Фактично Туреччина перебуває у стані неоголошеної війни, що ставить у незручне становище Організацію Північноатлантичного договору. Нагадаємо, що відповідно до статті шостої договору про заснування НАТО усі держави-члени зобов’язані надати допомогу будь-якій країні — члену НАТО, яка зазнала зовнішнього нападу. Але не йдеться про виклики гібридної війни або терористичні атаки. У даному випадку найгірший для безпеки Туреччини факт полягає у відсутності консолідованої позиції союзників по НАТО щодо реагування на виклики її безпеки.
Найбільше роздратування у президента Реджепа Ердогана викликає подвійна позиція США. З одного боку, Сполучені Штати офіційно підтримують Туреччину як союзника по НАТО, зокрема на тлі непростих сучасних турецько-російських відносин. З іншого боку, адміністрація президента Барака Обами не заперечує об’єктивності тенденції, яка веде до виникнення однієї або декількох курдських держав.
Натомість у Туреччині націоналістично-консервативна частина суспільства, на яку спирається Ердоган, вважає курдське самовизначення передумовою територіального розпаду Туреччини.
Водночас Європейський Союз намагається максимально дистанціюватися від турецької «курдської проблеми». Яскравим прикладом у цьому контексті є позиція Німеччини, яка має на своїй території як етнічних турків, так і курдів. У міру загострення турецько-курдського протистояння вулиці багатьох німецьких міст перетворюються на «фронтові філіали» цього протистояння. Це ще більше напружує німецькі сили безпеки, які й без того потерпають від системних проблем, викликаних напливом майже мільйона біженців із Близького Сходу.
Бундесканцлер Ангела Меркель запропонувала Туреччині суттєву фінансову допомогу, якщо турецькі власті приймуть рішення стримувати потоки біженців на своїй території. Турки намагаються збільшити цю суму, проти чого категорично висловлюються греки. Напередодні європейсько-турецького саміту особливо гострим було становище на кордоні Греції і Македонії, де накопичилися близько 70 тисяч біженців з Іраку і Сирії, які опинилися там завдяки «турецькому транзиту». Періодично вони намагаються штурмувати кордон, аби прорватися до Німеччини.
Кризова Греція занепокоєна тим фактом, що перетворилася на «відстійник» для нелегальних мігрантів, бо сусідні країни перекрили їм прохід далі. Греція стурбована тим, що наплив біженців може призвести до спалаху інфекційних хвороб та інших небажаних соціально-політичних наслідків. Тому Греція претендує на суму, яка була б не меншою, ніж кількість ресурсів, які отримає Туреччина.
Європейський Союз зі свого боку зазначає, що Греція як член Шенгенської зони й так повинна приймати у себе біженців. Однак така позиція викликає роздратування у грецького уряду, який звертає увагу на надмірні вимоги до себе. Адже за мізерних фінансових ресурсів від Афін вимагають стати «зоною адаптації» для біженців у той час, як економічно потужніші країни Євросоюзу погрожують Греції її виключенням не тільки із зони євро, а й з безвізового шенгенського простору.
Отже, за результатами саміту Євросоюз — Туреччина стало зрозуміло, що лише фінансових субсидій недостатньо для системного вирішення проблеми біженців. Доки Близький Схід палає війнами і конфліктами різної інтенсивності, марно розраховувати, що біженців до Європи стане менше.
Навряд чи дійсно задоволеною за результатами саміту є Туреччина, адже обіцяних фінансових гарантій уже замало, аби стримати мільйони біженців, які готові навесні поточного року знову спробувати прорватися до Європи. Скоріше за все, такий стан справ залишатиметься без змін, доки на Близькому Сході не настане більш-менш стабільне замирення.
Андрій МАРТИНОВ