Реальність буття й ефективний менеджмент
До цього турніру я востаннє був на чемпіонаті світу з хокею за участю збірної України в 2007 році (Москва, Митищі). Нагадаю, що ми тоді ще грали в топ-дивізіоні серед найсильніших команд світу.
Україна тоді змогла здобути вольову перемогу 3:2 над Норвегією (яка нині сильніша нас на голову). Данії (яка цього року приймає турнір топ-дивізіону) ми програли у впертій боротьбі 3:4. Поразки в інших матчах були розгромними, зокрема у вирішальній зустрічі — від Австрії 4:8.
Пройшли роки. Опинившись у другому за силою хокейному дивізіоні світу, три роки поспіль Україна виборювала в ньому другі місця, тобто трохи недотягувала, щоб повернутися в топ-лігу. Потім двічі вилітала з дивізіону IA і двічі після цього відразу вигравала турніри в дивізіоні ІВ, повертаючись із третьої ліги світу у другу.
Але цього разу ми вперше закріпилися в ІВ, посівши четверте місце з шести наявних. І це не випадковість. Не варто займатися самолестощами, на сьогодні — це об’єктивний показник нашого рівня у світовому «табелі про ранги».
Гра нашої команди на цьому турнірі залишила вкрай дивне враження. Нерівна, нестабільна. Що тут довго говорити, простіше нагадати список недоліків нашої команди від нашого ж капітана Віктора Захарова: «Ми не дуже добре перепасуємося, забагато граємо в кутах майданчика, в атаці не використовуємо захисників біля синьої лінії і занадто часто втрачаємо шайбу».
При такому вражаючому списку недоліків Україна по ходу турніру не дозволяла собі довго перебувати в критичній ситуації. Перемога 3:0 у першому матчі на якийсь час створила очковий запас міцності.
Але після двох поразок і більш упевненої гри недавнього аутсайдера — збірної Румунії, коли перед нами постала загроза вильоту, наші хлопці показали прекрасну вольову гру вже в найближчому матчі з Литвою — господинею, лідером, фаворитом турніру (і, забігаючи вперед — його переможницею).
До цього литовці при божевільній підтримці трибун легко і весело розбиралися з усіма суперниками. Але тут сталася заковика.
Україна впевнено розпочала зустріч, відразу ж показавши небездоганність литовського захисту. А пропустивши шайбу на 9-й хвилині, наші не попливли, а зрівняли рахунок уже за три хвилини. У другому ж періоді Україна і зовсім вийшла вперед 2:1 (чого не вдавалося жодному супернику Литви).
Утім, зберегти цей рахунок до перерви нашим не вдалося — під його кінець литовці реалізували чисельну більшість. І ще велике спасибі нашому воротареві Богдану Дяченку, що він упевнено переграв під час буліта литовського форварда Едгара Рибакова.
Але в третьому періоді Дяченко зробив рідкісну для нього помилку — програв «дуель на ключках» Гінтаутасу — і рахунок став 2:3. За кілька хвилин литовці вдруге реалізували чисельну більшість. 2:4 в матчі з господарями турніру виглядало безнадійним рахунком. Здавалося, що здобувати так необхідні нам очки доведеться вже в заключній грі турніру — з Японією.
Але тут відзначився, майстерно вистріливши, Денис Петрухно з третьої п’ятірки (до цього закидали гравці тільки двох перших п’ятірок). І тоді з’явилася надія на порятунок — адже до кінця залишалося ще 4 хвилини 40 секунд...
І ось 59:14, ми нарешті заробили вкидання в зоні литовців. Наш головний тренер Олександр Савицький узяв тайм-аут і розписав сценарій атаки. Заміна воротаря на шостого польового гравця. У матчі з хорватами цей номер не вдався. Тут же сталося інакше. Вигране вкидання, потужний натиск — і Дмитро Німенко закидає шайбу за спину литовського голкіпера Мантаса Армаліса. 4:4!
Але попереду залишалося ще 37 секунд. А литовцям, щоб максимально убезпечити себе перед вирішальною грою з естонцями, бажано було перемогти в основний час матчу. І вони спробували, організували натиск, однак при цьому боялися занадто ризикувати.
Основний час матчу закінчився внічию. А це означає, що Україна за тур до закінчення першості убезпечила себе від вильоту.
З іншого боку, тепер знову замайоріла надія поборотися за високе місце, за медалі. Незважаючи навіть на те, що в додатковий час ми литовцям усе ж програли.
Принаймні, у післяматчевому міні-інтерв’ю герой гри, автор вирішального гола Німенко сказав мені, що тепер, після такої вольової гри з литовцями команда налаштована тільки на перемогу у зустрічі з Японією.
Поставив я і незручне запитання: мовляв, серед уболівальників ходять розмови, що на дивовижну зміну збірної України в матчі з Литвою вплинув приїзд у Каунас керівництва Федерації хокею України.
На це Дмитро відповів із деякою образою в голосі: «Цей приїзд ніяк на нашу гру не вплинув. Керівництво Федерації робить свою роботу, ми — свою. Після першої перемоги у нас було два невдалих матчі. А сьогодні, нарешті, змогли реалізувати свої шанси. І завтра постараємося підтримати той же рівень».
На жаль, матч з Японією почався з естонсько-хорватського сценарію. На восьму хвилину ми «горіли» 0:2 (в матчі з Естонією такий рахунок був на 9-й хвилині; у грі з Хорватією на 14-й хвилині ми програвали 0:3).
Але вже наприкінці періоду Україна так потужно натисла, що японці заробили одразу два штрафи. І ми довго грали вп’ятьох проти трьох. Японці витримали, але наші спокійно перенесли цю невдачу. І після перерви продовжили ту ж силову, атакуючу гру.
Здалося, що суперник підсів фізично. Японці почали частіше помилятися, в тому числі у своїй зоні. Та на третій хвилині другого періоду Андрій Міхнов скоротив відставання в рахунку — 1:2. Здалося, що у грі стався перелом.
Але ні, це було помилкове враження. Японці показали дивовижну снайперську точність. І в 2-3 періодах із дуже різних позицій влучали в «дев’ятки» наших воріт. Так до кінця зустрічі рахунок став дещо непристойним для нас — 1:7.
Отакі гойдалки-каруселі. Я не беруся передбачити, що буде з нашої збірної через рік. Отакі ми загадкові...
І наші вболівальники, до речі, за 11 років сильно змінилися. Тоді, у 2007-му, вони були дражливі, знервовані й нетерпимі. Тепер уже більш спокійні.
У першу чергу, думається, тому що, окрім спорту, який замінює війну, тепер є ще й війна. А на її тлі гостріше розуміння: хокей — це лише спорт. Не менше, але і не більше. (До речі, на одну з ігор збірної України приїжджали і ветерани АТО.)
Литва — чемпіон!
Організатори турніру вгадали з календарем. Останній матч Литва — Естонія став вирішальним. Переможець отримував усе. Тобто перше місце в чемпіонаті, а з ним — путівку в дивізіон IA.
Причому, що важливо, оскільки Україна вирвала нічию в основний час матчу з Литвою, естонців влаштовувала будь-яка перемога, хоч по булітах.
Зустріч почалася хвацько. Вже на п’ятій хвилині естонців вивів уперед Роберт Рооба (той самий, що закинув нам на перших секундах матчу). Але тут уже, у вирішальній зустрічі, литовці були більш зібраними, ніж у зустрічі з нами.
Вони вийшли вперед уже в першому періоді. Далі в наполегливому протистоянні нарощували перевагу і перемогли 4:1.
Після гри Рооба, мужній хокеїст, 24-річний атлет зростом 191 см, не зміг стримати сліз. Так сильно він налаштовувався на перемогу, і так боляче було йому зазнати поразки у вирішальному матчі.
Звичайно, хочеться побажати Литві успіхів у дивізіоні ІА. Але, відверто кажучи, їй там буде ой як непросто, оскільки Казахстан, Італія, Словенія, Угорщина — дуже міцні команди, які зовсім недавно вельми гідно виглядали і в топ-дивізіоні.
Але це буде через рік. А поки — литовці-тріумфатори. І серед них — великодосвідчені суперзірки Дарюс Каспарайтіс (45 років) і Данюс Зубрус (39 років). Вони увінчані багатьма хокейними титулами, але раділи спільній перемозі, як у кращі молоді роки.
Багаторічний капітан збірної Литви Міндаугас Керас сказав про їх внесок у загальний успіх: «Думаю, що одним із найбільших факторів нашого успіху була поява в команді Дарюса Каспарайтіса та Дайнюса Зубруса. Колись ми тільки читали про них, але їх не було в нашій роздягальні. У нас була хороша команда, але ці два хлопці дали їй інший рівень».
Мені вдалося поговорити з Каспарайтісом. Дізнавшись, що я журналіст з України, він зробив такий акцент у своєму монолозі: «Я дуже радий, що нарешті одягнув форму своєї країни. Землі, на якій народився, на якій виріс. Дуже приємно, що ми сьогодні виграли, і в останній грі, і у всьому турнірі.
Так, у мене вже не той вік, що колись, але я щасливий бути тут, з нашою командою Литви. І в цілому задоволений тим, як ми тут відіграли. У майбутніх матчах також постараємося не розчарувати наших уболівальників».
Я нагадав Дарюсу його НХЛівське прізвисько «недружелюбний привид». І запитав, чи змінився він із роками, можна тепер вважати «дружелюбним привидом»?
Він розсміявся і погодився: «Мабуть, так, тут у Литві я вже дружелюбний привид. Усе-таки важко бути батьком шістьох дітей і залишатися недружелюбним. Тим більше... Як я тут вже жартував: дивно, що я ще досі не дідусь».
Що ж, вважається, ніби прізвисько «Каспер — недружелюбний привид» Каспарайтісу дав захисник «Нью-Джерсі Девілз» Скотт Стівенс. Але якщо тепер його будуть кликати «дружелюбним привидом», то прошу запам’ятати, що це прізвисько Дарюсу дав журналіст Укрінформу.

Олег КУДРІН, Укрінформ