Він це сказав, презентуючи дослідження, розроблене в рамках проекту «Вплив трудової міграції українських працівників на ринки праці України та ЄС» за сприяння Європейської програмної ініціативи Міжнародного фонду «Відродження» і за фінансової підтримки ЄС.
Уже відчувається гострий брак кадрів на будівництві, у машинобудівній галузі, не вистачає слюсарів, швачок, електриків, працівників сектора обслуговування. Через трудову міграцію скоротилася й чисельність населення нашої країни.
За три роки з 2013-го по 2016-й кількість економічно активного населення віком 15–70 років зменшилася з 21 млн до 18 млн, а число штатних працівників — на 2 млн, самозайнятих — на 2,5 млн.
До того ж додатковим ризиком для України стало збільшення кількості студентів, які навчаються за кордоном і залишаються там після завершення освіти.
За неофіційною статистикою, кількість працюючих українців за кордоном може бути від 2 млн до 4 млн. Торік у Польщі було зареєстровано 904834 заяви про намір працевлаштувати наших співгромадян.
Литва минулоріч видала 34,5 тис. трудових віз і дозволів на проживання на підставі наявності робочого місця. З них приблизно 20 тис. документів отримали громадяни України.
У Чехії на початок цього року працювали 374 тис. іноземців, 70 тис. із них — українці, у Франції більше 2 тис. українців мають статус біженців.
За даними Мінсоцполітики, за кордоном постійно перебуває більше 3 млн наших громадян, проте точно оцінити кількість трудових мігрантів із нашої країни проблематично.
На жаль, повної чіткої статистики щодо трудової міграції в країні не ведеться, невідомо, скільки людей залишило Україну назавжди. Дуже багато українців живуть у США та Канаді.
Найбільше українців працюють у Польщі, Чехії, Румунії, Угорщині, Словаччині, Литві. Вітчизняні ж компанії не можуть знайти працівників, а знайшовши, не можуть їх утримати.
Маємо найвищий рівень плинності кадрів в Європі — за рік кожен п’ятий співробітник звільняється, тож підприємства змушені знову шукати людей. Керівники компаній уже зараз називають дефіцит кадрів критичним.
Мотиви
Наші остарбайтери основним мотивом працевлаштування за кордоном називають зарплату. Україна, зазначає Олег Борисов, програє в оплаті праці навіть найбіднішій в Європі Болгарії. Хоча зарплата у нас зростає, але до мінімальної європейської не дотягує.
За даними Євростату, мінімалка у Болгарії сягає 261 євро, у Литві — 400, Румунії — 408, Латвії — 430, Угорщині — 445, Хорватії — 462, Чехії — 478, Словаччині — 480, Естонії — 500, Польщі — 503, Португалії — 677, Греції — 684, Мальті — 748, Словенії — 843, Іспанії — 859 євро.
У Великобританії працівники отримують мінімум 1401 євро, у Німеччині й Франції — 1498, Бельгії — 1563, Нідерландах — 1578, Ірландії — 1614, Люксембурзі — 1999 євро.
Вражає й погодинна оплата праці в країнах ЄС, для некваліфікованих працівників — від 2,32 євро (за березневим курсом — 75 грн 86 коп) до 19,92 євро (651 грн 38 коп). У нас за годину платять 22,41 грн, тобто 0,68 євро.
Більшість мігрантів зайняті на будівництві, бо будівельна галузь у країнах ЄС активно розвивається, тож попит на наших спеціалістів у іноземних роботодавців зростає і навіть перевищує пропозицію.
Цьогоріч литовські будівельні компанії відчули гостру нестачу кваліфікованих кадрів — дві з половиною тисячі вільних робочих місць заповнили українці. За прогнозами експертів, наступного року кількість наших заробітчан у Литві зросте на 30–50%.
Вітчизняна будівельна галузь за п’ять років — з 2012-го по 2017-й — утратила 192 тис. працівників: було 836 тис. — стало 644 тис. Будівельні майданчики залишили не просто люди, які вирішили кілька місяців там попрацювати, а кваліфіковані, досвідчені фахівці.
Голова профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України Василь Андреєв зазначає, що середня зарплата в будівельній галузі цьогоріч зросла на 20% — до 8200 грн. За кордоном наших будівельників чекає плата вчетверо більша. Якщо поталанить, будуть і фіксовані умови праці.
В Україні ж заборгованість із заробітної плати будівельників сягнула 180 млн грн, тобто кожному працівнику компанії заборгували більше 11 тис. грн. На жаль, понад 78% будівельників не платять соціальних внесків, тож у майбутньому матимуть проблеми з нарахуванням пенсій.
На будівництві фіксуються незадовільні умови праці, четверо з десяти фахівців працюють у поганих санітарних умовах. Це значить, що через кілька років вони матимуть професійні захворювання чи передчасно підуть із життя. Торік на будівництві було зареєстровано 60 смертельних випадків.
Будівельний ринок у нашій країні невеликий — лише 97 млрд грн (3 млрд євро), у 50 разів менший, ніж у Бельгії, але і на цьому ринку скоро не буде кому працювати.
Останнім часом діє досить проста схема — за кордон виїжджає один працівник, отримує робочу візу і перетягує своїх колег з України. Іноземні роботодавці приваблюють українців вищою зарплатою, хорошими умовами праці й побуту.
Вони також радять вивчати іноземну мову, аби отримати шанс стати громадянином приймаючої держави, якщо зарекомендуєш себе хорошим фахівцем.
Нині по Україні їздять польські емісари і залучають школярів до навчання у своїх ПТУ. Чимало дітей погоджуються отримувати робітничий фах у сусідній державі, хоча тамтешні умови навчання не набагато кращі, ніж на Батьківщині.
Наші навчальні заклади не можуть направити студентів на виробничу практику, бо будівельні організації розпадаються, не мають грошей, аби заплатити практикантам.
Польські ж компанії укладають угоди з нашими ПТУ і беруть на практику кращих учнів, які після неї навряд чи повернуться додому.
Виходить, наша держава безплатно готує фахівців для іноземних фірм! Наразі на закордонні будмайданчики переходять і вітчизняні будівельні компанії. Отримують підряд на будівництво і вивозять своїх спеціалістів.
Підняти заробітну плату будівельникам можуть компанії, які займаються комерційним житловим будівництвом. Промислове будівництво напряму залежить від економіки промислового сектора, а там зарплати лишаються низькими, хоча на промбудівництві повинні працювати висококваліфіковані фахівці.
Раніше найбільш активними постачальниками остарбайтерів були західні області України, зараз до цього процесу долучилися всі регіони. Адже в областях зменшується кількість підприємств, людям ніде працювати, і вони їдуть шукати кращої долі за кордон.
Реалії
Реалії сьогодення свідчать, що трудова міграція до країн ЄС триватиме. Чіткої оцінки втрат національного ринку праці через трудову міграцію поки немає. Міграція створює безліч проблем, які потребують нових підходів до їх вирішення або пом’якшення негативного соціально-економічного впливу на внутрішній ринок праці.
Стан ринку праці в країні залежить від загальної економічної ситуації. На нашому ринку відчувається професійно-кваліфікаційний дисбаланс робочої сили та неоднорідність кон’юнктури.
Упродовж останніх одинадцяти років рівень безробіття в країні залишається високим. Нині непрацевлаштованими залишаються більше 1,7 млн людей (рівень безробіття — 9,7%, торік — 10,1%).
Роботу мають понад 16 млн українців, одинадцять років тому кількість зайнятого населення перевищувала 19 млн, безробітних було трохи більше 1,4 млн (рівень безробіття — 6,9%).
До того ж зменшується кількість населення в Україні. На початок цього року нас було 42 млн 248 тис. 129, тобто на 4 млн 397 тис. 871 особу менше, ніж одинадцять років тому.
Але трудова міграція сприяє зменшенню бідності в нашій країні: перекази заробітчан значно більші, аніж закордонні інвестиції. За 2015–2017 роки трудові мігранти переказали в Україну 23,8 млрд дол.
У результаті покращилося сальдо поточного рахунку платіжного балансу. У 2015 році — з дефіциту у 0,2% ВВП до профіциту у 1,8% ВВП, позаторік — із дефіциту 3,7% до профіциту 1,4% ВВП, торік — із дефіциту 3,7% до 1,9% профіциту.
Нині наші трудові мігранти все частіше шукають роботу самостійно, використовуючи інформацію з Інтернету, від родичів і друзів, які вже працюють за кордоном.
Інші шукачі роботи за кордоном користуються послугами вітчизняних приватних посередників (суб’єктів господарювання посередництва, які мають ліцензію на посередницьку діяльність у працевлаштуванні за кордоном) або обирають послуги приватних агентств, які працюють у країнах ЄС.
Поштовхом до прямих контактів із приватними іноземними агентствами стало скасування візових вимог у червні минулого року для громадян України. Почало діяти право на безвізовий в’їзд із біометричними паспортами до країн ЄС та членів Шенгенської зони за межами Євросоюзу.
Безвізовий режим не дає права на роботу в країнах ЄС, але в українців з’явилася можливість провести переговори щодо свого працевлаштування, обговорити майбутній контракт і робоче запрошення, ознайомитися з умовами можливої роботи.
Отримавши запрошення до офіційного працевлаштування, можна вдома оформити робочу візу і виїхати до країни ЄС, аби працювати легально.
Посередники
За статистикою, в Україні мають ліцензію на посередництво у працевлаштуванні за кордоном 1649 суб’єктів господарювання. Переважна більшість таких фірм працює в Одеській області (40%), Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Херсонській областях та Києві.
Торік за кордоном було працевлаштовано понад 83 тис. осіб, більшість із них (74%) влаштували посередники з Одеської області.
Посередники з Миколаєва і Миколаївської області пропонують для працевлаштування Острів Мен, Литву, Грецію, Об’єднані Арабські Емірати, Туреччину, Беліз, Кіпр, Мальту — там дуже потрібні моряки.
Естонія потребує судноремонтників, електрогазозварників, трубопровідників, електромонтажників, складальників корпусів металевих суден. На польських підприємствах не вистачає складальників меблів, пакувальників, офісних працівників.
Посередники з Луцька і Волинської області зорієнтовані на ринок Польщі, США, Італії, Туреччини, Литви, Росії. Там потрібні прибиральники, токарі, слюсарі, електрики, зварники, перекладачі, торговельні представники, комірники, водії, продавці, менеджери, офіціанти, касири, муляри, столяри, будівельники, ремонтники, теслярі, укладальники бетонної суміші, садівники, асенізатори, ветеринари, збирачі врожаю.
Одеські посередники працевлаштовують в основному моряків. Але останнім часом почали пропонувати роботу будівельникам, зварникам, каменярам, штукатурам, різноробочим, столярам, газозварникам, прибиральникам, водіям міжнародних перевезень, проектувальникам, м’ясникам.
На таких працівників чекають у Польщі, Ізраїлі, Литві, Фінляндії, Німеччині, Чехії, Англії, Уельсі. А ось Китай, Гонконг може взяти на роботу програмістів, системних адміністраторів, інженерів-програмістів, Туреччина — танцюристів нічних клубів, ОАЕ — перукарів, Ізраїль — доглядачів за людьми похилого віку. Японія запрошує артистів балету, естрадних вокалістів, циркачів, ілюзіоністів.
Найбільше трудових мігрантів посередники влаштували у Нідерландах, США, Панамі, Великобританії, Німеччині, Польщі, на Кіпрі.
За кордоном переважно знаходять роботу чоловіки (91%), більше двох третин трудових мігрантів — старше 30 років. Половина з них мала повну вищу освіту, третина — професійно-технічну.
Понад 70% трудових мігрантів укладали контракти до 6 місяців, чверть — від 6 місяців до року та 1% — на понад рік. До виїзду за кордон більше третини трудових мігрантів з України працювали на транспорті, зокрема на пасажирському й вантажному морському, у складському господарстві, на пошті, у кур’єрській службі, переробній промисловості, на будівництві.
На момент виїзду за кордон більше третини мігрантів були зайняті на низькокваліфікованих роботах, 15% займали посади фахівців, 12% — професіоналів, 12% були робітниками з обслуговування, експлуатації та складання устаткування й машин.
За даними Державної служби зайнятості, торік в Україні тимчасово працювали 12,4 тис. іноземних громадян та осіб без громадянства (у роботодавців були відповідні дозволи на застосування їхньої праці). Це на чверть більше, ніж позаторік.
Найбільше серед них було громадян Німеччини, Ізраїлю, Китаю, Польщі, Азербайджану, Білорусі, Російської Федерації, Туреччини.
Вони були зайняті в оптовій та роздрібній торгівлі, ремонтній сфері, у переробній промисловості, сфері інформації та телекомунікацій, на будівництві, а також у професійній, науковій та технічній сфері.
Майже дві третини іноземних громадян займали місця керівників, менеджерів (управителів), а також посади фахівців та професіоналів.
Кожен четвертий іноземний працівник був керівником фінансових, бухгалтерських, економічних, юридичних, маркетингових та адміністративних підрозділів й окремих підприємств.
Крім того, найбільша кількість іноземців працювала на посадах головних фахівців-керівників виробничих підрозділів у промисловості, розробників комп’ютерних систем, менеджерів, інженерів, економістів, фізіотерапевтів та масажистів, кухарів, викладачів середніх навчальних закладів, а також як робітники обслуговували установки для сільськогосподарських та інших робіт.
На початок поточного року продовжували працювати 8,4 тис. іноземних громадян, переважно з Польщі, Азербайджану, Білорусі, Росії, Туреччини. Більшість із них — чоловіки (86%) старше 36 років.
Статистика свідчить, що в Україні працює набагато менше іноземців, аніж українців за кордоном.
Олена КОСЕНКО
