Варто зазначити, що німецький капітал і бізнес дуже активно задіяні у модернізації китайської транспортної інфраструктури, співпраці у реалізації проекту «нової індустріалізації» китайської економіки. Зважаючи на великі обсяги контрактів та торгівлі, Китай фактично став третім після країн Євросоюзу і США торговельним партнером Німеччини. Причому значення китайського фактора для німецького високотехнологічного експорту тільки зростає.
Водночас експертів турбує об’єктивний стан китайської економіки. Поки що, незважаючи на всі політичні зусилля, дипломатія лише наближається до позитивного впливу на динаміку відновлення темпів зростання китайської економіки. У цьому сенсі для Піднебесної не менш важливим партнером, аніж Німеччина на Заході, залишається Росія.
Минулого тижня на Петербурзькому економічному форумі декларувався намір створення економічного союзу між Євразійським економічним співтовариством і Китаєм. Конкретика цих пропозицій 23–24 червня 2016 року обговорювалась у Ташкенті, де пройшов саміт Шанхайської організації співробітництва. Помітне місце у роботі цього форуму зайняло підбиття підсумків двох десятків років існування.
Нагадаємо, що 1996 року Шанхайська організація співробітництва (ШОС) створювалась як структура, яка має забезпечити координацію російсько-китайських зусиль зі стабілізації становища в Центральній Азії. Відтоді було чимало спроб перетворення ШОС на полюс сили у багатополюсній системі міжнародних відносин. Присутність військ НАТО в Афганістані тільки посилило зацікавленість Москви і Пекіна в об’єднанні зусиль, спрямованих на недопущення перетворення Центральної Азії на «євразійські Балкани».
За умов гострої фази світової економічної кризи складніше підтримувати стабільність у країнах Центральної Азії. Дедалі потужніше починає діяти фактор похилого віку лідерів Казахстану та Узбекистану. Недавні збройні сутички у казахському місті Актобе (Актюбінськ) засвідчили, що внутрішньополітична стабільність у Казахстані є мінливою.
Символічно, що приводом до недавніх політичних протестів у Казахстані став дозвіл продажу земель китайцям. Надалі Москві і Пекіну буде дуже складно утримувати відносну стабільність у країнах Центральної Азії, дестабілізація яких неодмінно стане найбільш серйозним випробуванням для Шанхайської організації співробітництва на її третьому десятку років існування.
Зрештою, спроможність або провал цих зусиль і визначить у середньотерміновій перспективі долю цього регіону, а отже, і Китаю та Росії.
Андрій МАРТИНОВ
