Баскетбол
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Серпень 08, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 02 Серпень 2019 14:02

Слава Медведенко: моїми вболівальниками були Сталлоне і Ніколсон

Rate this item
(0 votes)

Свій останній дворічний контракт у «Лос-Анджелес Лейкерс» він підписав на 6 мільйонів доларів. Усього за один із найсильніших баскетбольних клубів світу Станіслав Медведенко відіграв шість сезонів.
За цей час українець подружився із зірками Національної баскетбольної асоціації Шакілом О’Нілом і Кобі Брайантом і двічі приміряв на своєму пальці перстень переможця НБА.
Одними з найбільш емоційних глядачів на домашніх матчах його команди були неперевершені актори Сільвестр Сталлоне й Джек Ніколсон.

Здавалося, що перед Славою, як його з дитинства називали рідні, відкриваються широкі горизонти і йому судилося ще довго радувати каліфорнійських уболівальників своєю іскрометною грою. Однак через серію травм спортсмена в 2006 році «Лейкерс» був змушений розірвати контракт з українцем.

Відновившись, Медведенко ще трохи пограв в «Атланті Хоукс», але через проблеми зі здоров’ям закінчив свою ігрову кар’єру в розквіті сил — у 28 років.
Тепер Слава постійно живе в Києві. У відвертій розмові з кореспондентом Укрінформу найтитулованіший українець розповів про закулісну кухню в НБА, зйомки у фільмі з Кармен Електрою і свої будні у Місті ангелів.
— Славо, давайте згадаємо час, коли Ви тільки-но приїхали в Лос-Анджелес. У 2000 році в «Лейкерсі» уже виблискував талант Шакіла О’Ніла та Кобі Брайанта. Що у Вас були за сутички з Кобі?
— Не всі витримують випробування славою. Іноді самолюбство зірок доходить до критичної позначки. Так на певному етапі було і з Брайантом. Він на якомусь відрізку часу втратив свої життєві орієнтири. Кобі намагався зневажливо поводитися зі мною.
Я з цим і не думав миритися. В результаті у нас із ним і виникали розбіжності. Але до бійок справа не дійшла. А потім, як це часто буває, ми з ним навіть подружилися.
— Якщо проаналізувати Вашу кар’єру в НБА — про що шкодуєте?
— У спортивному плані ключова помилка була одна — мені ще в 2004 році потрібно було йти з «Лейкерса». Переді мною стояв вибір — або спробувати заграти в кращій команді світу, або перейти в інший клуб, виступаючи пліч-о-пліч з гравцями більш низького рівня. Я віддав перевагу першому.
Хоча «Даллас» проявив божевільну зацікавленість у мені — пропонували чотирирічний контракт. На 4 мільйони за сезон. І грав би я там регулярно. Менеджер наполегливо рекомендував змінити команду. Але я хотів усім довести, що можу грати в кращій на той час команді світу. І продовжував чіплятися за «Лейкерс».
— Яку вправу в «Лейкерсі» часів легендарного наставника Філа Джексона вважали безглуздою?
— Спочатку всю його систему — трикутник — вважав безглуздою. Потім, коли почав її розуміти, поміняв свою думку. Найважчою вправою у Філа була «душогубка». Наприкінці тренування, коли всі 15 гравців фізично підсіли, на тлі втоми проводили останню вправу — пробиття штрафних кидків. Реалізація повинна становити не менше 76%. Кожен кидає по одному штрафному. З 15 не забити могли тільки четверо.
Якщо більше — вся команда ставала на лицьову і перебігала майданчик 10 разів. А потім — знову починали серію кидків. І кидали доти, доки реалізація не становила більше 76%.
Іноді виконання цієї вправи дуже сильно затягувалося. Коли в команді грали Шакіл О’Ніл і Хорас Грант, це траплялося частіше — у них із реалізацією штрафних було не дуже.
— Які книги Вам дарував Філ Джексон?
— Різноманітні. Це була його філософія. Кожен сезон він купував книги для кожного гравця «Лейкерса». Підписував і дарував. Він відчував, які у хлопця є проблеми, купував книгу, спрямованість якої стимулювала ці проблеми вирішувати.
Тобто книга була з підтекстом. Це був свого роду меседж, один із його психологічних прийомів. У моєму дебютному сезоні в НБА Філ вручив мені дитяче видання американського письменника доктора Сьюса. Там були великі шрифти, елементарні висловлювання, прості схеми пропозицій.
— Філ на перших порах не дуже високо оцінив Ваш рівень інтелектуального розвитку?
— Ні, наповнення книги було таким, щоб я розумів, що там написано, і швидше вивчав англійську мову. Назва книги, до речі, була символічною — «Яких вершин можу досягти».
— При цьому з Джексоном Ви, здається, дуже довго притиралися один до одного.
— У Філа була своя тренерська концепція. Вона отримала назву «Трикутник Джексона». Я її довго не міг прийняти. Мій перший тренер Олександр Коваленко, по суті, винайшов той же трикутник, тільки зі своїм баченням. Там були різні інтерпретації.
Тому в перші роки своєї кар’єри в «Лейкерсі» намагався довести Джексону, що можу грати під іншими кутами атаки з трохи іншою філософією гри — тієї, яку сповідував Олександр Коваленко.
Згодом кути стерлися. Я зрозумів претензії Філа. Він зрозумів мене. Після того як у мене виникли проблеми зі здоров’ям, «Лейкерс» пропонував новий контракт — хотіли, щоб я залишився працювати в структурі клубу як тренер. Але я на той час «Лейкерсом» уже наївся.
Скажу більше: наївся Америкою. Скоріше за все, саме тому навіть не став оформляти собі американський паспорт. Хоча з огляду на те, що у моєї колишньої дружини було американське громадянство, зробити це було нескладно.
— За сім сезонів своїх виступів у НБА Ви пізнавали нюанси ведення баскетболу як бізнесу?
— Мені це було цікаво. У власників клубів — різні підходи до свого дітища. Є люди, які вкладають у клуб усю душу. А є суто прагматичний підхід — ці господарі команд просто заробляють гроші. Що, втім, і не дивно, адже НБА — комерційний проект. На квитках, на рекламі, на продажу майок можна заробляти десятки мільйонів доларів. Думаю, що більшість клубів НБА — прибуткові підприємства.
— Коли я був у Лос-Анджелесі, помітив багато дівчат, яких називають «пластиліновими» — тобто красу їм наводили пластичні хірурги. Штучні бюсти, губи. Вас це, коли тільки приїхали в Місто ангелів, не дивувало?
— Мене відразу ж попередили, що все так і буде. Мої знайомі взагалі називають Лос-Анджелес містом пластикових людей. Це скупчення всіх сексуальних меншин. Половина Міста ангелів — актори і режисери, а друга половина мріє ними стати.
— За шість років життя в Лос-Анджелесі перейнялись американським футболом чи бейсболом?
— Більше подобався футбол — бейсболу, на мою думку, трохи не вистачає динаміки. Я намагався відвідувати всі спортивні заходи. Був на боксі — коли Оскар де ла Хойя виходив на ринг. Шкода тільки, що на бої братів Кличків так і не потрапив. Коли Віталій із Володимиром боксували в Лос-Анджелесі, «Лейкерс» грав виїзні матчі. Хоча Клички довгий час жили в Місті ангелів, нерідко відвідували поєдинки «Лейкерса».
Пам’ятаю, якось папараці після гри сфотографували нас чотирьох — мене, Віталія, Володимира, а також Сільвестра Сталлоне, який також часто приходить підтримати «Лейкерс» у домашніх матчах. Причому Сільвестр у цьому плані не самотній — поруч із ним часто сидів Джек Ніколсон. Обидва дуже емоційно вболівали за «Лейкерс».
— Ви зіграли епізодичну роль офіціанта у фільмі «Любов як любов». Який сюжет цієї картини?
— Це — комедія. Єврейська й італійська сім’ї живуть у Нью-Йорку і недолюблюють одне одного. По ходу фільму виникає безліч смішних ситуацій і діалогів. Бюджет у фільму був невеликий — близько 3,5 мільйона доларів.
Від самої ідеї до її втілення в життя пройшло близько п’яти років. Спочатку потрібно було правильно підібрати і підписати акторів. Також необхідні були гроші на зйомки. Йшов пошук інвесторів.
У принципі мені сподобалося зніматися. Було незвично. Втім, знявся лише в епізоді. А головну роль другого плану зіграла Кармен Електра, яка перевтілилася в спокусницю. Також у фільмі можна ідентифікувати Лейні Казан (Лайні Кадзан). Але більше мене кінематограф не приваблює. Це був просто експеримент, не більше.
— Якими рисами характеру Вас дивували американці?
— Їхня вузькоспрямованість іноді викликала подив. У цьому — їхня сила і слабкість. У нас — багато фахівців широкого профілю. Вони знають у кожній галузі по дещиці. Американці ж свою сферу знають досконально.
Але коли ти в розмові виводиш американця зі сфери його мислення, у нього вже починаються проблеми. Там майже не можна зустріти різнопланову людину. Проте у своїй справі вони зазвичай розбираються «від і до».

Максим РОЗЕНКО,
Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».