Духовність
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Лютий 20, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Лютий 2016 19:22

21 лютого – міжнародний день рідної мови

Rate this item
(0 votes)

«ПОКИ ЖИВА МОВА НАРОДНА В УСТАХ НАРОДУ, ДО ТОГО ЧАСУ ЖИВИЙ І НАРОД» 

«НІЯКОЇ МАЛОРОСІЙСЬКОЇ МОВИ НЕМА»

На до­лю ук­ра­їн­сько­го на­ро­ду ви­па­ло ба­га­то страж­дань і по­не­ві­рянь. Вод­но­час за­зна­ва­ла утис­ків і на­ша рід­на мо­ва. Як від Поль­щі, Авст­ро-Угор­щи­ни, під вла­дою яких пе­ре­бу­ва­ли ук­ра­їн­ські зем­лі, так і Ро­сій­ської ім­пе­рії, до скла­ду якої вхо­ди­ла Ук­раї­на. 
Від «стар­ших бра­тів» наш на­род і йо­го мо­ва на­тер­пі­ли­ся най­біль­ше: для пе­ре­лі­ку фак­тів, різ­них ука­зів «ца­ря-ба­тюш­ки», спря­мо­ва­них на її за­бо­ро­ну, а то й уза­га­лі зни­щен­ня, не ви­ста­чить шпальт на­шо­го ви­дан­ня. То­му на­ве­ду ли­ше де­які з них.

У 1626 році російський цар заборонив друкувати українською акафіст митрополита Йосипа Краківського, а Синод Російської православної церкви розпорядився вилучити в усіх храмах книги старого українського друку, замінивши їх російськомовними виданнями. У 1720 році Петро припинив книгодрукування українською, а також наказав переписати на російську всі державні документи.

1763 рік. Катерина забороняє викладати у Києво-Могилянській академії українською, а через 6 років той маріонетковий Синод забороняє друкувати і використовувати український буквар. Та цього цариці видалося замало, і після руйнування Запорозької Січі закриваються українські школи, що діяли при полкових козацьких канцеляріях.
ХІХ століття також видалося досить щедрим на репресивні заходи проти української мови. Один Валуєвський циркуляр 1863 року про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і освітньої літератури чого вартий! У ньому чітко було сказано, що «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може». Мине усього 13 років — і з’явиться так званий Емський указ Миколи ІІ, який заборонить друкувати і ввозити з-за кордону будь-яку україномовну літературу, ставити україномовні вистави і навіть друкувати українські тексти під нотами.
ХХ століття ознаменувалося жорсткими санкціями проти нашої мови. Зокрема, Сенат оголосив україномовну культурну і освітню діяльність шкідливою для імперії. За наказом «великого реформатора», як його нині називають у Росії, Петра Столипіна, була припинена діяльність товариств, видавництв, в яких використовувалася «малоросійська». У 1914-му російський цар Микола ІІ видав указ, згідно з яким припинялося існування української преси, а також заборонив відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка.

 

Українізація по-російсько-більшовицьки
З приходом до влади більшовики оголосили в Україні так звану українізацію. Сам їхній вождь Володимир Ленін стверджував, що «українська культура протягом віків придушувалася царатом, експлуататорськими класами Росії» і розпорядився, щоб «усі члени партії усіма засобами сприяли усуненню всіх перешкод до вільного розвитку української мови і культури».
Звісно, що українізація під російсько-більшовицькими прапорами була, насамперед, одним із дієвих засобів реалізації комуністичних цілей та ідей: у Москві на той час не надто переймалися якою мовою спілкуватимуться на Полтавщині чи Вінниччині. Для компартійної верхівки головним було те, щоб і там, і там сліпо виконували їхню волю. Та згодом з’ясувалося, що рідна мова є досить вагомим способом національного пробудження. А ось це вже не вписувалось у плани Кремля.
Тому у 1933 році — в самий розпал голоду в Україні — з’явилося розпорядження Сталіна про припинення українізації. А в 1938-му з’явиться постанова радянського уряду про обов’язкове вивчення російської мови в школах усіх національних республік. До речі, коли Євген Тимченко виготовив Історичний словник української мови, то влада не дозволила вченому подавати матеріали, які стосувалися її розвитку до ХІІІ століття: виходило, що наша мова з’явилася лише після цього.
У 1970-му світ побачить наказ міністра освіти СРСР, який дозволить захищати дисертації виключно російською, а згодом Москва заборонить українській громадськості відзначити ювілей класика української літератури Івана Котляревського і його невмирущої «Енеїди», яку, між іншим, вивчали в школах!..
У 70–80 роки побачать світ кілька постанов, спрямованих на посилення вивчення у школах російської мови. Її викладачі заохочуватимуться не лише морально, а й матеріально — 15-відсотковими грошовими надбавками. Навіть у розпал так званої перебудови «керівна і направляюча» прийме рішення про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної». Можна навести ще десятки наказів, розпоряджень, постанов, які суттєво обмежували українців у користуванні їхньою рідною мовою.
Одразу після розпаду Радянського Союзу в Росії почали говорити про утиски в Україні російської мови. Інакше, як абсурдними, ці звинувачення не назвеш, адже «мова великих Пушкіна і Толстого», порівняно з іншими країнами, в тому числі і тими, що постали на просторах колишнього Радянського Союзу, перебуває у превілейованому стані (про це нижче). А ось українська, тобто мова не менш великих Шевченка і Франка, в Росії дійсно зазнає утисків, адже там не видається жодної україномовної газети, немає жодного україномовного телеканалу, жодної школи, де навчання йшло б українською. І це при тому, що українська діаспора Російської Федерації налічує кілька мільйонів осіб: є регіони, де компактно проживають десятки, а то й сотні тисяч етнічних українців. Наприклад, у Тюменській області.
— Мати надсилає мені з України газети і журнали, — говорить Тамара Петровська, медсестра із Сургута, де вона проживає від початку 80-х. — Вони не дають втрачати зв’язок з великою землею, як ми називаємо свою історичну Батьківщину. Раніше я передплачувала українські видання, але з літа 2014-го вони перестали надходити.
Чи не тому, що з їх шпальт можна дістати правдиву інформацію про те, що відбувається як в Україні, так і на Донбасі? З початком агресії проти України «старший брат» оголосив війну всьому, що так чи інакше нагадує про Україну.
Серед його мішеней опинилася навіть... українська бібліотека в Москві, працівників якої спецслужби звинувачують ледь не в підготовці державного заколоту. За словами працівниці цього закладу Ганни Павлюкової, їм «усі обвинувачення шиті білими нитками». Тим не менш директор бібліотеки Наталя Шоріна потрапила під домашній арешт.

 

Ук­ра­їн­ська мо­ва ни­ні
Костянтин Ушинський — великий український педагог, писав:
«Поки жива мова народна в устах на­ро­ду, до то­го ча­су жи­вий і на­род. І не­ма на­силь­ства більш не­стерп­но­го, як те, що хо­че від­ня­ти в на­ро­ду спад­щи­ну, ство­ре­ну не­зчис­лен­ни­ми по­ко­лін­ня­ми йо­го від­жи­лих пред­ків. Від­бе­ріть у на­ро­ду все — і він усе мо­же по­вер­ну­ти; але від­бе­ріть мо­ву, і він ні­ко­ли біль­ше не ство­рить її, но­ву бать­ків­щи­ну на­віть мо­же ство­ри­ти на­род, але мо­ви — ні­ко­ли; ви­мер­ла мо­ва в ус­тах на­ро­ду — ви­мер і на­род...»
Досвід деяких країн свідчить: якщо народ не зберіг своєї рідної мови, він перетворюється в населення, яким легко маніпулювати. Ми, українці, зуміли уникнути цієї участі. Насамперед, завдяки нашим письменникам і поетам, усім прогресивно мислячим людям, які розуміли: без мови українська нація теж перетвориться в населення. Тому, незважаючи на всі утиски, переслідування, вони писали свої твори українською. Референдум 1991 року, коли абсолютна більшість українців віддала голоси за незалежну Україну, події на Майдані Незалежності 2004–2005 і 2013–2014 років є переконливим доказом цього.
Хоча й повільно, але українська мова дедалі міцніше спинається на ноги. Так, за соціологічними дослідженнями більшість жителів міст Західної і Центральної України спілкуються нині переважно рідною українською. Наприклад, у Львові цей показник становить 93 відсотки, Вінниці — 79, Черкасах — 77, Полтаві — близько 80.
На півдні і сході ситуація дещо інша. Зокрема, понад 80 відсотків харків’ян віддають перевагу російській, приблизно такий самий показник і серед одеситів та дніпропетровців. Найбільше поважають рідну мову жителі сіл і провінційних міст, у тому числі тих, які живуть у традиційно російськомовних регіонах.
З початком окупації Луганщини і Донеччини там почалася, як розповідають їх жителі, примусова русифікація. Робиться це, як заявляють ватажки самопроголошених «республік», під виглядом відновлення історичної справедливості. Ці «вожді» заявляють про те, що за часів суверенної України «донеччан і луганчан насильно українізували, вдаючись до брудних і ганебних методів». І це при тому, що більшість населення цього краю, за винятком хіба що сільської місцевості, віддавала перевагу мові північного сусіди! З приходом до влади російських маріонеток ситуація погіршилася. Особливо у школах, середніх та вищих навчальних закладах. Наприклад, у школах російська набула статусу основної мови, а історія України взагалі не вивчається.
Якщо не брати до уваги Донбас, то кількість українських школярів, які здобувають освіту українською мовою, у 2015 році сягнула майже 90 відсотків. А це на 9 відсотків більше, ніж у 2014-му.
Якщо говорити про друк українських книг, то їх сумарний тираж, виданий у 2014 році, становив 55 відсотків від загальної кількості надрукованої в Україні літератури. Це трохи більше, ніж 30 мільйонів. Для порівняння: у 2013-му мовою Тараса Шевченка і Лесі Українки видали майже 38 мільйонів книг.
Щодо друкованих видань, то україномовні пасуть задніх. Щоб у цьому переконатися, достатньо підійти до будь-якого кіоску «Союздруку», де абсолютна більшість — російською мовою. Натомість — за результатами соціологічних опитувань — останнім часом побільшало українців, які віддають перевагу «Україні молодій», «Українському тижню», «Високому замку» — виданням, які є не лише україномовними, а й українськими за духом.
Насамкінець наведу думку російського письменника Костянтина Паустовського:
«Бай­ду­жа до рід­ної мо­ви лю­ди­на — це ди­кун. Во­на шкід­ли­ва вже тим, що її бай­ду­жість до мо­ви спри­чи­не­на ціл­ко­ви­тою не­чут­ли­віс­тю до ми­ну­ло­го, те­пе­ріш­ньо­го та май­бут­ньо­го влас­но­го на­ро­ду».
Незабаром відзначатимемо 25-ту річницю незалежної Української держави. Але, на жаль, із сумом змушений констатувати, що таких дикунів у нас вистачає і дотепер — як серед пересічних громадян, так і політиків. Маємо зрозуміти, що українську мову треба воскрешати, виводити «у світ широкий». Щоб не жити нам, як і раніше, «на нашій, не своїй землі»...


Де­сять ці­ка­вих фак­тів про ук­ра­їн­ську мо­ву

Су­час­на ук­ра­їн­ська мо­ва має близь­ко 256 ти­сяч слів. За лек­сич­ним за­па­сом най­більш близь­кою до ук­ра­їн­ської є бі­ло­ру­ська — 84 від­сот­ки спіль­ної лек­си­ки. Да­лі йдуть поль­ська і серб­ська — 70 і 68 від­сот­ків від­по­від­но. І ли­ше по­тім — ро­сій­ська — 62 від­сот­ки. Як­що ж по­рів­ню­ва­ти фо­не­ти­ку й гра­ма­ти­ку, то ук­ра­їн­ська має від 22 до 29 спіль­них рис з бі­ло­ру­ською, чесь­кою, сло­ваць­кою й поль­ською мо­ва­ми, а з ро­сій­ською тіль­ки 11.
В ук­ра­їн­ській мо­ві, на від­мі­ну від реш­ти схід­но­сло­в’ян­ських мов, імен­ник має 7 від­мін­ків, один з яких — клич­ний. 448 ро­ку ві­зан­тій­ський іс­то­рик Пріск Па­ній­ський, пе­ре­бу­ва­ючи в та­бо­рі гун­сько­го во­ло­да­ря Ат­ті­ли на те­ри­то­рії су­час­ної Ук­раї­ни, запи­сав сло­ва «мед» і «стра­ва». Це бу­ла пер­ша згад­ка ук­ра­їн­ських слів.
Ук­ра­їн­ську мо­ву в різ­ні іс­то­рич­ні пе­ріо­ди на­зи­ва­ли по-різ­но­му: проста, русь­ка, ру­син­ська, ко­заць­ка то­що. Іс­то­рич­но най­ужи­ва­ні­шою на­звою ук­ра­їн­ської мо­ви до се­ре­ди­ни XIX ст. бу­ла на­зва «русь­ка мо­ва». У ній най­біль­ша кіль­кість слів по­чи­нає­ть­ся на лі­те­ру «П», а най­менш ужи­ва­ною лі­те­рою ук­ра­їн­сько­го ал­фа­ві­ту є лі­те­ра «Ф».
В ук­ра­їн­ській мо­ві без­ліч си­но­ні­мів. На­при­клад, сло­во «го­ри­зонт» має 12 си­но­ні­мів: об­рій, не­бо­звід, не­бо­схил, край­не­бо, кру­го­вид, кру­го­зір, кру­го­гляд, вид­нок­руг, вид­но­ко­ло, вид­нок­рай, не­бо­край, овид. На­зви всіх ди­тин­чат тва­рин є імен­ни­ка­ми се­ред­ньо­го ро­ду: те­ля, ко­те­ня, жа­бе­ня.
Ук­ра­їн­ська мо­ва ба­га­та на змен­шу­валь­ні фор­ми. Змен­шу­валь­ну фор­му має на­віть сло­во «во­ро­ги» — «во­рі­жень­ки».
Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».