Вчені проаналізували, як останнім часом змінились об’єми нагромадження води, її використання і втрат. І дійшли невтішних висновків. З одного боку, кількість води, яку беруть із рік та інших водойм протягом останніх років, постійно зменшується. Те ж саме відбувається і з обсягами використання води підприємствами та жителями, які мають лічильники води, а отже, і економлять її.
А ось втрати води під час транспортування, навпаки, весь час зростають. Як свідчать розробники Комплексної програми, нині у водопровідних мережах втрачається понад 40% води. Наприклад, протягом 2005 року в Харкові було використано майже 134 млрд кубометрів водопровідної води. При цьому втрати її під час транспортування із Сіверського Дінця становили понад 80 млн кубів, а з канала Дніпро — Донбас —24 млн кубометрів, артезіанської води — 3 млн. Передано без використання — 22 млн кубічних метрів.
Головна причина таких гігантських втрат — зношеність водопровідних мереж, яка становить у Харкові від 50 до 80%. Великі втрати води керівники водних підприємств компенсують гігантськими нормами водопостачання для населення (майже 11 кубів), які змушені оплачувати жителі, що не мають приладів обліку.
Суттєву шкоду водним ресурсам не тільки Харківщини, а й сусідніх областей завдають неочищені каналізаційні і дощові стоки. Практично всі дощові стоки, які несуть бруд та залишки пального з автомобільних трас, потрапляють у ріки та інші водойми неочищеними. Підраховано, що реконструкція і будівництво мереж дощової каналізації тільки в Харкові обійдеться в 70 млн грн, а будівництво очисних споруд на водозбірниках дощової каналізації — в 36 млн грн. Приблизно стільки ж коштуватиме реконструкція існуючих очисних споруд на Диканівці і в Безлюдівці (36 млн грн), а також санація і заміна самотічних колекторів (38 млн грн).
Серед головних екологічних проблем Харківщини у Комплексній програмі названо забруднення навколишнього середовища побутовими відходами. Для приведення цієї сфери у нормальний стан знадобиться виконати не менше 258 заходів. Нині згідно з офіційними даними в області налічується 72 звалища твердих побутових відходів загальною площею аж 2,2 тис. га. З них 31 звалище експлуатують комунальники. Щорічно в області нагромаджується 2 млн кубів твердих побутових відходів (ТПВ).
У містах обласного підпорядкування ценралізованим збиранням і вивозом сміття охоплено 65–95% населення. У районних центрах можливість позбавитися від ТПВ мають лише 40–70% жителів. У селах централізоване збирання і вивезення твердих побутових відходів узагалі не здійснюється. У крайньому випадку мешканці самостійно вивозять непотріб на сільські звалища або просто спалюють його, викидають в яри, лісосмуги, у річки.
Свою вагому частку в забруднення придорожних лісосмуг вносять і господарі дачних ділянок. Нерідко не тільки в Харківській області, а й в інших регіонах таке «диво» трапляється, коли дачні колективи укладають договір на вивіз сміття зі спеціальними підприємствами і виставляють контейнери для його збирання. Зрештою, і серед перевізників ТПВ часто є охочі збирати сміття серед дачних ділянок, котрі перебувають далеко одна від одної. Дачники переважно своє сміття викидають у лісосмуги.
Практично в усіх районах області все більше великі міські полігони заповнені і переповнені. Спеціалісти зазначають, що для забезпечення нормального стану в області потрібно побудувати ще 9 нових полігонів. Загальна вартість цих робіт, за далеко неповними даними, становить майже 80 млн грн.
— Контролюючі організації можуть тільки попросити відповідні організації, аби вони додержувалися чистоти своїй території, — говорить помічник начальника державного управління охорони навколишнього природного середовища у Харківській області Ігор Капусник. — Якщо минає строк і прохання не виконуються, накладається штраф і установлюється новий строк. Що повинна була рішити обласна програма поводження з твердими побутовими відходами? Головне: дати науковий підхід вирішення цієї проблеми.
У радянські часи кожен населений пункт мав своє маленьке звалище і сам займався цією проблемою. Доцільно було б побудувати по одному полігону на певну кількість населених пунктів і обслуговувати їх однією компанією — сміттєперевізником. Кожне село не може і не повинно займатися цією проблемою. Їхні мізерні бюджети не в змозі вести будівництво і обслуговування полігонів ТПВ, якби не одне «але».
Чи багато знайдеться населених пунктів, які захочуть мати по сусідству полігон районного чи міжрайонного масштабу, якщо він і буде виконаний за всіма правилами? Протест жителів села Сороківка проти будівництва звалища кілька років тому буквально потряс область і чітко показав, що часи нав’язування людям такого «приємного сусідства» давно минули.
Тут і самосвідомість жителів важлива. «Своє» звалище у кількох кроках від села може пробудити у жителів думку про цивілізоване позбавлення від непотрібу. А якщо сміття регулярно вивозиться на полігон, у якогось «чужого» селища мало хто стане задумуватися над його подальшою долею і впливом на навколишнє середовище.
З цієї точки зору, майданчики під звалища, мабуть, непогано було б відводити неподалік від місць розміщення органів влади. Ось тоді відразу знайшлась би можливість для раціонального збирання відходів і кошти для правильного їх захоронення. Дуже важливе роздільне збирання сміття, яке успішно запроваджено практично в усіх населених пунктах ІваноФранківської, Закарпатської та інших західних областей.
На Харківщині з роздільним збиранням відходів поки ще нічого не вийшло. З одного боку, відповідні заходи щодо роздільного збирання ТПВ значаться в обласній програмі поводження з твердими побутовими відходами, а з іншого боку, «на горі» про це згадується рідко і без особливого ентузіазму. Не говорячи вже про те, що освітня робота з населенням практично не ведеться.
Це надзвичайно болісна проблема для екології Харківської області. Свого часу Харківщина була одним з ініціаторів в Україні хімізації сільського господарства. Було витрачено великі кошти для спорудження складів для зберігання хімікатів, придбано чимало транспорту. Нині про хімізацію практично забули, а нагромаджених раніше пестицидів залишилося багато. За офіційними даними, не тільки в Харківській області, а в інших регіонах налічується десятки тисяч тонн заборонених і непридатних до використання хімікатів.
Так, у Харківській області вони зберігаються у 123 складських приміщеннях, чимало з яких перебувають у непридатному стані. Що робити з ними? Найбільш дорогоцінні заходи — це знищення пестицидів, які зберігаються у Нововодолазькому районі (Харківщина), де раніше був міжобласний склад хімікатів. У Харківській області досі немає спеціалізованого підприємства зі знищення пестицидів — воно є на Сумщині, куди поступово вивозять непридатні добрива.
Процес утилізації їх дуже дорогий. До того ж для правильного знищення пестицидів необхідно знати склад кожного з добрив, проте багато безхазяйних мішків і бочок із порошками невідомого складу втрачено. Тому для початку їх потрібно хоча б завантажити в спеціальну тару, де б вони могли якийсь час зберігатися без шкоди для довкілля і людей.
Усього у Комплексній програмі охорони природи значиться 120 заходів щодо боротьби з пестицидами, після виконання яких, напевне, область позбавиться цієї проблеми. А ті пестициди, котрі під час повеней і дощів уже проникли в ґрунт, ще довго нагадуватимуть людям про хімізацію сільського господарства.
На здійснення заходів Комплексної програми орієнтовно потрібно понад 500 млн грн найближчим часом, а ще стільки — з 2017го по 2020 роки. Передбачається, що гроші будуть надходити з державного, обласного і місцевих природоохоронних фондів, проте обласний Фонд охорони навколишнього середовища становить усього 10 млн грн на рік.
Отже, кошти мізерні. Навіть якщо вдасться його щорічно збільшувати на кілька мільйонів, дуже важко буде набрати необхідну суму. Аналогічні фонди маленьких населених пунктів переважно коштів на ці заходи взагалі не мають. Виходить, що одне з головних питань, за чий рахунок справляти цей «банкет», поки що залишається відкритим.
Вчені Українського НДІ екологічних проблем і чиновники державного управління охорони навколишнього середовища у Харківській області запевнили громадськість, журналістів, що готові збирати пропозиції громадян щодо коригування проекту програми, адже у кожного населеного пункту можуть бути свої екологічні проблеми — підтоплення, зсуви, неякісна питна вода, які не увійшли до тексту Комплексної програми.
Ініціатори надіються, що громадськість візьме активну участь у його обговоренні, коригуванні, уточненні, аби залишилося якомога менше білих плям. Але надії ілюзорні, бо ознайомитись із текстом проекту Комплексної природоохоронної програми дуже важко. Попри обіцянки він так і не з’явився як на інститутському сайті, так і на сайті обласного управління охорони навколишнього середовища.
Віталій СТЕГНІЙ