Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Лютий 26, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 01 Липень 2016 21:02

Українець, який відмовився бути бідним

Rate this item
(0 votes)

7 ЛИПНЯ — 95 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПЕТРА ЯЦИКА,
БІЗНЕСМЕНА, МЕЦЕНАТА, ЗАСНОВНИКА МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ ЗНАВЦІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

«Рідкісна, блискуча життєва кар’єра: селянський син з України став на канадській землі мільйонером. Сягнув вершин успіху та благополуччя, здолавши чимало несприятливих для нього обставин, адже судилося йому у двадцять сім років починати в чужому краю своє життя заново, як мовиться, з чистої сторінки. І не мав він тоді нічого, крім власних рук та світлої голови,» — цими рядками розпочинається книга Михайла Слабошпицького «Українець, який відмовився бути бідним».
Петро Яцик народився в 1921 році, в селі Верхнє Синьовидне на Львівщині. Але він вимушено залишив Україну. 1949 року прилетів до Канади і, стоячи в Монреалі на летовищі з сімома доларами в кишені, сказав: «Я буду мільйонером, тут будуватиму Україну».

Уже через рік переїхав до Торонто. Працював на різних роботах: мив посуд, різноробочим на молочарні, на залізниці. Через кілька років із двома партнерами розпочав свій перший бізнес — книгарню «Арка». Потім займався продажем меблів і, нарешті, будівництвом. The Prombank Investment Limited — бізнес, відомий не тільки в Торонто, а й в Онтаріо.
Характер Петра Яцика, за спогадами доньки Надії, сформувався ще в Україні. Він народився в багатодітній сільській сім’ї і після смерті батька (Петрові тоді тільки 14 років виповнилося) став годувальником родини, мусив допомагати мамі. А ще ж, не забуваймо, йшла війна, було нелегко жити «під совєтами». Усе це загартувало характер майбутнього благодійника. Він належав до тих людей, життєвим кредо яких став вислів: «Те, що тебе не вб’є, — зробить лише сильнішим».
Напевне, сама природа наділила його неймовірною енергією та заповзятістю, які допомагали в житті. Так, він був великим працелюбом, тому все, за що брався, було «приречене» на успіх. Він більше, аніж пересічна людина, аналізував і думав. Мав добре розвинене почуття гумору й до життя ставився надзвичайно серйозно, бо ж воно давалося йому нелегко. Яцик добре розумів: щоб досягнути успіху і вибитися в люди, потрібно все встигнути зробити в житті до певного часу.
Коли Петро Яцик розбагатів, він не занурюється тільки у свій бізнес, а як небайдужий чоловік зайнявся меценатством. Українець за походженням і духом, він усвідомлює болі, тривоги й нагальні проблеми свого народу, допомагає своїм співвітчизникам як в Україні, так і в інших країнах.
Брався тільки за довготривалі фундаментальні проекти, найголовнішими серед яких є «Енциклопедії українознавства», Український дослідницький інститут при Гарвардському університеті у США, науководослідні й інформаційні центри при Торонтському та Лондонському університетах, Міжнародний конкурс знавців української мови, названий тепер його іменем. Дуже багато коштів пожертвував Петро Яцик на добродійні справи. І робив це не заради слави — то була мета його життя.
Петра Яцика було обрано почесним доктором права Альбертського університету, він входив до наглядової ради Колумбійського університету, був науковим консультантом Альбертського і Торонтського університетів.
Що ж прихиляло до нього людей? Що сприяло налагодженню ділових стосунків і розвитку бізнесу? Його інтелігентність, вимогливість (і до себе, і до працівників), почуття відповідальності і чесність. Як визнають колеги й друзі, партнери й конкуренти, він завжди дотримував слова, тому йому вірили. Якщо виникали проблеми у бізнесі, не приховуючи, відверто говорив про них. І завжди знаходилися шляхи виходу з нелегкої ситуації.
Прямота, яку дехто сприймав як різкість, і всі інші риси, притаманні йому як бізнесмену, допомогли Яцикові зміцнити свій авторитет. Він не підшуковував красивих слів, викладаючи думки, не вигадував нісенітниць, а завжди говорив конкретно, що і як робитиме. І його опоненти розуміли — мають справу із серйозною людиною.
Петро Яцик був гоноровим чоловіком — він пишався усіма своїми проектами, не лише давав гроші, бо просили, а й укладав у них багато праці. Як і в бізнесі, аналізував, розбирався детально в питаннях, знав, кому, скільки і навіщо потрібно, дізнавався, що за люди керуватимуть справою. Для нього кожен проект був важливим, до кожного він докладав максимум зусиль і кожен тримав під контролем.
Останнє його дітище — Міжнародний конкурс знавців української мови — став, як і нині одностайно стверджують фахівці, початком самоусвідомлення української нації.
До всього, Петро Яцик, беззаперечно, був ерудитом: він багато читав, добре розумівся на мистецтві. Захоплювався творами Олександра Архипенка, роботами карикатуриста Едварда Козака, гобеленами та дереворізами різнобічного художника Якова Гніздовського, чудовим голосом Дмитра Гнатюка. Сам співав у хорі, належав до Пласту та українських громадських організацій, яким багато допомагав.
Любив свій котедж, навіть той перший, невеличкий, в якому не було води і опалення, але...власний. Та найбільше любив відпочивати, пораючись на городі. Грав у волейбол. А у гольф не грав, як більшість його оточення — казав, що то для «старших».
Петра Яцика нагороджено «Почесною відзнакою Президента України» у 1996 році, а до його вісімдесятиліття — орденом князя Ярослава Мудрого.

Помер Петро Яцик 1 листопада 2001 року і похований на кладовищі Парк Лавн у Торонто.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».