Римляни, своєю чергою, перейняли грецькі традиції від часів Олександра Македонського і називали дні тижня відповідно до своєї язичницької релігії. У неділю вони вклонялися Сонцю, в понеділок — Місяцю, вівторок — Марсу, середу — Меркурію, четвер — Юпітеру, п’ятницю — Венері, суботу — Сатурну. Подібно до того, як Cонце управляє планетами, день Cонця ніби «височів» над усіма іншими днями тижня.
Остаточне рішення щодо дня поклоніння було ухвалене Церквою на Лаодикійському соборі в 364 році. Якщо указ Костянтина велів святкувати неділю, то цей забороняв святкувати суботу і наказував цього дня працювати — «Християни не повинні юдействувати і перебувати в дозвіллі в суботу, а повинні працювати в цей день. Але день Господній вони мають особливо вшановувати як християни і по можливості не працювати. Якщо ж вони виявляться тими, хто юдействує, вони повинні бути відлучені від Христа» — канон 19.
А як же біблійна заповідь «Пам’ятай день суботній, щоб святити його»? Адже субота у Святому Письмі названа днем Господнім, бо саме цей день освятив Бог? Чому ж у ІV столітті все змінилося?
Як стверджують історики, поєднання давнього язичницького головного дня тижня — «дня Сонця» і щотижневого християнського свята значною мірою зобов’язане злиттю язичницької та християнської культур. Так імператор Костянтин Великий одним загальним встановленням примирив тодішні релігійні розбіжності в імперії.
Зазначимо, що перші апостоли не мали жодного наміру змінювати суботу на неділю. Це їм навіть не спадало на думку.
Існує помилкове твердження, що Ісус прийшов змінити закон. Насправді Він заявив: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все».
Якби апостоли скасували святість суботи або перенесли святкування суботи на неділю, то про це чітко згадувалося б у Новому Заповіті. Але такого ви там не прочитаєте.
То чому всетаки християни прийняли зміни? За свідченням істориків, після придушення римлянами повстання і зруйнування Єрусалима в 70 р. н. е. багато християн втекло з Юдеї.
Римляни називали їх юдейською сектою. Вони дотримувалися юдейських обрядів, таких, як обрізання і визнавали суботу як свято. Імператор Адріан, що зруйнував Єрусалим і переселив євреїв (у тому числі і юдеївхристиян), категорично заборонив дотримання юдейської релігії — практики дотримання суботи і обрізання. Очевидно, більшість нових християн, серед яких у IV ст. вже домінували колишні язичники, і прийняли ці зміни без особливого спротиву.
Які ж аргументи на користь недільного дня перед суботнім наводить нинішня традиційна церква?
У Законі Божому написано: «...шість днів творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його».
На думку багатьох дослідників Святого Письма, не слід шість днів творення світу тлумачити як шість календарних діб. Поперше, слово, яке перекладачі Біблії переклали як «день», давньоєврейською звучить «йом» і означає також «період, етап». І кожен з цих етапів тривав навіть не тисячі, а мільйони років. Адже написано: «...у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день...», а також: «Бо в очах Твоїх тисяча років як день учорашній, коли він пройшов...»
Подруге, слово, яке в традиційних Бібліях передано як «субота», в дійсності — це «шаббат» і означає «спокій». Насправді, четверта Заповідь має звучати так: «Пам’ятай день спокою, щоб святити його. Шість днів працюй і роби [в них] всю працю свою, а день сьомий — день спокою Господу, Богу твоєму... Тому поблагословив Господь день спокою і освятив його...»
Отже, навіть у буквальному значенні четверта Заповідь свідчить не про календарну суботу, а про сьомий день. І якщо в Україні першим днем тижня є понеділок, то, відповідно, сьомим — неділя. Це і є церковна субота Господня, на івриті «шаббат» — «день спокою».
За такою логікою, перший день єврейського тижня, який зветься тепер неділею і святкується християнами, став днем спокою — суботою Господньою.
Є і третій варіант тлумачення календарного дня Господнього. Деякі християнські конфесії стверджують, що віряни, які прийняли Ісуса Христа своїм Господом, відтепер постійно перебувають у Божому спокої (суботі) і присвячують Богу кожен день. А це означає, що виділення якогось особливого дня в такому разі принципового значення не має.
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ