Прощення потребує абсолютно кожна людина, якою б «святою» вона себе не вважала. Всі ми недосконалі, без недоліків є тільки Бог. Хоча це іноді визнавати досить важко, адже в усіх своїх проблемах нам легше звинувачувати інших, не помічаючи власних прогріхів.
Найскладніша ж вимога — прощати своїх ворогів. І це слід робити всім тим, хто себе вважає християнами. Сам Спаситель упродовж усього Свого земного служіння постійно нагадував своїм послідовникам про необхідність прощення.
Він простив навіть тих, хто Його розпинав і насміхався над Ним. Його остання молитва була саме за них: «Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!» Так, зробити це нелегко. Недарма говорять, що легше простити цілий світ, ніж конкретну людину, особливо ту, з якою доводиться постійно спілкуватись.
Як усе ж таки навчитися прощати своїх ворогів? Найперше треба зрозуміти, хто дійсно для християнина є ворог. У звичайному людському розумінні ворог — це людина, яка нас зневажає або чинить нам зло. І в даному випадку ми бачимо, що йдеться про вчинки людини.
Тому поняття «ворог» характеризує не саму людину, а її дії. І з цього ми можемо зрозуміти, що любити ворога можливо і потрібно, але як людину, як особистість, як образ Божий. А вчинки, якщо вони є гріховні, погані, злочинні, любити не можна.
У цьому сенсі мудрі слова належать блаженному Августину, який на складні запитання завжди давав прості відповіді: «Люби грішника і ненавидь гріх!»
Головне — змінити людину. А вона змінюється саме під впливом добра — коли ми поступаємо з нею за євангельським правилом — «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром». Відповідаючи ж злом на зло, ми його тільки примножуємо.
Тож коли ми бачимо людину, яка проти нас ворогує, а ми на те не заслужили, то скоріше її треба пожаліти, проявити до неї милість, бо саме вона має проблеми в духовному світі, а не ми. Тому що ворогування означає, що вона полонена гріхом і виступає, часто-густо несвідомо, знаряддям лукавого духу — сама є жертвою, і цій людині слід допомогти звільнитися від нього.
Як це зробити? Вибачитися першим, якщо навіть людина на те не заслуговує, зробити їй добрий вчинок. Адже перед Всевишнім кожен відповідає тільки за свою поведінку, а не за дії інших людей.
Отже, в це свято той, хто вважає себе віруючим, має звернутися до власної совісті, проаналізувати свою поведінку, звірити свої вчинки із заповідями Божими. І якщо життя не відповідає закону любові, до якого закликав Господь, то є хороша нагода внести корективи. Адже все — в наших руках.
Нам слід усвідомити, що коли ми не відповідаємо злом на зло, боремося не з грішниками, а з гріхом християнськими методами — молимося за своїх ворогів, благословляємо їх, творимо їм добро, тоді ми уподібнюємося до Самого Бога — стаємо синами Всевишнього — виконуємо те, до чого закликає нас Господь: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий є». І тільки таким чином ми здатні досягти висот справжньої духовності.
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ