Утім, турецьке керівництво пішло на подальше підняття ставок у цій стратегічній грі. На минулому тижні турецька армія увійшла до іракської провінції Мосул, яка є головним джерелом нафти в Іраку. Приводом для таких дій стало погодження підтримки іракських курдів у їхньому протистоянні з «Ісламською державою». Однак ці дії Туреччини спричинили бурхливу негативну реакцію у Багдаді та від сирійських курдів. Поки що дії Туреччини у Мосулі сіють розбрат між іракськими та сирійськими курдами.
Немає злагоди й між двома антитерористичними коаліціями. До першої, очолюваної американцями, приєдналися, окрім Франції, Велика Британія та Німеччина. Правда, приєдналися з власними застереженнями. Британський прем’єр-міністр Девід Кемерон з великими зусиллями домігся згоди парламенту на участь британської армії у коаліції проти «Ісламської держави». У відповідь прихильник «Ісламської держави» здійснив індивідуальний терористичний акт на одній зі станцій лондонського метро. Водночас антитерористичні структури США визнали за теракт, скоєний прихильниками «Ісламської держави» недавній напад на американських громадян.
Незважаючи на ці реальні ризики, бундестаг ФРН підтримав рішення федерального канцлера Ангели Меркель про участь 1200 військових бундесверу у операції проти «Ісламської держави», але не у прямих бойових діях. Мандат участі бундесверу передбачає надання логістичної допомоги силам коаліції, прикриття їхніх тилів, проведення повітряної розвідки та надання медичної допомоги. Зрозуміло, що така антитерористична активність Німеччини також перетворює її на ймовірну мішень для терористів.
Однак найбільш негативним фактором для боротьби з «Ісламською державою» можна вважати низьку ймовірність створення широкої антитерористичної коаліції. Адже, розпочинаючи сирійську військову кампанію, Путін розраховував розсварити США і провідні країни Євросоюзу та залучити хоча б Німеччину і Францію до своєї коаліції. Це дало б можливість започаткувати процес виходу Росії з міжнародної ізоляції, обумовленої її агресивною роллю в українській кризі.
На щастя, цей план не спрацював. США та Євросоюз наполягають на попередній умові політичного врегулювання у Сирії, а саме на відставці підтриманого Росією президента Сирії Башара Асада. Але він вважає, що відставка під час війни є зрадою. У свою чергу, Росія ставить запитання, хто саме прийде на заміну Асаду?
Гіпотетичним учасником перехідного процесу теоретично мала б бути так звана «Сирійська вільна армія», яка влітку 2012 року утворилась із дезертирів з армії Асада. Правди ніде діти, вже за рік від «Сирійської вільної армії» мало що залишилось: частина її загонів була знищена у боях із вірними Асаду військами, більша частина влилася до загонів «Ісламської держави» та підтриманої Туреччиною і Катаром «сирійської «Аль-Каїди» — «Фронту аль-Нусра».
Тож тугий вузол сирійських протиріч Захід і Росія намагаються розплутати на переговорах у Відні. Одна з пропозицій стосується продовження «перехідного періоду» до «вільних виборів» на час до 2017 року. Але тенденції сирійської війни змушують вважати цю дату дуже оптимістичною.
Може так статися, що новому демократичному уряду Сирії доведеться керувати самими руїнами, які на той час залишаться від боїв. Сирія вже принесена в жертву амбіціям як глобальних, так і регіональних геополітичних гравців. Найгірше, що немає об’єктивних критеріїв для визначення ознак перемоги гіпотетичної антитерористичної коаліції в Сирії.
Терористична активність «Ісламської держави» засвідчила перехід джихадистів до тактики дрібних, але від того не менш дошкульних терористичних актів. Вони сіють страх і непевність у провідних країнах антитерористичної коаліції та ставлять під сумнів віру в остаточну перемогу над тероризмом.
Андрій МАРТИНОВ
