Життя родини Куперів на перший погляд може здатися спокійним та розміреним. Але одного разу затишну атмосферу цієї начебто благополучної сім’ї руйнує зізнання Джеффа дружині Кеті про свої ніжні почуття до молоденької студентки Елсі, в якої він викладає один із предметів в університеті. А відчайдушні спроби Кеті повернути чоловіка до домашнього вогнища набувають непередбачуваних поворотів, коли в гості приїжджає їхній старший син Стів зі своєю спокусливою і позбавленою комплексів подругою Феліцією. І тут батько сімейства, який донедавна страждав від платонічних почуттів до юної студентки, раптом стає рішучим «лихо-коханцем». Однак чи зможе маленька іскорка пристрасті перетворитися на всепоглинаючий вогонь? Аби відповісти на це запитання, потрібно подивитися виставу.
Режисером Валерією Айдіною було досить вдало підібрано виконавців. У різних акторських складах задіяні: Володимир Канівець, Валентин Томусяк, Михайло Досенко, Антон Вахліовський, Тамара Антропова, Оксана Лаврик, Юлія Першута. Але найяскравішим вийшов дует подружжя Куперів — Джеффа та Кеті. Якщо у виконанні заслуженого артиста Росії Петра Миронова та заслуженої артистки України Ксенії Ніколаєвої він більш романтичний, то в інтерпретації заслужених артистів України Сергія Солодова та Світлани Золотько — більш життєвий, але від цього не менш цікавий. Своєрідним доповненням до цього подружжя є друг родини Фред Уїттен (Юрій Литвин), який, звичайно ж, закоханий у Кеті.
Завдяки сценографії Олега Луньова та Валерії Айдіної перед очима глядачів постає по-домашньому затишний будинок. Персонажі мають можливість рухати великий стіл, що міститься у центрі зали, за часовою стрілкою чи навпаки, і ці рухи допомагають краще зрозуміти їхній емоційний стан.
Здається, постановка наповнена легким та ліричним гумором, але водночас у ній можна побачити іронічні та філософські роздуми про наше життя. Інколи саме воно може поставити перед нами запитання, які хоча й важливі, проте раніше залишалися поза нашою увагою. І, можливо, інколи дійсно потрібно пережити хоча б невеликі потрясіння, щоб по-іншому подивитися на близьких людей і зрозуміти, наскільки вони дорогі та потрібні. До того ж це дуже добра та світла вистава, що, безперечно, поліпшить настрій у наш нелегкий час.
Ніяких аналогій із політикою. Проте спектакль став гідною відповіддю пропаганді сусідньої держави, начебто в Україні утискуються права російської мови, адже один із провідних державних театрів Києва продовжує ставити вистави переважно російською. Та це не заважає артистам і глядачам бути патріотами своєї країни.
Еду­ард ОВ­ЧА­РЕН­КО
Фо­то із сай­та те­ат­ру