З Нідерландів пращури Маннергейма у XVII сторіччі прибули до Швеції, яка володіла тоді Фінляндією. Прадід — Карл-Ерік — був лідером Аньяльської ліги, яка боролася проти шведського короля Густава III, у 1795 році його засудили до страти, і тільки завдяки королівському помилуванню зберіг життя. У 1809 році, коли росіяни захопили Фінляндію, він очолив делегацію представників новоствореного Великого князівства, яка домовлялася з російським царем Олександром I про статус країни у складі Російської імперії.
Дід — Карл Густав Еміль (на честь якого і названо нашого героя) — був головою Вищого апеляційного суду Фінляндії і вченим-біологом, а батько — відомим письменником і підприємцем. Бізнесова діяльність батька виявилася геть невдалою, він збанкрутував і виїхав до Парижа, де провів останні роки життя у колі богеми. Маєтки батька було розпродано, і мати з дітьми змушена була жити у маєтку своєї мачухи. Коли Карлу Густаву Емілю було 14 років, його мати померла, а батька, який прожив ще 33 роки, він так ніколи більше і не побачив. Тож його вихованням займався брат матері — Альберт фон Юлін.
Як би там не було, середню освіту Маннергейм здобув, навчаючись і в Гельсінському приватліцеї у 1874–1880 роках, і в гімназії в Гаміні у 1881–1882, і в Гамінському кадетському корпусі у 1882–1886 роках. У 1887-му 20-річний Маннергейм вступив до одного з найпривілейованіших юнкерських училищ Росії — Миколаївського кавалерійського у Санкт-Петербурзі. Так розпочалася його тридцятирічна військова служба в імперській армії.
У 1891 році він одружився з Анастасією, дочкою генерал-майора від кавалерії Миколи Арапова, і мав з нею двох дочок — Анастасію та Софію. Аристократичне походження та вдалий шлюб сприяли блискучій кар’єрі гвардійського кавалериста. Хоча, звичайно, вирішальне значення у кар’єрі відіграли його особисті риси — розум, лідерські здібності та відвага на полі бою.
Гвардії поручик Маннергейм стояв у почесному караулі під час коронації останнього російського царя Миколи II. А восени 1905 року за особливу мужність, проявлену в битвах з японцями під Сандепу, Інкоу та Мукденом, спеціальним указом імператора йому було достроково присвоєне звання полковника.
У 1906 році Маннергейм узяв участь у науковій археологічно-етнографічно-біологічній експедиції з Ташкента до Пекіна, яка досліджувала Західний (російський) та Східний (китайський) Туркестан. Кінна експедиція тривала понад два роки і зібрала величезну кількість різноманітних наукових матеріалів. Здобув славу етнографа та географа також і Маннергейм, який зробив за час експедиції понад 1300 фотографій. 1200 зібраних ним експонатів матеріальної культури сартів, киргизів, уйгурів та тибетців склали спеціальну експозицію у Національному музеї Гельсінкі.
З 1913 року генерал-майор Маннергейм командував у Варшаві Окремою гвардійською кавалерійською бригадою.
Під час Першої світової війни бравий кавалерійський генерал послідовно командує бригадою, дивізією, оперативною групою з двох російських та трьох румунських дивізій, а з літа 1917 року — кавалерійським корпусом. Саме тоді він отримав звання генерал-лейтенанта, а ще перед цим — повний набір найвищих російських військових орденів за особисту відвагу та вдале керування військами. Втім, 20 вересня 1917 року Тимчасовим урядом бойового генерала було знято з командування корпусом і відправлено у резерв штабу Одеського військового округу.
У січні 1918 року року Маннергейма призначено головнокомандувачем ще не створеної фінської армії. А вже наприкінці місяця підрозділи фінського шюцкору (сил самооборони) під безпосереднім керівництвом Маннергейма роззброїли та розформували підлеглі більшовикам військові частини, розташовані на Півночі Фінляндії. До березня військо незалежної Фінляндії було сформоване та підготовлене до ведення бойових дій. Протягом двох місяців фінська армія під головуванням Маннергейма розгромила розташовані у Південній Фінляндії загони Червоної гвардії.
У грудні 1918 року фінський парламент обрав Маннергейма на пост регента — тимчасового глави Фінляндської держави. А після прийняття парламентом Конституції він склав із себе регентські повноваження.
У 1920–1930 роках Маннергейм займається різною діяльністю: відвідує з напівофіційними візитами Францію, Польщу та інші країни Європи, Індію, бере участь у керівництві шюцкором, в управлінні комерційними банками, громадською діяльністю, обіймає посаду голови Червоного Хреста Фінляндії. У 1931 році приймає пропозицію стати президентом Державного комітету оборони Фінляндії, у 1933 році Маннергейму присвоєне військове звання маршала.
Очоливши Комітет оборони Фінляндії, Маннергейм реформує сухопутні війська та шюцкор, чим значно підвищує їхню боєздатність. Також він розпочинає будівництво знаменитої низки укріплень на півдні країни, які пізніше дістали неофіційну назву «Лінія Маннергейма».
30 листопада 1939 року, на другий день війни із СРСР, маршала Маннергейма призначено верховним головнокомандувачем армії Фінляндії. Під керівництвом маршала фінські війська зуміли витримати перший, найпотужніший удар Червоної армії та успішно вести бойові дії проти набагато чисельнішого супротивника. Але в лютому 1940 року Червона армія таки досягає значного успіху — першу смугу «Лінії Маннергейма» прорвано, фінські війська змушені відступати. 13 березня у Москві було підписано мирну угоду на висунутих СРСР умовах.
У червні 1941 року СРСР знову нападає на Фінляндію — вже 26 числа його авіація здійснила наліт на Гельсінкі. Фіни під проводом Маннергейма повертають тимчасово окуповані СРСР у 40-му році території. Однак у червні 1944 року радянські війська починають масований наступ на фінському фронті. 4 серпня 1944 року парламент спеціальним законом проголошує маршала Маннергейма президентом країни. 19 вересня 1944 року в Москві підписано Угоду про мир між Фінляндією та СРСР.
На жаль, у 1945 році здоров’я Маннергейма значно погіршується, а 3 березня 1946-го він подає у відставку. 27 січня 1951 року Карл Густав Маннергейм помер.
Втім, «Лінія Маннергейма», проведена ним у Фінляндії, і понині залишається у вдячній пам’яті усіх європейців. Лінія боротьби за свободу і незалежність Батьківщини.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ