Це вже були тридцяті роки, коли у світі між ученими-теоретиками і практиками розгорілися дискусії з приводу подальшого розвитку авіаційної техніки.
Оскільки швидкості тодішніх військових літаків наблизилися до 500 кілометрів на годину, постало питання про нові двигуни. Поршневий, на жаль, мав органічну ваду — його потужність не залежить від швидкості польоту, а створювана повітряним гвинтом тяга падає зі збільшенням її.
Сила ж опору повітря, яку має урівноважити тяга, одразу ж зростає зі збільшенням швидкості. Тим-то досягнення великої швидкості польоту вимагало дедалі більшого підвищення загальної потужності, а відтак і ваги двигуна.
У процесі пошуків нової установки які тільки ідеї не пропонувалися! Навіть удалися до проектування паросилової установки. Та новим двигуном, який змінив саме обличчя авіації, став турбореактивний. І запропонував його молодий, зовсім невідомий в авіаційних колах, інженер Архип Люлька.
За твердженням самого винахідника, тоді «важливо було розробити теорію і методику висотних і швидкісних характеристик повітряно-реактивного двигуна, обґрунтувати доцільність використання його на літаку». Люльці набридло вислуховувати нісенітниці харківських тугодумів і він подався до Ленінграда.
Там, у конструкторському бюро при Кіровському заводі, саме розроблялися парогазотурбінні установки для великих літаків... У Ленінграді й розпочалося робоче проектування першого вітчизняного турбореактивного двигуна під керівництвом Архипа Люльки.
Восени 1940 року його було завершено, а в червні 1941-го двигун РД-1 практично окреслився у металі. На стенді повним ходом випробовувалися камера згорання і турбіна. Стояв неймовірний гул вихлопного струменя розжарених газів.
Та вже гули й гармати на фронтах Великої Вітчизняної. Замкнулася ворожа облога міста на Неві. Архип Люлька одержав наказ: проект двигуна, усю технічну документацію надійно сховати, а самому над Ладогою вилетіти на Урал.
Узимку 1942 року Архип Люлька зважиться на ризикований політ у Ленінград, аби вивезти проект двигуна РД-1. І це йому вдалося. Проте час було згаяно. На фронтах з’явилися німецькі винищувачі «Мессершмітти-262», які мали швидкість 860 кілометрів на годину. А він же, Люлька, ще в 1937-му пропонував довести її до 900!
Настав 1944 рік. Перед колективом конструкторів, який очолював Архип Люлька, постало завдання замість РД-1 створити досконаліший двигун. Уже через рік такий двигун — С-18 було випробувано. Але все це було на землі. І Архип Люлька взявся за ще потужніший двигун, який підняв би літак у повітря.
28 травня 1947 року літак «Су-11» з двигуном ТР-1 конструкції Люльки розвинув швидкість 900 км/год. Згодом ТР-1 було встановлено на літаки «Іл-22». Восени 1957 року відбулися випробування літака «Су-7», який уперше перевищив швидкість звуку вдвічі.
На базі цього літака згодом були створені бомбардувальник і штурмовик. А один з останніх створених Люлькою двигунів АЛ-31Ф стоїть на всесвітньо відомому «Су-27», яким установлено 27 світових рекордів і виконуються такі фігури вищого пілотажу, як «Дзвін» і «Кобра Пугачова».
Дітище Архипа Люльки — двигун АЛ-29 установлено на макеті-аналозі космічного корабля багаторазового використання «Буран», який свого часу був розроблений у КБ ім. Павла Сухого.
У 1948 році в процесі доводочних робіт на базі ТР-3 (тягою 4000 кг) було створено більш потужний двигун тягою 5000 кг, що отримав позначення АП-5 і став двигуном для відомих реактивних літаків: «Як-1000», «Ла-190», «Іл-30», «Іл-46».
За створення цього двигуна велику групу співробітників КБ на чолі з А. М. Люлькою було нагороджено Державною премією. Після АП-5 усі наступні двигуни КБ А. М. Люльки позначались ініціалами їх розробника.
З роками нашу авіаційну техніку поповнять цілі родини двигунів Архипа Люльки. Вони і ймення матимуть — АЛ-3, АЛ-5, АЛ-7, АЛ-7Ф... Що й казати, небагатьом на планеті дано позначати плоди своїх проектів власними ініціалами! «АЛи» встановлюватимуть на літаках авіаконструкторів П. Й. Сухого, С. В. Ільюшина, А. М. Туполєва, на гідроплані Г. М. Берієва.
Українець із Надросся стане генеральним конструктором авіатехніки, професором, академіком, лауреатом найвищих державних премій, кавалером численних орденів, Героєм Соціалістичної Праці.
А ще він назавжди у пам’яті земляків, котрі зарахували його до пантеону великих українців.
Підготував Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ
