Хоккей
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Серпень 13, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 04 Травень 2018 12:50

Перспективи, біди та сподівання українського хокею

Rate this item
(0 votes)

Наприкінці минулого тижня в спортивній столиці Литви закінчився чемпіонат світу з хокею у дивізіоні ІВ.

Збірна України зіграла в ньому нерівно: почавши з упевненої перемоги, продовжила двома прикрими поразками. Але опинившись перед загрозою вильоту, відразу ж змогла відібрати очки у фаворитів турніру — збірної Литви. І тут, здавалося б, спіймавши свою гру, зовсім безнадійно програла останній матч.
Докладно розбиратися в перспективах українського хокею та української збірної потрібно в спокійній обстановці, після аналізу її гри й поточного стану. А зараз — гарячі нотатки про щойно завершений турнір.

Реальність буття й ефективний менеджмент
До цього турніру я востаннє був на чемпіонаті світу з хокею за участю збірної України в 2007 році (Москва, Митищі). Нагадаю, що ми тоді ще грали в топ-дивізіоні серед найсильніших команд світу.
Україна тоді змогла здобути вольову перемогу 3:2 над Норвегією (яка нині сильніша нас на голову). Данії (яка цього року приймає турнір топ-дивізіону) ми програли у впертій боротьбі 3:4. Поразки в інших матчах були розгромними, зокрема у вирішальній зустрічі — від Австрії 4:8.
Пройшли роки. Опинившись у другому за силою хокейному дивізіоні світу, три роки поспіль Україна виборювала в ньому другі місця, тобто трохи недотягувала, щоб повернутися в топ-лігу. Потім двічі вилітала з дивізіону IA і двічі після цього відразу вигравала турніри в дивізіоні ІВ, повертаючись із третьої ліги світу у другу.
Але цього разу ми вперше закріпилися в ІВ, посівши четверте місце з шести наявних. І це не випадковість. Не варто займатися самолестощами, на сьогодні — це об’єктивний показник нашого рівня у світовому «табелі про ранги».
Гра нашої команди на цьому турнірі залишила вкрай дивне враження. Нерівна, нестабільна. Що тут довго говорити, простіше нагадати список недоліків нашої команди від нашого ж капітана Віктора Захарова: «Ми не дуже добре перепасуємося, забагато граємо в кутах майданчика, в атаці не використовуємо захисників біля синьої лінії і занадто часто втрачаємо шайбу».
При такому вражаючому списку недоліків Україна по ходу турніру не дозволяла собі довго перебувати в критичній ситуації. Перемога 3:0 у першому матчі на якийсь час створила очковий запас міцності.
Але після двох поразок і більш упевненої гри недавнього аутсайдера — збірної Румунії, коли перед нами постала загроза вильоту, наші хлопці показали прекрасну вольову гру вже в найближчому матчі з Литвою — господинею, лідером, фаворитом турніру (і, забігаючи вперед — його переможницею).
До цього литовці при божевільній підтримці трибун легко і весело розбиралися з усіма суперниками. Але тут сталася заковика.
Україна впевнено розпочала зустріч, відразу ж показавши небездоганність литовського захисту. А пропустивши шайбу на 9-й хвилині, наші не попливли, а зрівняли рахунок уже за три хвилини. У другому ж періоді Україна і зовсім вийшла вперед 2:1 (чого не вдавалося жодному супернику Литви).
Утім, зберегти цей рахунок до перерви нашим не вдалося — під його кінець литовці реалізували чисельну більшість. І ще велике спасибі нашому воротареві Богдану Дяченку, що він упевнено переграв під час буліта литовського форварда Едгара Рибакова.
Але в третьому періоді Дяченко зробив рідкісну для нього помилку — програв «дуель на ключках» Гінтаутасу — і рахунок став 2:3. За кілька хвилин литовці вдруге реалізували чисельну більшість. 2:4 в матчі з господарями турніру виглядало безнадійним рахунком. Здавалося, що здобувати так необхідні нам очки доведеться вже в заключній грі турніру — з Японією.
Але тут відзначився, майстерно вистріливши, Денис Петрухно з третьої п’ятірки (до цього закидали гравці тільки двох перших п’ятірок). І тоді з’явилася надія на порятунок — адже до кінця залишалося ще 4 хвилини 40 секунд...
І ось 59:14, ми нарешті заробили вкидання в зоні литовців. Наш головний тренер Олександр Савицький узяв тайм-аут і розписав сценарій атаки. Заміна воротаря на шостого польового гравця. У матчі з хорватами цей номер не вдався. Тут же сталося інакше. Вигране вкидання, потужний натиск — і Дмитро Німенко закидає шайбу за спину литовського голкіпера Мантаса Армаліса. 4:4!
Але попереду залишалося ще 37 секунд. А литовцям, щоб максимально убезпечити себе перед вирішальною грою з естонцями, бажано було перемогти в основний час матчу. І вони спробували, організували натиск, однак при цьому боялися занадто ризикувати.
Основний час матчу закінчився внічию. А це означає, що Україна за тур до закінчення першості убезпечила себе від вильоту.
З іншого боку, тепер знову замайоріла надія поборотися за високе місце, за медалі. Незважаючи навіть на те, що в додатковий час ми литовцям усе ж програли.
Принаймні, у післяматчевому міні-інтерв’ю герой гри, автор вирішального гола Німенко сказав мені, що тепер, після такої вольової гри з литовцями команда налаштована тільки на перемогу у зустрічі з Японією.
Поставив я і незручне запитання: мовляв, серед уболівальників ходять розмови, що на дивовижну зміну збірної України в матчі з Литвою вплинув приїзд у Каунас керівництва Федерації хокею України.
На це Дмитро відповів із деякою образою в голосі: «Цей приїзд ніяк на нашу гру не вплинув. Керівництво Федерації робить свою роботу, ми — свою. Після першої перемоги у нас було два невдалих матчі. А сьогодні, нарешті, змогли реалізувати свої шанси. І завтра постараємося підтримати той же рівень».
На жаль, матч з Японією почався з естонсько-хорватського сценарію. На восьму хвилину ми «горіли» 0:2 (в матчі з Естонією такий рахунок був на 9-й хвилині; у грі з Хорватією на 14-й хвилині ми програвали 0:3).
Але вже наприкінці періоду Україна так потужно натисла, що японці заробили одразу два штрафи. І ми довго грали вп’ятьох проти трьох. Японці витримали, але наші спокійно перенесли цю невдачу. І після перерви продовжили ту ж силову, атакуючу гру.
Здалося, що суперник підсів фізично. Японці почали частіше помилятися, в тому числі у своїй зоні. Та на третій хвилині другого періоду Андрій Міхнов скоротив відставання в рахунку — 1:2. Здалося, що у грі стався перелом.
Але ні, це було помилкове враження. Японці показали дивовижну снайперську точність. І в 2-3 періодах із дуже різних позицій влучали в «дев’ятки» наших воріт. Так до кінця зустрічі рахунок став дещо непристойним для нас — 1:7.
Отакі гойдалки-каруселі. Я не беруся передбачити, що буде з нашої збірної через рік. Отакі ми загадкові...
І наші вболівальники, до речі, за 11 років сильно змінилися. Тоді, у 2007-му, вони були дражливі, знервовані й нетерпимі. Тепер уже більш спокійні.
У першу чергу, думається, тому що, окрім спорту, який замінює війну, тепер є ще й війна. А на її тлі гостріше розуміння: хокей — це лише спорт. Не менше, але і не більше. (До речі, на одну з ігор збірної України приїжджали і ветерани АТО.)
Литва — чемпіон!
Організатори турніру вгадали з календарем. Останній матч Литва — Естонія став вирішальним. Переможець отримував усе. Тобто перше місце в чемпіонаті, а з ним — путівку в дивізіон IA.
Причому, що важливо, оскільки Україна вирвала нічию в основний час матчу з Литвою, естонців влаштовувала будь-яка перемога, хоч по булітах.
Зустріч почалася хвацько. Вже на п’ятій хвилині естонців вивів уперед Роберт Рооба (той самий, що закинув нам на перших секундах матчу). Але тут уже, у вирішальній зустрічі, литовці були більш зібраними, ніж у зустрічі з нами.
Вони вийшли вперед уже в першому періоді. Далі в наполегливому протистоянні нарощували перевагу і перемогли 4:1.
Після гри Рооба, мужній хокеїст, 24-річний атлет зростом 191 см, не зміг стримати сліз. Так сильно він налаштовувався на перемогу, і так боляче було йому зазнати поразки у вирішальному матчі.
Звичайно, хочеться побажати Литві успіхів у дивізіоні ІА. Але, відверто кажучи, їй там буде ой як непросто, оскільки Казахстан, Італія, Словенія, Угорщина — дуже міцні команди, які зовсім недавно вельми гідно виглядали і в топ-дивізіоні.
Але це буде через рік. А поки — литовці-тріумфатори. І серед них — великодосвідчені суперзірки Дарюс Каспарайтіс (45 років) і Данюс Зубрус (39 років). Вони увінчані багатьма хокейними титулами, але раділи спільній перемозі, як у кращі молоді роки.
Багаторічний капітан збірної Литви Міндаугас Керас сказав про їх внесок у загальний успіх: «Думаю, що одним із найбільших факторів нашого успіху була поява в команді Дарюса Каспарайтіса та Дайнюса Зубруса. Колись ми тільки читали про них, але їх не було в нашій роздягальні. У нас була хороша команда, але ці два хлопці дали їй інший рівень».
Мені вдалося поговорити з Каспарайтісом. Дізнавшись, що я журналіст з України, він зробив такий акцент у своєму монолозі: «Я дуже радий, що нарешті одягнув форму своєї країни. Землі, на якій народився, на якій виріс. Дуже приємно, що ми сьогодні виграли, і в останній грі, і у всьому турнірі.
Так, у мене вже не той вік, що колись, але я щасливий бути тут, з нашою командою Литви. І в цілому задоволений тим, як ми тут відіграли. У майбутніх матчах також постараємося не розчарувати наших уболівальників».
Я нагадав Дарюсу його НХЛівське прізвисько «недружелюбний привид». І запитав, чи змінився він із роками, можна тепер вважати «дружелюбним привидом»?
Він розсміявся і погодився: «Мабуть, так, тут у Литві я вже дружелюбний привид. Усе-таки важко бути батьком шістьох дітей і залишатися недружелюбним. Тим більше... Як я тут вже жартував: дивно, що я ще досі не дідусь».
Що ж, вважається, ніби прізвисько «Каспер — недружелюбний привид» Каспарайтісу дав захисник «Нью-Джерсі Девілз» Скотт Стівенс. Але якщо тепер його будуть кликати «дружелюбним привидом», то прошу запам’ятати, що це прізвисько Дарюсу дав журналіст Укрінформу.

Олег КУДРІН, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».