Основний акцент дослідження — «зелений протекціонізм», тобто можливість упровадження заходів екологічної політики, що можуть створити перешкоди для торгівлі.
Під час обговорення результатів члени ГАТТ запропонували продовжити дослідження впливу екополітики на торгівлю. Було створено спеціальну Групу, яка оцінювала заходи з охорони довкілля та розвиток міжнародної торгівлі (ЕМІТ). Її мандат передбачав вивчення можливих наслідків впливу політики захисту довкілля на діяльність ГАТТ.
Зокрема, ЕМІТ розглядала питання прозорості положень національної екополітики щодо впливу на торгівлю, вплив екозаходів (у тому числі екомаркування) на міжнародну торгівлю, зв’язок між правилами ГАТТ та положеннями багатосторонніх угод у сфері довкілля (МЕА), наприклад Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням.
Уперше ЕМІТ було скликано на вимогу членів ГАТТ і на прохання Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) у 1991-му під час підготовки до Конференції ООН із питань навколишнього середовища й розвитку (UNCED), яка відома як Саміт Землі в Ріо-де-Жанейро.
Ця Конференція привернула увагу до ролі міжнародної торгівлі в боротьбі з бідністю та деградацією довкілля, нагадують експерти. У затвердженому порядку денному на ХХІ століття було зроблено наголос на підтримці сталого розвитку в міжнародній торгівлі.
Підготовка до Саміту Землі стала стимулом для країн, що розвиваються, обговорити питання взаємозв’язку торгівлі та довкілля в рамках ЕМІТ. Цій дискусії передували кілька важливих тенденцій, що спостерігалися впродовж 1971–1991 років. Тоді зросли обсяги міжнародної торгівлі, що збільшило її зв’язок з охороною довкілля.
Також відбулося кілька важливих подій, які підтвердили все більше розуміння цього зв’язку: протягом 1973–1979 років проходила низка торговельних переговорів у Токіо. Учасники обговорювали можливість виникнення перешкод для торгівлі через запровадження екозаходів у формі технічних регламентів та стандартів.
За результатами переговорів прийнято багатосторонню Угоду про технічні бар’єри в торгівлі, відому як «Кодекс стандартів». У 1982-му країни, що розвиваються, висловили занепокоєння, що розвинені держави експортують продукцію, продаж якої на внутрішньому ринку заборонено з міркувань екобезпеки або захисту здоров’я.
Обмеженість інформації щодо цієї продукції не дозволяла приймати обґрунтовані експортні рішення. Тож на міністерській зустрічі ГАТТ 1982 року країни-члени вирішили дослідити заходи, необхідні для контролю експорту продукції, забороненої на внутрішньому ринку через небезпеку для життя і здоров’я людей, тварин, рослин, довкілля.
Це призвело до створення у 1989-му робочої групи з питань експорту забороненої на внутрішньому ринку продукції та інших небезпечних речовин. У 1987 році Міжнародна комісія ООН із навколишнього середовища й розвитку оприлюднила доповідь «Наше спільне майбутнє», відому також як Брундтландська доповідь, якою було запропоновано термін «сталий розвиток».
Ста­лий роз­ви­ток
Сталий розвиток — це концепція щодо необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства й захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їхню потребу в безпечному й здоровому довкіллі.
У доповіді бідність названо однією з головних причин погіршення навколишнього середовища та висловлено припущення, що прискорення економічного зростання, яке частково пов’язано зі збільшенням обсягів міжнародної торгівлі, може сприяти подоланню фактора, відомого як «забруднення бідністю».
У 1991 році виникла торговельна суперечка між Мексикою та США, яка висвітлила зв’язок між політикою охорони довкілля та торгівлею на практичному рівні. Питання стосувалося американської заборони на імпорт тунця з Мексики, який виловлювався методом «гаманцевого неводу», що призводило до загибелі дельфінів.
Мексика звернулася до ГАТТ із доказами, що ця заборона не відповідає правилам міжнародної торгівлі. Експертна група підтримала Мексику, але її доповідь не була затверджена через критику екологів, які запевняли, що торговельні правила створили перешкоди для захисту довкілля.
Хоча до цього деякі країни не дуже зважали на екологічні проблеми, які обговорювались у рамках ГАТТ, після Конференції ООН із питань довкілля й розвитку (1991 рік) вони погодилися, що варто впорядкувати відповідні дискусії.
Концепція сталого розвитку чітко встановила зв’язок між захистом навколишнього середовища та розвитком у широкому розумінні. Ці зрушення призвели до конкретних результатів — у квітні 1994 року було підписано Маракешську угоду про заснування Світової організації торгівлі.
У її преамбулі робиться наголос на важливості сталого розвитку. Зокрема, зазначено, що торгівля та економічна діяльність мають проводитись з урахуванням покращення стандартів життя, оптимального використання світових ресурсів відповідно до цілей сталого розвитку (захисту та збереження довкілля).
Ба­ланс ін­те­ре­сів
Також у Маракеші міністри підписали Рішення про торгівлю та охорону довкілля, відповідно до якого було створено Комітет СОТ із питань торгівлі та навколишнього середовища. У рішенні зазначено важливість уникнення суперечок між зміцненням та захистом відкритої, недискримінаційної, справедливої, багатосторонньої торговельної системи і діями з охорони довкілля та сприяння сталому розвитку.
Комітет СОТ із торгівлі та навколишнього середовища (СТЕ) є відкритим для всіх країн — членів СОТ та деяких міжнародних організацій, які є спостерігачами. Комітет визначає взаємозв’язок між торговельними та екологічними заходами задля підтримки сталого розвитку, а також уносить рекомендації щодо необхідності змін до положень багатосторонніх торговельних угод.
Особливу увагу Комітет надає екологічним вимогам і доступу до ринків, запобіганню «зеленому протекціонізму» й «безпрограшним ситуаціям»; положенням Угоди «Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності» (Угоди ТРІПС), які стосуються довкілля; вимогам до маркування для екоцілей.
Члени СОТ прагнуть знайти баланс між забезпеченням доступу на ринки та захистом довкілля. Для цього вони домовилися дослідити, як треба розробляти екологічні заходи відповідно до правил СОТ та намірів країн-імпортерів з урахуванням можливостей країн, які розвиваються.
До того ж члени СОТ визнали необхідним залучати країни, що розвиваються, до процесу розробки міжнародних стандартів та екологічних заходів. Деякі держави зауважили, що роботу зі спрощення доступу до ринків варто проводити відповідно до принципів сталого розвитку.
У Комітеті активно обговорюється питання прозорості, раннього попередження, оцінки впливу, технічної допомоги та нарощування потенціалу задля сприяння імплементації ековимог, координації на рівні країн-експортерів.
Декілька країн, які розвиваються (Уганда, Кенія, Індія, Китай, Єгипет), висловили стурбованість щодо труднощів, з якими стикаються фермери через поширення на ринку різних урядових постанов і приватних добровільних стандартів, а також відсутність міжнародних стандартів, високу вартість перевірок, сертифікацію та акредитацію.
Вони акцентували на важливості надання групових сертифікатів для малого бізнесу, а також на розробці багатосторонніх рішень щодо гармонізації, еквівалентності й взаємного визнання.
Склад­ні схе­ми
Схеми екологічного маркування є складними, особливо для країн, що розвиваються, та для малих підприємств і можуть обмежити експортні можливості, зазначають експерти. Існують різні погляди на те, як інформувати споживачів про захист довкілля через маркування продукції, не завдавши шкоди вразливим учасникам ринку.
Для СТЕ дослідження зв’язку між положеннями угод СОТ та вимогами урядів до маркування продукції (а також установлення стандартів та технічних регулювань, вимог до упаковки та переробки відходів) є темою особливої уваги відповідно до Дохійської декларації.
Останніми роками збільшилося використання екомаркування. Особливо складною для дотримання вразливими учасниками ринку схемою екомаркування є та, що заснована на аналізі життєвого циклу та контролює повний цикл виробництва продукту і його вплив на довкілля.
Такі схеми є економічно ефективними та можуть захищати споживачів, якщо їх використовують на добровільних ринкових засадах відповідно до принципу прозорості та до їх розробки залучають різних учасників ринку. Але при цьому ці схеми не мають створювати умови для дискримінації та зайві торговельні бар’єри, підкреслюють експерти.
Особливо актуальним питанням в екомаркуванні є дебати щодо використання критеріїв, пов’язаних із процесами й методами виробництва (ПМВ). Відповідно до правил СОТ країни мають право дискримінувати продукцію за ПМВ, які пов’язані з продуктом (наприклад, яблука, у яких є або немає залишків пестицидів).
Однак не дозволено дискримінувати подібні продукти на основі ПМВ. Скажімо, цільове призначення газети, яка була вироблена зі 100% натурального матеріалу або з на 50% переробленого, залишається однаковим. Виробництво паперу для кожної з цих газет було пов’язане з різним набором впливів на довкілля.
Тому встановлення стандартів для паперу, з якого виробляються газети, може сприяти поліпшенню екологічної ситуації. Але це може бути дискримінацією для торговельних партнерів, особливо з країн, що розвиваються, де екологічні стандарти не є такими високими, як у розвинутих країнах.
Іншим прикладом може бути неекономне використання водних ресурсів при виробництві певної продукції. Але для країн, які багаті на воду, прилаштування своїх виробничих процесів під можливості країн з обмеженими водними ресурсами (які можуть встановити подібні вимоги) є зайвим.
Актуальним у дискусії СОТ є різні соціальні стандарти та пріоритети у розвинутих країнах і тих, що розвиваються. Розвинуті держави наполягають на запровадженні методів виробництва, які завдають менше шкоди довкіллю, але є дорожчими. Однак це стримує розвиток економік слабших країн.
Інколи забруднюючі фактори є локальними і не впливають на міжнародну торгівлю. Тому на цей час гармонізація або взаємне визнання стандартів є найкращою альтернативою для вирішення проблем, підкреслюють експерти.
Взає­мо­зв’язок
Члени СОТ погоджуються з тим, що заходи щодо розвитку торгівлі та збереження довкілля мають бути пов’язані між собою. Корисним є обмін інформацією з методології та досвіду втілення рекомендацій національних оглядів екополітики. Надання технічної підтримки в цій сфері є необхідним.
Водночас члени СОТ визнають, що держави мають різні підходи та стикаються з різними труднощами під час проведення екологічних оглядів, а методи їх проведення перебувають на стадії вдосконалення. Деякі країни зауважують, що неможливо розробити універсальний метод та що різні методи підходять до різних ситуацій.
Країни, що розвиваються, вважають, що огляди екополітики мають висвітлювати труднощі, з якими вони стикаються на шляху до сталого розвитку, та допомогти всім країнам отримувати екологічні, економічні та соціальні вигоди від такого розвитку.
Євросоюз із 1999 року регулярно проводить оцінки впливу сталого розвитку на торговельні переговори, протягом яких незалежні консультанти вивчають імовірні наслідки лібералізації торгівлі для доходів, зайнятості, капітальних інвестицій, бідності, охорони здоров’я, освіти, гендерної рівності, якості повітря, води і землі, біологічного різноманіття та інших природних ресурсів.
Нині діє більше 250 багатосторонніх угод у сфері навколишнього середовища. Близько двадцяти з них містять положення, які можуть упливати на торгівлю. Багатостороння угода може дозволяти її сторонам торгувати певною продукцією або заборонити торгівлю тією ж продукцією з країнами, які не підписали цієї угоди.
З одного боку, це може порушувати принцип недискримінації (режиму найбільшого сприяння), який вимагає, аби країни однаково ставилися до подібної імпортованої та вітчизняної продукції. З іншого боку, правила СОТ дозволяють членам відступати від своїх зобов’язань у деяких випадках. Наприклад, якщо захід спрямований на збереження природних ресурсів, при використанні певних умов.
Важливими є переговори в рамках СОТ про знищення тарифних і нетарифних бар’єрів для екологічних товарів і послуг, зазначають експерти. Якщо вони будуть позитивними, то покупці на внутрішньому ринку, у тому числі бізнес та уряд, можуть придбати екологічні технології з меншими витратами. Крім того, лібералізація торгівлі екотоварами заохочуватиме використання екологічно чистих технологій, які стануть стимулом для інновацій і передачі технологій.
Переговори можуть принести користь довкіллю за рахунок покращення можливостей країн отримувати високоякісні екотовари. Це може покращити якість життя людей у всіх країнах, очистити довкілля, поліпшити доступ до безпечної води, санітарії та екологічно чистої енергії. До того ж використання екотоварів може зменшити побічні ефекти різних видів діяльності й підвищити енергоефективність.
Лібералізація торгівлі екотоварами й послугами може бути корисною для розвитку через надання допомоги країнам, які розвиваються, в отриманні інструментів, необхідних для вирішення ключових екологічних питань, з якими вони стикаються в процесі розробки й імплементації своїх стратегій розвитку.
Елла НОВАК