Духовність
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Сiчень 24, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 18 Березень 2016 11:22

«Доброзичливець і добродій»

Rate this item
(0 votes)

28 БЕ­РЕЗ­НЯ — 125 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ОЛЕК­СИ СЛІ­СА­РЕН­КА, УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО ПИСЬ­МЕН­НИ­КА

Са­ме так від­гу­кує­ть­ся про сво­го стар­шо­го то­ва­ри­ша у сво­їх спо­га­дах ві­до­мий пись­мен­ник Юрій Смо­лич.
«Бу­ла у вда­чі Олек­си Ан­дрі­йо­ви­ча ця не­оці­нен­на для стар­шо­го пись­мен­ни­ка ри­са, — за­зна­чає Смо­лич, — він лю­бив лі­те­ра­тур­ну мо­лодь і віч­но пань­кав­ся з нею. До­сі не збаг­ну — і чо­го він отак мо­ро­чив­ся з Гео Шку­ру­пі­єм, Ми­ко­лою Ба­жа­ном, Юрі­єм Янов­ським, Ва­си­лем Враж­ли­вим, Пав­лом Іва­но­вим або зі мною? Ми ж бо бу­ли то­ді лі­те­ра­тур­ні по­чат­ків­ці, а він — ви­зна­ний метр. Це — рід­кіс­на ри­са і без­цін­не вмін­ня: бу­ти вод­но­час і мет­ром, і на­че по­бра­ти­мом-пе­ре­вес­ни­ком».
А як­що до­да­ти, що для Олек­си Ан­дрі­йо­ви­ча — го­лов­но­го ре­дак­то­ра ви­дав­ниц­тва «Кни­го­спіл­ка» — бу­ло за щас­тя від­най­ти та на­дру­ку­ва­ти пер­шу книж­ку по­чат­ків­ця, то стає зро­зу­мі­лим, чо­му са­ме доб­ро­дієм та доб­ро­зич­лив­цем вва­жа­ли Слі­са­рен­ка у 20–30-ті ро­ки в лі­те­ра­тур­них ко­лах Хар­ко­ва й не тіль­ки.

Народився Олекса Андрійович Слісаренко 28 березня 1891 року на хуторі Конівцов Шатовської волості Вовчанського повіту на Харківщині (нині село Шипутове Великобурлуцького району). Батько майбутнього письменника, Андрій Прокопович Снісар, назвав свого сина, свою п’яту дитину, Олексою. А під час хрестин глухуватий піп записав хлопчика сином Слісаря (звідси й пішло Слісаренко).
Багатодітна сім’я Снісарів, у якій пізніше народилося ще двоє дітей, недовго затрималася на хуторі. Через матеріальні нестатки батько, який працював майстром на панській лимарні, змушений був шукати нові заробітки й переїхав у хатнянський маєток Генрихова. Олексі на ту пору виповнилося дев’ять років. Настав час подумати про його освіту. Хлопчика віддали до сільської школи.
Наука давалася Олексі легко. Він виявляв неабиякі математичні здібності. 1901 року батько знову змінив місце роботи. Цього разу родина переїхала до села Засупаївка, що розкинулося на березі мальовничого озера неподалік Яготина.
Саме в Яготині Олекса й продовжив навчання: став учнем місцевої двокласної школи. Вчився, як і раніше, добре. Та невдовзі йому довелося розлучитися зі своїми новими друзями — батько вкотре змінив місце роботи. Цього разу шлях багатодітної сім’ї Снісарів проліг до села Сергіївка Лебединського повіту. Тут Олексу віддали до церковноприходської школи.
Роки навчання в ній залишились у пам’яті Слісаренка надовго: жадібний до знань хлопчина нарешті зустрів людину, яка багато в чому визначила його майбутню долю. Йдеться про вчительку словесності С. А. Люмінарську. Вона мала значний вплив на смаки та вподобання підлітка, відкриваючи перед ним чарівний світ літератури українських та російських класиків.
Після закінчення церковноприходської школи хлопчину віддали на службу до місцевої контори — треба було заробляти на хліб. 1906 року юнак вступає до Харківської середньої хліборобської школи.
Нове оточення, незвичні умови життя, бурхливі події, під час яких не лише десь у місті, а й у самій школі відбувалися політичні сходки, що закінчувалися співом революційних пісень. Він дорослішав і незабаром почав брати активну участь в обговоренні не тільки художньої, а й філософської та політичної літератури. Тогочасну атмосферу життя учнів «хліборобки» Олекса Слісаренко пізніше змалював у повісті «Страйк».
На час навчання в школі припали й перші спроби віршувати. Як і більшість початківців, юний Слісаренко наслідує тих, ким захоплюються усі, — Костянтина Бальмонта, Івана Буніна, Олександра Олеся, популярних поетівсимволістів. Їхніми мотивами та настроями пройняті перші вірші Слісаренка. Декілька з цих ранніх поезій 1910 року з’явилось у підпільному студентському журналі «До праці».
1912 року, після закінчення «хліборобки», Слісаренко перейшов на практичну роботу. Але працював недовго, розпочалася Перша світова війна. Двадцятилітній Олекса Слісаренко змінив цивільний одяг на солдатський мундир. Від рядового до офіцераартилериста — такий шлях письменника у роки війни. У 1918 році разом із багатьма іншими пореволюційному налаштованими однополчанами він самовільно демобілізується з фронту й вирушає до Києва. Після нетривалої роботи агрономом Олекса Слісаренко стає до літературної праці.
1919 року вийшла перша його збірка — «На березі Кастальському», перейнята символістськими мотивами. Проте, захопившись футуризмом — «найпередовішою», «найреволюційнішою» течією, він змінює свій стиль. До надрукованої 1923 року збірки «Поеми» увійшли кілька футуристичних поем, що були справжніми гімнами машинній цивілізації, техніці, з розвитком якої автор пов’язував надії на кардинальні зміни у житті людства.
З часом письменник відходить від футуризму і з «Аспанфуту» («Асоціації панфутуристів») переходить до «Гарту» (Спілки українських пролетарських письменників). Відкритість останньої сприяла тому, що довкола неї згрупувалося багато відверто слабких авторів.
На знак протесту група членів «Гарту» на чолі з Миколою Хвильовим утворила нову організацію — Вапліте (Всеукраїнська академія пролетарської літератури). До її складу увійшов і Олекса Слісаренко. Його цілком влаштовувала гостра позиція ваплітян щодо неуцтва та халтури, які були широко представлені в українській літературі. Приналежність письменника до «академіків» була своєрідною високою оцінкою його тогочасних літературних здобутків.
У цей час письменник починає писати прозу. Першим досвідом прозаїка стала збірочка оповідань «У болотах» (1924). Далі — одна за одною — виходять нові книги Олекси Слісаренка: «Плантації» та «Сотні тисяч сил» (1925), «Камінний виноград», «Сліди бурунів» та «Спроба на огонь» (1927). Вийшли друком повісті «Бунт» (1928) та «Страйк» (1932). Крім цього, було опубліковано романи «Зламаний ґвинт» (1928), «Чорний Ангел» (1929), «Хлібна ріка» (1932).
Визначальною рисою прози Слісаренка була виняткова увага до сюжету як головної рушійної сили твору. На тлі ліричних, з млявим сюжетом новел і повістей середини 20х років, проза письменника одразу ж привернула до себе увагу і критиків, і читачів. Водночас його гостро критикували за слабке ідейне навантаження творів та їх ретроспективне спрямування. У свою чергу Іван Кулик заявляв, що Слісаренко «ніколи не був нашим», себто пролетарським письменником.
Намагаючись довести протилежне, головний редактор «Книгоспілки» опинився в ролі громадського обвинувача на процесі так званої «Спілки визволення України» (СВУ). Так само, аби підтвердити своє пролетарське походження, Слісаренко береться за написання кон’юнктурних творів на соціальні замовлення («Зламаний ґвинт», «Хлібна ріка»), після виходу яких він загалом отримав схвальні відгуки преси.
Наче все до ладу складалося. Однак 29 квітня 1934 року до Харківського будинку письменників «Слово» під’їхав чорний автомобіль. У квартиру № 34, де мешкав Олекса Андрійович, постукали... Не допомогли письменникові навіть написані на тему дня романи, які вщент розвінчували міжнародних терористів, славили непримиренну класову боротьбу та оспівували перші кроки колгоспного будівництва. «Ворогом народу» став колишній громадський обвинувач процесу СВУ.
На першому етапі допитів Слісаренко «зізнався» у приналежності до підпільної контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення Радянської влади і встановлення фашистської диктатури в Україні. Через два місяці після арешту Олекса Андрійович відмовився від цих «зізнань», заявивши, що дав їх під фізичним впливом слідчого, втративши контроль над свідомістю і перебуваючи в стані моральної прострації.
На суді він ще раз відмовився від своїх попередніх зізнань про участь у контрреволюційній організації, але це вже нікого не цікавило. За вироком Військового трибуналу Українського військового округу Олексу Слісаренка позбавили волі на 10 років, прав — на 3 роки, «без конфискации имущества, в виду отсутствия такового». Письменника заслали до одного із соловецьких концтаборів. 3 листопада 1937 року його розстріляли.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».