Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 12 Грудень 2019 15:14

Микола Лукаш: Від "Фауста" до " Декамерона"

Rate this item
(0 votes)

19 ГРУД­НЯ — 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НА­РОД­ЖЕН­НЯ МИ­КО­ЛИ ОЛЕКСІЙО­ВИ­ЧА ЛУ­КА­ША (1919–1988), УК­РАЇНСЬ­КО­ГО ПО­Е­ТА,
ПЕ­РЕК­ЛА­ДА­ЧА, ЛІТЕ­РА­ТУ­РОЗ­НАВ­ЦЯ, ЛІНГВІСТА

Народився Микола Лукаш 19 грудня 1919 року в Кролевці Сумської області в родині Олексія Яковича і Василини Іванівни Лукашів.

Свої лінгвістичні здібності хлопець виявляв змалку. Ще у дитинстві засвоїв ідиш — до революції єврейське населення Кролевця становило четверту частину від загального.
Якось утік із циганами й буквально за кілька днів навчився їхньої мови. У семирічці опанував французьку, німецьку та англійську мови.
У 1937 році він вступив на історичний факультет Київського університету. Жив на стипендію і свої невеликі заробітки.

В архіві стародавніх документів Лукаш вишукував папери, дотичні до Коліївщини, переписував їх і перекладав із польської та латини українською мовою. Мало не задарма готував ці матеріали для Костя Гуслистого: той саме працював над книгою про Коліївщину. Зароблені кошти Лукаш витрачав на книжки.
У війну Київський університет евакуювали до Харкова. Лукаш дістався туди, дорогою був поранений у ногу, одужав і після перемоги викладав англійську та німецьку у Харківському педінституті іноземних мов та сільськогосподарському інституті. За час перебування в Харкові Микола Лукаш завершив свій видатний переклад «Фауста» Гете, який було опубліковано 1955 року.
У 1958 році він перебрався до столиці. Як згадує його племінниця Валентина, дядько Микола завжди одягався дуже скромно, а обідати ходив до ресторану «Інтурист». Там йому було цікаво, бо тільки там міг чути чужу мову від самих іноземців, адже за кордон його не випускали; через це навіть премію, яку німці присудили Лукашеві за найкращий переклад «Фауста», не зміг забрати.
За словами його товариша Михайла Сереженка, для Лукаша була характерна життєва безпорадність. Одержуючи великі гонорари, він завжди був без грошей. Зате зібрав велику і цінну бібліотеку.
До одягу був байдужий. Ходив у поношеному костюмі класичного крою або у спортивному. Зимового пальта, шапки теплої не мав. Взимку ходив простоволосий або у спортивній шапчині з помпоном, потертому світлому пальті, розтоптаних черевиках. Голився лише у перукарні.
Їв двічі на день. Снідав у кафе ресторану «Театральний», обідав у ресторані «Інтурист», а коли збудували на розі Хрещатика готель «Дніпро» — у ресторані цього закладу, призначеного, по суті, для іноземних туристів. Вдома, у комуналці на вулиці Коцюбинського, ніколи не тримав продуктів, посуду. Кімнату свою ніколи не замикав.
У 1973 році Микола Лукаш одержав однокімнатну квартиру на вулиці Суворова. Усі меблі з комуналки лишив сусідці. Із собою взяв лише картотеку, письмовий стіл, кабінетний столик, книжки і друкарську машинку. З кухні зробив книгосховище. Попросив викинути газову плиту і засів за переклад «Дон Кіхота» Сервантеса.
Коли вийшов резонансний публіцистичний твір Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», за який автора у 1973 році засудили до 5 років ув’язнення та 5 років заслання, Микола Лукаш, на той час уже знаний перекладач і літературознавець, публічно його підтримав.
Він запропонував Президії Верховної Ради УРСР відбути йому, Лукашеві, термін ув’язнення замість Дзюби, бо той хворів на сухоти. За це Лукаша виключили зі Спілки письменників, заборонили друкуватися, чим позбавили засобів для існування. Збірка віршів французького поета Аполлінера у Лукашевому перекладі так і не вийшла у світ, хоча перекладачеві вже виплатили аванс.
У наступних восьми томах багатотомного тлумачного Словника української мови укладачі перестали посилатися на Лукашеві переклади. Не один знайомий, навіть із числа письменників, перестав із ним вітатися. Тривалий період біля його під’їзду стояв пост міліції, що не пропускав до нього нікого.
Заощаджень у Лукаша не було, економити він не вмів. Отож був приречений жити впроголодь, на позичені у знайомих кошти. І коли в лютому 1978-го у Кролевці померла мати, на похорон Лукаш поїхав, не маючи ні гроша, у потертих лижних штанях, светрі та брезентовій куртці. На голові — бавовняна шапчина з помпоном, на ногах — легкі боти...
Миколі Лукашу радили визнати помилковість своєї заяви до Президії Верховної Ради та записатися на прийом до секретаря ЦК з ідеологічних питань Валентина Маланчука. Дивись, і влада змінила б гнів на милість. Але він категорично відповів, що не хоче, щоб якийсь чиновник возводив його у звання поета, й уперто наполягав, що ні в чому не винний.
А час плинув. Іван Дзюба давно відбув рік ув’язнення, став друкуватись, а Лукаш лишався вигнанцем. Микола Бажан, Олесь Гончар клопотали перед Щербицьким, щоб повернути вигнанця в літературу, але той відповів, що ЦК КПУ проти Лукаша нічого не має, що це справа Спілки письменників. Ситуація змінилася лише у 1979 році, коли новий редактор журналу «Вітчизна» Віталій Коротич запропонував Лукашеві перекласти кілька віршів з угорської.
Останні роки життя Микола Лукаш хворів на рак. А в 1986-му, фактично напередодні смерті, був поновлений у Спілці письменників України на хвилі перебудови. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів — книжки під назвою «Від Боккаччо до Аполлінера», яка вийшла 1990 року і стала своєрідним пам’ятником Лукашеві.
Помер Микола Лукаш у серпні 1988-го, похований на Байковому кладовищі. Але не у центральному секторі, а на «задвірках історії», як висловився упорядник книги «Наш Лукаш» Леонід Череватенко.
Тож коли письменники на чолі з Дмитром Павличком пішли віддати шану Миколі Лукашу, то довго не могли знайти його могилу. Пам’ятник на могилі — білу мармурову стелу — поставила його шанувальниця, викладачка «Могилянки» Ольга Петрова. Унікальна ж бібліотека перекладача (понад три тисячі книжок) потрапила до Музею літератури — туди її передала сестра Миколи Лукаша.
Миколі Лукашу, першому в Україні, вдалося перекласти «Фауста». За його переклад українською мовою бралися Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, але подужати всю поему Гете ніхто не зміг — далі першої частини жоден із них не просунувся.
Микола Лукаш працював над ним 18 років. А «Бал в опері» Юліана Тувіма — поему, що сатирично зобразила польське суспільство, взагалі вважали за твір, який годі перекласти, а Лукашу й це вдалося!
Крім того, Микола Лукаш переклав українською мовою «Мадам Боварі» Флобера, лірику Шіллера, «Декамерон» Боккаччо та багато іншого. Загалом він знав 20 мов, з яких вільно перекладав і був одним із небагатьох перекладачів, які працювали з оригінальним текстом, а не з проміжним перекладом російською.
Окремої уваги заслуговує переклад «Декамерона», зроблений архаїчною українською мовою XVII– XIX століть. До всіх приказок і афоризмів Боккаччо Лукаш знайшов точні українські відповідники. Крім того, він мав феноменальне лінгвістичне обдарування і дивовижну ерудицію в галузі зарубіжної літератури.
У 1989 році редакція журналу «Всесвіт» заснувала щорічну Премію імені Миколи Лукаша — Ars Translationis за найкращі переклади й перекладознавчі праці, опубліковані впродовж року на сторінках журналу. У кількох містах України іменем Миколи Лукаша названо вулиці.
У 2019 році відбувається Міжнародний всеукраїнський фестиваль LUKASH FEST, який організовує серію заходів з метою відзначення 100-ліття від дня народження Миколи Лукаша. Заходи відбуватимуться впродовж року у різних куточках України, а також у Польщі, Німеччині та Швеції.
2003 року опубліковано «Шпигачки» — упорядковану Леонідом Череватенком невелику книжку епіграм-шпигачок Миколи Лукаша. Є серед них і така, що якнайкраще віддзеркалює характер автора:
Краще чужість, байдужість,
                                    ненависть,
І презирство, і глум, і злоба,
Ніж ця панська лукава
                                  ласкавість,
Що увічнює рабство раба!

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».