятати про обмеженість цих сил, їх реальні можливості, віддаленість американських сил і величезну стратегічну глибину Росії, а одночасно її близькість до місця потенційного конфлікту.
Тому НАТО має запровадити нові механізми самостійного прийняття рішень місцевим керівництвом для ефективної протидії в різній формі намаганням Москви. Важливим є розширення повноважень генерального командування НАТО щодо застосування відповідних сил на загрозливих напрямках. Спеціалісти і військові на Заході прямо говорять: політики мають враховувати їхню думку, погляди і досвід, а не приймати поспішні рішення із суто політичних чи економічних мотивів.
Для нівелювання агресивної політики Росії потрібна координація багатьох служб. Саме дії у сфері кібербезпеки і радіоелектронної боротьби можуть стати наступальною зброєю Заходу, а оборона має зосередитися на використанні спеціальних сил та інших силових структур.
Основою для успіху Заходу може стати «парасоля» протиповітряної і протиракетної оборони. Натомість авіація має гарантувати можливість ураження з дальніх підступів до цілей без вступу у боротьбу з російською авіацією або діями поза радіусом ураження її оборонних систем, щоб російська загроза залишилась у сфері інформаційної війни.
Євген ПЕТРЕНКО