— Станом на сьогодні у боях із російськими окупантами загинув 21 військовик-кримчанин, — розповідає керівник благодійного фонду «Героїка» Павло Подобєд.— Вони народилися в різних містах і селах півострова, служили в різних частинах. Проте всі виявилися справжніми громадянами Української держави. Наприклад, майор Володимир Степанок проходив службу у 57-й окремій механізованій бригаді, а сержант Дмитро Угрін — у 36-й бригаді морської піхоти. Обидва загинули в боях із російськими найманцями.
Молодший сержант Олексій Осташевський обіймав посаду командира танка у 17-й механізованій бригаді. Взимку минулого року його бойова машина була підбита...
У пам’ять про 21 вихідця з Криму, які залишилися вірними українській присязі, активісти і спорудили пам’ятник, який нагадуватиме і прийдешнім поколінням, якою дорогою ціною дісталася нам свобода.
Пам’ятний знак за своєю формою є традиційним українським військовим хрестом, установленим на кам’яному постаменті. Обабіч монумента розміщено гранітні брили з іменами полеглих протягом 2014–2016 років українських героїв Криму. До речі, це вже далеко не перший випадок, коли «Героїка» вшановує кращих синів України. Втім, про все по порядку.
Фонд, про який ідеться, виник у 2010 році на громадських засадах, до його складу увійшли молоді українські патріоти з різних регіонів країни. Основними напрямками роботи стали пошук і впорядкування могил, де спочивають воїни Армії Української Народної Республіки, січові стрільці — всі, хто загинув у боротьбі з більшовицьким режимом.
Активісти встановлюють на їхню честь пам’ятники і пам’ятні знаки, меморіальні дошки, які нагадуватимуть українцям про їхніх дідів і прадідів, що клали свої голови у нерівній боротьбі з ворогами України.
Кілька слів про керівника фонду. Павло Подобєд народився на Херсонщині, зростав здебільшого у російськомовному середовищі. Проте з ранніх літ почав цікавитись історією України, національно-визвольною боротьбою українців у 20–30-х роках минулого століття.
— Чим більше я дізнавався про ті буремні події, тим більше мене непокоїли запитання на зразок: «Куди ж поділися матеріальні свідчення нашої волелюбності?» — говорить він. Наприклад, про Українську Народну Республіку, Гетьманат Скоропадського, про незламних повстанців УПА тощо. — Де ж бодай якісь пам’ятки про це? Думка про те, що комуністи відвели українській історії місце десь між тарілкою галушок і чаркою горілки, дратувала і водночас підштовхувала до дій.
У 2010 році разом із невеличкою групою студентів-однодумців Павло вирішив побудувати перший на півдні країни український військовий пам’ятник. Ідея була проста: показати землякам, що Україна — це не відрижка Радянського Союзу, а держава з власною історією та власними героями, про яких ми забули.
Одразу виникла проблема: де саме його збудувати? На той час до влади вже прийшов «двічі несудимий» президент і будь-який мер, будь-який сільський голова на Херсонщині шарахався від слів «пам’ятник українським героям». Довелось удатись до обхідних маневрів...
Молодіжний десант висадився у селищі Зміївка. Для реалізації ідеї почали шукати однодумців. І знайшли: ними виявилися вчитель фізкультури, краєзнавець Микола Куривчак та його односелець Роман Моцьо.
Для того щоб уникнути проблем із місцевою владою, звернулися до представників Української православної церкви Київського патріархату за дозволом установити пам’ятник на їх землі. Ті погодились. Оперативно вирішили і проблему з фінансуванням: 90% усіх робіт оплатив тоді народний депутат Андрій Шкіль, попросивши взамін не робити з цього зайвого шуму.
Грошей усе ж трохи не вистачало і про будівництво пам’ятника оголосили у церквах як УПЦ КП, так і Української греко-католицької церкви, яка теж має тут свій храм. І віряни відгукнулися на заклик. Не залишились осторонь і місцеві чоловіки: рано-вранці — перед виходом у поле — поспішали спочатку на будівництво. Умільці виготовили ковану огорожу, зварили щоглу для прапора тощо.
Меморіал спорудили у вигляді сонячного годинника: у центрі — двометровий гранітний обеліск із вигравіруваним золотим тризубом. На циферблаті годинника замість цифр — видатні дати української державності та гасло: «Майбутнє держави залежить від нас».
Зі сходом сонця тінь від обеліска проходить датами української історії: визвольна війна Богдана Хмельницького, 22 січня 1918 р., Акт Злуки, Акт 30 червня, Акт відновлення незалежності 24 серпня 1991 р.
Відкриття пам’ятника стало святом для багатьох людей: до Зміївки прибуло навіть кілька автобусів із Херсона, вщент наповнених молоддю. Відкрив меморіал нині покійний кулеметник УПА Іван Терлецький. Окрім діда Івана, Павлу та його однодумцям удалось витягти на урочистості ще кількох ветеранів УПА та ОУН, які після «відсидки на сибірських курортах» опинилися на Херсонщині.
Сказати, що старі вояки були здивовані появою меморіалу, — не сказати нічого. Однак ще більше здивувалися херсонські ліві.
— Уже за кілька тижнів після урочистостей комуністи та вітренківці почали збирати охочих для «поїздки у бандерівське село», — розповідає Павло Подобєд. — Повідомлення про можливий погром меморіалу мешканці Зміївки сприйняли як особисту образу: чергували біля нього, звернулися по допомогу до СБУ, а зі шпальт місцевих газет попередили, що «будь-які спроби нищення сільського майна матимуть дуже жорстоку відсіч». Гастролери до села так і не доїхали, а до меморіалу «Борцям за волю України» і досі йдуть люди.
...В Армії УНР було чимало старшин — уродженців Києва. Але до недавнього часу в столиці не було і згадки про них. Щоб відновити історичну справедливість, за справу взялися активісти «Героїки»: спільно з вірянами одного з храмів столиці вони зібрали 12 тисяч гривень і незабаром в одному з наймальовничіших куточків Оболоні встановили пам’ятник у вигляді «Хреста Симона Петлюри» — ордена, заснованого у 1932 році українським урядом у вигнанні. На ньому закріплено меморіальні дошки з іменами 34 старшин-киян.
...Костянтин Вротновський-Сивошапка — полковник Армії УНР. Він входив до складу Центральної Ради України, служив в українському війську за Гетьманата і Директорії. Після поразки УНР проживав у Польщі, а поховали його у Рівному. Його могила є однією з небагатьох серед українських військових могил, якій удалося пережити радянську окупацію та уникнути знищення.
Представники «Героїки» вирішили спорудити на могилі Вротновського-Сивошапки пам’ятник. Для цього у Миколаєві, де народився Вротновський-Сивошапка, організували збір благодійних коштів. Долучилися небайдужі люди з Києва, Рівного, інших міст України, а також представники української діаспори.
Зібраних коштів вистачило не лише на гідне впорядкування могили у Рівному, але й на виготовлення пам’ятника для хорунжого Армії УНР Тихона Хилюка, уродженця Вінниччини, який похований на Івано-Франківщині.
На рахунку «Героїки» чимало інших добрих справ. Зокрема, їхнім коштом збудовано меморіал воїнам Армії УНР, які були поховані у Боярці, що на Київщині. Хлопці відкрили цілу низку монументів на Півдні та Сході України. Дуже часто пам’ятники, побудовані «Героїкою», — це єдиний монумент у селі або місті.
З початком не оголошеної війни проти України «Героїка» почала активно допомагати українському війську та іншим військовим формуванням, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції.
— Уже на початку березня 2014-го ми почали забезпечувати підрозділи, які несли службу на межі з окупованим Кримом, — говорить Сергій Подобєд. — Зокрема, бійці 79-ї окремої аеромобільної і 30-ї механізованої бригад отримали від нас сучасні засоби зв’язку, медикаменти, продукти харчування тощо.
З травня 2014-го, коли на Донбасі розпочались активні бойові дії, ми почали допомагати і добровольчим батальйонам «Азов» та «Донбас», які згодом увійшли до складу Збройних Сил України. За нашого сприяння вони отримали кілька одиниць автотранспорту, комплекти для ремонту бронетехніки, медикаменти, снайперські приціли, засоби навігації, комп’ютерну техніку, продукти харчування, засоби гігієни тощо.
Водночас волонтери фонду відвідували і сьогодні продовжують відвідувати військові госпіталі, надаючи посильну допомогу пораненим воякам. Наприклад, для них ми придбали кілька ноутбуків, облаштували точки доступу до Інтернету в палатах.
— На сьогодні ми реалізували понад 25 проектів, спрямованих на відновлення історичної справедливості і популяризацію нашої військово-історичної спадщини, — говорить керівник благодійного фонду «Героїка» Павло Подобєд.
Нашою роботою ми намагаємося донести до українців просту істину: шануйте українських героїв, підтримуйте українське військо — це наш національний обов’язок. В окупованій країні такого обов’язку немає. Там є лише страх і приниження. Тож любіть Україну і будьте вільними!
Сергій ЗЯТЬЄВ